Суд зобов’язав виконавця розробити комплексну стратегію примусового виконання рішення у справі про контакт дитини з батьком (ВС КЦС, справа № 1309/9120/12 від 08.03.2023 р.)

Фабула судового акту: Батько дитини, після чергового невиконання рішення суду про усунення перешкод матір‘ю дитини звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність виконавця та вимогою про поновлення його прав на зустрічі, як батька.

Він неодноразово звертався до виконавців з вимогою про виконання рішень. Спочатку вони лише констатували цей факт, потім викликали боржницю. Боржниця повідомила, що дитина відмовляється спілкуватись з батьком, прикладала відеозаписи доказів. З‘явитися особисто не змогла повідомивши що лікує травму після ДТП. У справі проводилася започаткувалася експертиза, про те чи наявний тиск на дитину, зі сторони боржниці, яка так і не була проведення. В кінці-кінців, батько звернувся до Європейського суду - і у справі № 12962/19 «Вихованок проти України» 07 жовтня 2021 року ЄСПЛ прийняв рішення про порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), щодо стверджуваного невиконання домовленостей про побачення стягувача з дитиною, і зазначено про повну бездіяльність виконавців. Після цього, на боржницю, яка продовжувала невиконувати рішення було накладено штраф, проте побачень з дитиною і так не відбулось.

Стягувач правомірно вважав, що він вправі розраховувати від національних органів вчинення елементарних дій на усунення порушень (поновлення порушених прав), які б наближали його до виконання рішення суду. І ВС підтримав його позицію. Колегія касаційного суду констатувала наступне:

Згідно зі ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 цього Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених ч.10 ст. 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення.

У справі «Вишняков проти України» (рішення від 24 липня 2018 року) ЄСПЛ зазначено, що відсутність механізмів добровільного виконання суттєво зменшила можливості співпраці з тим із батьків, хто чинить перешкоди. Хоча слід визнати, що перевага завжди надається добровільному виконанню. Суд зазначає, що незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у відповідних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів. Однак жодні примусові заходи також не були застосовані. Державний виконавець мав право накладати штрафи та вносити подання про притягнення до кримінальної відповідальності у зв`язку з невиконанням рішення суду, але з невідомих причин не скористався цими повноваженнями.

Колегія суддів зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути належним чином враховані, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай передбачають, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).

Отже у цій справі: Під час вчинення виконавчих дій державний виконавець лише обмежувався складанням актів про залучення представників органу опіки і піклування, а також намагався залучити експерта-психолога до участі у виконавчому провадженні.

Ураховуючи тривалість невиконання рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини та спілкуванні із нею, а також небажання дитини спілкуватись із батьком, державний виконавець на час звернення заявника до суду із скаргою не вжив достатніх заходів щодо активної співпраці з представниками органу опіки та піклування, залучення їх до роботи з дитиною та тим із батьків, к яким дитина проживає, з метою налагодження стосунків та усунення ознак відчуження одного з батьків.

Отже, державним виконавцем не виконані обов`язки з виконання судового рішення та не вжиті всі можливі й необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень для належного виконання судового рішення.

Невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей, є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування.

Суди встановили, що для проведення виконавчих дій, органи державної влади не ініціювали механізми заохочення співпраці батьків, а також не вжили заходів щодо розробки комплексної стратегії виконання судового рішення, у тому числі з метою цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків.

Оскільки для проведення виконавчих дій з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача та виконання рішення суду про контакт батька з дитиною Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції активно не долучалось, доречних програм чи інших релевантних заходів не вживало, суд задовольнив вимоги заявника в частині зобов`язання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання судового рішення про контакт дитини з батьком.

Аналізуйте судовий акт: У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт НЕ знімається (ВС КЦС, справа №202/1182/22 від 29.03.2023 р.);

Передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого не впливає на обчислення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. (ВС КЦС, справа №2-2236/12 від 08.03.2023 р.);

Якщо виконавець віддав оригінал виконавчого документу слідчому, в порядку тимчасового доступу, можно отримати дублікат такого виконавчого документу (ВС КЦС, справа № 718/1161/16-ц від 23.11.2022 р.);

Під злісним ухиленням від сплати аліментів слід розуміти такі дії боржника, які спрямовані саме на невиконання рішення суду, якщо вони призвели до виникнення заборгованості у сумі за три місяці (ВС ККС, справа №191/4386/19 від 15.11.2022 р.).

