Стаття 630. Типові умови договору

Аналізуйте судовий акт:  Внесення змін до типового договору оренди землі не тягне за собою приведення договорів, укладених раніше, у відповідність до нових вимог, якщо це прямо не передбачено в постанові КМУ (ВС/КГС,№ 907/87/19,25.02.20)

 В цій справі судами було встановлено, що 18.01.2008 між Управлінням майном міста міської ради, правонаступником якого є Департамент міського господарства міської ради (позивач, орендодавець) і Приватним підприємством (відповідач, орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку під власним магазином. В подальшому позивач звертався до відповідача з проєктом додаткової угоди від 11.01.2019 до договору оренди землі, згідно з якою запропонував відповідачеві внести зміни до пунктів 5, 8, 10, 11, 14, 22, 30 договору (викласти їх у новій редакції) стосовно нормативної грошової оцінки землі на 2019 рік, розміру орендної плати та строків її внесення, відповідальності за порушення строків внесення орендної плати, строку дії договору тощо.

04.02.2019 відповідач повернув позивачеві підписану та скріплену печаткою додаткову угоду від 11.01.2019, однак із протоколом розбіжностей щодо пункту 14 договору. За змістом цього протоколу розбіжностей відповідач запропонував власну редакцію цього пункту договору щодо штрафних санкцій у разі невнесення орендної плати у строки, визначені у договорі.

Оскільки умови пункту 14 спірного договору оренди землі залишилися неврегульованими між сторонами, позивач звернувся до господарського суду із позовом. Він просив визнати укладеним у такій редакції п. 14 договору оренди землі: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати встановлено цим договором; справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення».

Позов мотивовано, зокрема, посиланням на положення ст.ст. 179, 187, 188 ГК України, ст.ст. 11, 627, 628, 638, 649, 792 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 «Про затвердження Типової форми договору оренди землі» зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у позові відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

За результатом розгляду справи ВС/КГС зазначив, що згідно зі ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 179 ГК України передбачено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» затверджено типовий договір оренди землі.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 890 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка діє з 29.11.2017, серед іншого, було внесено зміни до постанови від 03.03.2004 № 220, зокрема п. 14 Типового договору оренди землі викладено у такій редакції: «14. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі ___ відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення.» При цьому за змістом вказаної постанови Кабінету Міністрів України не вимагалося приведення договорів, укладених раніше, у відповідність до нових вимог стосовно типового договору, що і стало підставою для залишення без задоволення касаційної скарги відповідача.