У пошуках справедливості, або як пояснити банку, що у всього є свої межі

За даними Національного банку України, у минулому році споживчі кредити на придбання продукції (у тому числі – автотранспорту) значно зросли порівняно з іпотечними кредитами. Однак, в умовах загальної нестабільності у банківському секторі та падіння купівельної спроможності населення споживачі більш стримано ставляться до цього виду фінансових послуг.

У свою чергу, при укладенні договору про надання споживчого кредиту банки не втрачають нагоду отримати від позичальника все, а за можливості – набагато більше, ніж все. Зокрема, йдеться про несправедливі умови договорів про надання споживчого кредиту, які досить часто змушують позичальників, які з тих чи інших причин не спроможні виконати свої зобов’язання перед банком, сплачувати вдвічі, а то й втричі більшу суму від початково прогнозованої. Нерідко трапляються і випадки ведення нечесної підприємницької практики при укладенні договорів про надання споживчого кредиту.

За останні три роки, з огляду на сумну картину щодо повернення споживчих кредитів, служителями Феміди була напрацьована багата судова практика у такій категорії спорів, як стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання останніх недійсними повністю або в частині. І хоча визнання кредитного договору недійсним - не надто привабливий сценарій розвитку подій для боржника, ініціювання таких судових спорів інколи обумовлене необхідністю реалізації стратегії “заморожування” кредиту та відстрочення моменту винесення судового рішення щодо стягнення заборгованості та набрання ним законної сили.

У той же час, кредитор як сторона у таких відносинах, яка пропонує власні умови кредитування, часто вдається до не надто справедливих методів заробітку при видачі споживчого кредиту. Найчастіше вони полягають у введенні споживачів в оману щодо дійсної вартості та наслідків неповернення кредиту, нарахуванні необґрунтовано значних штрафних санкцій за найменші порушення, вимаганні плати за неіснуючі послуги, навмисному ускладненні або перекручуванні розрахунків та інформації про кредит, які середньостатистична особа не має часу аналізувати та, як наслідок, врешті-решт платить за власну легковажність.

Як би не намагались вітчизняні alma mater виховати у державі якомога більше фахівців у галузі права, кількість постраждалих від таких недобросовісних дій, як свідчить практика, з плином часу не зменшується. Тому, автори цієї статті намагались насамперед надати практичні рекомендації потенційним споживачам та звернути увагу на типові умови договорів, які судами визнаються несправедливими, що дозволяє пересічному громадянину не тільки гідно відстоювати свої права в суді, а й надає можливість правильно оцінювати усі “за” і “проти” пропонованого кредиту в момент укладення договору.

НЕсвідомий вибір

Статтею 19 Закону України “Про захист прав споживачів” забороняється нечесна підприємницька практика, що включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Під введенням в оману в підприємницькій практиці закон розуміє надання або ненадання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

У справі № 585/2353/16-ц при укладенні договору позики споживач сплатив на користь кредитора 10,5% від суми позики лише за надання останнім фінансово-консультаційних послуг, що зі слів позичальника та змісту самої угоди передували наданню позики. До того ж, сплачені ці кошти були на користь однієї юридичної особи, а договір позики укладений з іншою. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ висловив позицію, що такі дії слід кваліфікувати як нечесну підприємницьку практику, заборонену законом [1].

Нечесною підприємницькою практикою, зокрема, вважається також ненадання споживачу детального графіку погашення заборгованості із відображенням усіх платежів зі сплати тіла кредиту, процентів, інших зобов’язань фінансового характеру, оскільки таким чином банк вводить споживача в оману щодо дійсної сукупної вартості кредиту [2].

Уявні послуги

Імовірно, майже кожен, хто у повсякденному житті мав справу зі споживчим кредитом та цікавився, із чого ж складається сукупна вартість кредиту, аналізував умови щодо компенсації витрат банку, пов’язані із “обслуговуванням кредиту”, “адміністративними платежами”, “комісіями за видачу кредиту” тощо, які викликають щире нерозуміння необхідності сплачувати винагороду за послуги, зміст яких незрозумілий як для споживача, так і в більшості випадків – для самого банку. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року у справі № 463/3660/15-ц судом касаційної інстанції вкотре підтверджено, що плата за послуги, реальність надання яких банк не в змозі довести, зі споживача не стягуються та є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів” [3] – з метою встановлення цих обставин ВССУ скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 також зазначається, що компенсація банку за рахунок споживача послуг, що супроводжують кредит, є незаконною.