Постанова

Іменем України

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 1309/9120/12

провадження № 61-4339 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ;

боржник - ОСОБА_2 ;

суб`єкт оскарження - заступник начальника Сихівського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Рудницької Мирослави Олексіївни;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду на бездіяльність заступника начальника Сихівського відділу державної виконавчої служби (далі - ДВС) Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Рудницької М. О. та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Управління).

Скарга мотивована тим, що 20 лютого 2013 року Залізничний районний суд м. Львова прийняв рішення у справі № 1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, а саме: щотижнево з 18.00 год. п`ятниці до 21.00 год. суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); щотижнево з 18.00 год. до 21.00 год. середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий та 15 днів у літній періоди спільного відпочинку з батьком.

13 січня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова роз`яснив спосіб виконання даного рішення суду, вказавши, що під поняття «усунути» слід розуміти обов`язок матері ОСОБА_2 передавати малолітню дочку ОСОБА_3 батькові за місцем проживання батька ( АДРЕСА_2 ), а під поняттям «перешкоди» слід розуміти будь-які психологічні, психічні, фізичні чи будь-які інші обставини, дії чи факти, які перешкоджають стягувачеві, як батькові, брати участь у вихованні малолітньої дочки за місцем проживання батька.

З 14 серпня 2014 року, коли він вперше звернувся в Управління із заявою про забезпечення виконання домовленостей про побачення з дочкою, державні виконавці лише встановлювали, що боржниця не перешкоджає батькові у побаченнях з дитиною і дитина не хоче залишатися із батьком, та згодом приймали постанови про закінчення виконавчого провадження дії у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду.

У справі № 12962/19 «Вихованок проти України» 07 жовтня 2021 року Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) прийняв рішення про порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо стверджуваного невиконання домовленостей про побачення стягувача з дитиною, в пунктах 31-34 зазначено про повну бездіяльність виконавців.

Однак і після ухвалення такого рішення дії державного виконавця щодо обов`язку реалізації його права на виконання домовленостей про побачення батька з дитиною не відбувались.

На виконанні заступника начальника Сихівського відділу ДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рудницької М. О. перебуває виконавче провадження № 64347922 про зобов`язання ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у вихованні та спілкуванні з дочкою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у справі № 1309/9120/12, в якому, не зважаючи на чисельні рішення судів та прямого обов`язку боржниці усунути перешкоди батькові у вихованні і спілкуванні з дочкою, виконавець не вживає всіх необхідних заходів для виконання рішення суду, не дивлячись на очевидні ознаки батьківського відчуження у дочки (пункт 32 рішення ЄСПЛ у справі № 12962/19 «Вихованок проти України» від 07 жовтня 2021 року щодо даних правовідносин).

Ураховуючи викладене, заявник просив суд визнати неправомірною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою та відсутність виконання рішення про побачення з дитиною згідно з рішенням ЄСПЛ у справі № 12962/19 «Вихованок проти України» від 07 жовтня 2021 року; зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції невідкладно вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання зазначених рішень та цільової підтримки дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, вочевидь, проявляє ознаки відчуження одного з батьків.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05 січня 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавче провадження не закрито, державним виконавцем Рудницькою М. О., на виконанні якої знаходиться виконавчий лист з 18 лютого 2021 року, вживаються заходи для його виконання, також наявна поважність причин несвоєчасного виконання судового рішення. Тому суд вважав, що державним виконавцем, який діє в межах своїх повноважень, не допущено порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 січня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова у справі № 1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 неодноразово звертався з заявами у виконавчу службу, а саме 09 березня 2021 року ним було подано заяву про залучення експерта, 12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про залучення експерта та невідкладне вчинення виконавчих дій та застосування санкцій до боржниці, 24 листопада 2021 року ним знову було подано заяву про невідкладне вчинення виконавчих дій та застосування санкцій до боржниці.

Державним виконавцем лише 30 грудня 2021 року було накладено штраф на боржницю ОСОБА_2 .

Отже, державним виконавцем не виконані обов`язки та не вжиті всі можливі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким зобов`язати заступника начальника Сихівського відділу ДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рудницьку М. О. або іншого державного виконавця, у провадженні якого перебуває ВП № 64347922 усунути порушення (поновити порушене право стягувача) шляхом здійснення заходів примусового виконання рішення № 1309/9120/12, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з чим винести 87 постанов про накладення на боржницю штрафу та вжити інші заходи примусового виконання рішення, відповідно до вимог статті 453 ЦПК України повідомити суд і стягувача про виконання ухвали суду не пізніше ніж у 10-денний строк з дня її одержання; зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції невідкладно вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення № 1309/9120/12 з метою цільової підтримки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, вочевидь, проявляє ознаки відчуження одного з батьків, про що винести окрему ухвалу в порядку статті 262 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає не врахування судом апеляційної інстанції правових позицій зазначених у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15, постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 176/1955/20, що порушують права заявника на спілкування з дитиною.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 1309/9120/12 із Залізничного районного суду м. Львова.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення першої інстанції та визнаючи неправомірною бездіяльність державного виконавця в межах даного ВП № 64347922, суд апеляційної інстанції залишив без уваги доводи щодо усунення порушень (поновлення порушеного права стягувача), не забезпечив реалізацію мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження способом вжиття законних, справедливих, неупереджених та співмірних примусових заходів до боржниці, які передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», та пунктами 9, 10 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, з причин повної відсутності виконання рішення № 1309/9120/12.

Вважав, що він вправі розраховувати від національних органів вчинення елементарних дій на усунення порушень (поновлення порушених прав), які б наближали його до виконання рішення суду способом застосуванням до боржниці 87 постанов про накладення штрафу, які передбачені нормами права та пунктом 33 рішення ЄСПЛ «Вихованок проти України» № 12962/19.

Бездіяльність органів ДВС Міністерства юстиції вже традиційно визнається неправомірною у примусовому виконанні рішення № 1309/9120/12 з 14 жовтня 2014 року. При чому з 2014 року жодна резолютивна рішення № 1309/9120/12 так і не була виконана, а до боржниці (з 2014 року) жодного разу так і не було застосовано жодного штрафу чи санкції.

Зазначав, що постанова апеляційного суду оскаржується ним в частині усунення порушень (поновлення порушених прав стягувача) щодо не забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження та не вжиття законних, справедливих, неупереджених та співмірних примусових заходів до боржниці, які передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», та пунктом 9, 10 розділ IX Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року Західне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило у задоволенні скарги відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року встановлена участь батька - ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 та усунення перешкод йому в цьому, а саме: щотижнево з 18.00 год. п`ятниці до 21.00 год. суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); щотижнево з 18.00 год. до 21.00 год. середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий та 15 днів у літній періоди спільного відпочинку з батьком.

Постановою ВП № 64347922 від 02 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Личаківського ВДВС у м. Львові відкрито виконавче провадження.

Постановою від 10 лютого 2021 року № 3 про передачу виконавчого провадження виконуючого обов`язки заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та постановою від 16 лютого 2021 року ВП № 64347922 державного виконавця Личаківського ВДВС у м. Львові вказане виконавче провадження передано на виконання до Сихівського ВДВС у м. Львові. Державним виконавцем Сихівською ВДВС у м. Львові 18 лютого 2021 року винесена постанова про прийняття виконавчого провадження.

У той же день 18 лютого 2021 року був скерований виклик боржнику ОСОБА_2 з вимогою повідомити причини невиконання рішення суду.

26 лютого 2021 року боржник повідомила про небажання дитини спілкуватися із стягувачем ОСОБА_1 ,. також повідомила про перелом ноги у дитині внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. У зв`язку з цим постановою державного виконавця від 12 березня 2021 року відкладено проведення виконавчих дій.

20 квітня 2021 року виконавцем скеровано листа до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання переліку експертів для участі у виконавчому провадженні. На адресу відділу 05 травня 2021 року надійшов перелік експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз в області дитячої психології для участі у виконавчому провадженні.

16 червня 2021 року виконавцю боржником надано заяву з повідомленням про те, що вона виконала усі вимоги виконавчого листа, однак дитина в категоричній формі відмовляється бачити та проводити час з батьком. На підтвердження вказаного надала диск з відеозаписом.

24 червня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні.