Верховний Суд України у правовому висновку від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 [4] зазначав, що, аналізуючи норму ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

• умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України);
• умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін;
• умови договору завдають шкоди споживачеві.

Так, несправедливими суди визнають сплату на користь банку:

• одноразової комісії за видачу кредиту (ухвала ВССУ від 12 квітня 2017 року у справі № 591/2204/15-ц [5]);
• щомісячних комісій за обслуговування (управління) кредиту (-ом) (постанова ВСУ від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 [6], ухвали ВССУ від 22 березня 2017 року у справі № 466/7032/15-ц [7], від 15 березня 2017 року у справі № 641/9202/15-ц [8], від 16 листопада 2016 року у справі № 404/6312/15-ц [9]);
• плати за проведення розрахунків по обслуговуванню кредиту (ухвала ВССУ від 15 березня 2017 року у справі № 756/17180/14-ц [10]);
• плати за обслуговування кредиту, що визначається за формулою зі змінними величинами на противагу передбаченому договором фіксованому щомісячному платежу по кредиту (ухвала ВССУ від 03 червня 2015 року у справі № 6-9627св15 [11], постанова ВСУ від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12 [12]);
• плати за дострокове погашення кредиту, в тому числі яка розраховується за формулою зі змінними величинами (постанова ВСУ від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13 [13]);
• плати за консультаційні послуги з питань виконання кредитного договору (ухвала ВССУ від 01 лютого 2017 року у справі № 442/4445/15-ц [14]);
• будь-яких платежів, не обумовлених договором (для прикладу, у справі № 645/9233/15-ц ВССУ вказав на необґрунтованість стягнення платежів на підставі документа - нібито складової частини договору, що не містила підпису позичальника [15]; аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 [16], що не узгоджується із висновками, викладеними в ухвалі ВССУ від 25 травня 2016 року у справі № 308/3885/15-ц [17]);
• пені за прострочення сплати заборгованості по кредиту, що приховано стягується у подвійному обсязі (ухвала ВССУ від 13 квітня 2016 року у справі № 752/18046/14-ц [18]);
• необґрунтовано високої ставки пені за порушення виконання зобов’язань за кредитним договором, що становить понад 50% вартості послуги (ухвали ВССУ від 20 серпня 2014 року у справі № 6-17634св14 [19], від 10 грудня 2014 року у справі № 6-22081св14 [20]);
• “інших послуг банку”, “тощо” (ухвали ВССУ від 14 вересня 2016 року у справі № 750/1951/15-ц [21], від 13 липня 2016 року у справі № 761/15783/15-ц [22]).

Попереджений – озброєний?

Більшої обачності вимагають деякі умови кредитного договору, несправедливість яких довести в суді вкрай складно. Для прикладу, судовою практикою підтверджено відповідність закону, серед іншого:

• умов договору, що можуть суттєво погіршити майновий стан споживача у майбутньому, однак які надають можливість споживачу оцінити всі можливі ризики, в тому числі пов’язані з коливанням валют (ухвали ВССУ від 20 лютого 2017року у справі № 756/4134/15-ц [23], від 31 жовтня 2016 року у справі № 404/4212/15-ц [24]);
• відсутність проведення банком розрахунків сукупної вартості кредиту та визначення реальної процентної ставки, а також абсолютного значення подорожчання кредиту (постанова ВСУ від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 [25]);
• непропорційно значний розмір штрафних санкцій за порушення умов щодо своєчасного погашення кредитної заборгованості (для прикладу, у справі № 760/16306/15-ц ВССУ визнав законними та таким, що не становлять суттєвого дисбалансу в договірних правах та обов’язках нарахування банком пені за період прострочення у розмірі подвійної процентної ставки за весь період прострочення, а також штраф у розмірі 5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником умови щодо страхування предмету іпотеки [26]);
• будь-які зміни процентної ставки, якщо позичальник надав попередню згоду на таку зміну та підтвердив усвідомлення пов’язаних із цим ризиків (ухвала ВССУ від 16 листопада 2016 року у справі № 296/10790/15-ц [27]);
• застосування плаваючих процентних ставок, що значно ускладнюють прогнозованість сукупної вартості кредиту (ухвала ВССУ від 27 липня 2016 року [28], постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-511цс15 [29]).

У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг зазначено, що межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Навіть незважаючи на таку позицію Конституційного Суду України та досить прогресивні положення Закону України “Про захист прав споживачів”, Феміда не завжди стає на захист більш слабкої сторони. Яскравим прикладом викривленого розуміння принципу свободи договору (позиції “що підписали – те і маєте”) став викладений в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ висновок про те, що пеня у розмірі 365% річних за порушення виконання зобов’язання зі сплати кредиту, до того ж наданого в іноземній валюті, є абсолютно обґрунтованою та законною. Тому, при укладенні договору про надання споживчого кредиту справедливість краще шукати перед заповненням графи “реквізити та підписи сторін”.

Автор статтІ: Нестеренко Анастасія Миколаївна

Використані посилання:

1. Ухвала ВССУ від 15 лютого 2017 року у справі № 585/2353/16-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64890567;
2. Ухвала ВССУ від 25 травня 2016 року у справі № 667/3659/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57926384;
3. Ухвала ВССУ від 12 квітня 2017 року у справі № 463/3660/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66021864;
4. Постанова ВСУ від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33609037;
5. Ухвала ВССУ від 12 квітня 2017 року у справі № 591/2204/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66136699;
6. Постанова ВСУ від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16. Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A9A7D786A1AC844FC2258073004396D2;
7. Ухвала ВССУ від 22 березня 2017 року у справі № 466/7032/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65498160;
8. Ухвала ВССУ від 15 березня 2017 року у справі № 641/9202/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65435251;
9. Ухвала ВССУ від 16 листопада 2016 року у справі № 404/6312/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62881248;
10. Ухвала ВССУ від 15 березня 2017 року у справі № 756/17180/14-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65349237;
11. Ухвала ВССУ від 03 червня 2015 року у справі № 6-9627св15. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48327394;
12. Постанова ВСУ від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26199014;
13. Постанова ВСУ від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13. Режим доступу: http://www.viaduk.net/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/44D3C0EAE881F754C2257BF9004B269E;
14. Ухвала ВССУ від 01 лютого 2017 року у справі № 442/4445/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64534300;
15. Ухвала ВССУ від 15 лютого 2017 року у справі № 645/9233/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64890643;
16. Постанова ВСУ від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43098344;
17. Ухвала ВССУ від 25 травня 2016 року у справі № 308/3885/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58106564;
18. Ухвала ВССУ від 13 квітня 2016 року у справі № 752/18046/14-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57255997;
19. Ухвала ВССУ від 20 серпня 2014 року у справі № 6-17634св14. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40698774;
20. Ухвала ВССУ від 10 грудня 2014 року у справі № 6-22081св14. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986658;
21. Ухвала ВССУ від 14 вересня 2016 року у справі № 750/1951/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61365169;
22. Ухвала ВССУ від 13 липня 2016 року у справі № 761/15783/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58937479;
23. Ухвала ВССУ від 20 лютого 2017року у справі № 756/4134/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65038926;
24. Ухвала ВССУ від 31 жовтня 2016 року у справі № 404/4212/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62525413;
25. Постанова ВСУ від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54163805;
26. Ухвала ВССУ від 30 листопада 2016 року у справі № 760/16306/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64057021;
27. Ухвала ВССУ від 16 листопада 2016 року у справі № 296/10790/15-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62754667;
28. Ухвала ВССУ від 27 липня 2017 року у справі № 755/22438/14-ц. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59591269;
29. Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-511цс15. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53737924;