12 липня 2021 року державному виконавцю надійшло повідомлення з Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз про звільнення експерта із займаної посади за власним бажанням. У зв`язку з цим державним виконавцем повторно скеровано листа до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз з проханням надати перелік експертів для участі у виконавчому провадженні.

13 жовтня 2021 року скеровано виклик боржнику ОСОБА_2 на 22 жовтня 2021 року на 14.00 год для надання пояснень щодо виконання рішення суду. 22 жовтня 2021 року державним виконавцем складено акт про небажання дитини, ОСОБА_4 , спілкуватися з батьком.

11 листопада 2021 року державним виконавцем призначено спеціаліста для участі у виконавчому провадженні ОСОБА_5 , психолога комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча лікарня «Охматдит» з метою встановлення того, чи поведінка дитини ОСОБА_3 є наслідком психологічних, психічних, фізичних чи будь-яких інших обставин, дій чи фактів, які створює боржник ОСОБА_2 , що перешкоджають ОСОБА_1 брати участь у вихованні доньки. Відповідно до заяви від 24 листопада 2021 року № 3 стягувача державним виконавцем 29 листопада 2021 року надано відповідь за № 71607.

Відповідно до висновку від 01 грудня 2021 року № 4 спеціаліст-психолог не може надати відповідь на питання державного виконавця, які поставлені у постанові від 11 листопада 2021 року

Боржнику ОСОБА_2 07 грудня 2021 року скерована вимога щодо виконання рішення суду. Також з метою неупередженого та в повному обсязі виконання рішення суду 10 грудня 2021 року сторонам виконавчого провадження та відділу «Служба у справах дітей» Личаківського району м Львова скеровано лист та запропоновано прибути до відділу для вирішення питання подальшого виконання рішення суду. За результатами складено акт державного виконавця від 17 грудня 2021 року. Крім того, у подальшому державним виконавцем здійснювались заходи щодо перевірки виконання боржником резолютивної частини рішення Залізничного районною суду 1309/9120/12, про що складено акти 22 грудня 2021 року, 24 грудня 2021 року та 29 грудня 2021 року. Постановою державною виконавця від 30 грудня 2021 року на боржницю ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 1 700 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду частково не відповідає.

Згідно зі статтями 55 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення

Частинами першою та третьою вказаної статті визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 13 цього ж Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, розпоряджень, внесення подання, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).

У справі «Вишняков проти України» (рішення від 24 липня 2018 року) ЄСПЛ зазначено, що відсутність механізмів добровільного виконання суттєво зменшила можливості співпраці з тим із батьків, хто чинить перешкоди. Хоча слід визнати, що перевага завжди надається добровільному виконанню. Суд зазначає, що незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у відповідних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів. Однак жодні примусові заходи також не були застосовані. Державний виконавець мав право накладати штрафи та вносити подання про притягнення до кримінальної відповідальності у зв`язку з невиконанням рішення суду, але з невідомих причин не скористався цими повноваженнями. Однак жодні примусові заходи також не були застосовані. Державний виконавець мав право накладати штрафи та вносити подання про притягнення до кримінальної відповідальності у зв`язку з невиконанням рішення суду, але з невідомих причин не скористався цими повноваженнями.

Установивши, що державний виконавець не вчинив всіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішення суду, зокрема в частині виконання вимог частини четвертої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки судами було встановлено, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути належним чином враховані, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай передбачають, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).

Захист прав дитини гарантовано статтями 3, 12, 16 Конвенції ООН Про права дитини 1989 року.

Отже, будь-який сімейний спір стосовно дитини дійсно має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

У рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» (заява № 12962/19) ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження вжиті державними виконавцями заходи по суті зводилися лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов правильного висновку про невжиття державним виконавцем всіх визначених спеціальним законом заходів щодо виконання судового рішення про усунення перешкод для участі у вихованні дитини, зокрема державний виконавець не використовував належним чином надані йому повноваження з накладання штрафів та внесення подання про притягнення до кримінальної відповідальності боржниці у зв`язку з невиконанням рішення суду.

Під час вчинення виконавчих дій державний виконавець лише обмежувався складанням актів про залучення представників органу опіки і піклування, а також намагався залучити експерта-психолога до участі у виконавчому провадженні.

Пунктом 6 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджених наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року

за № 512/5передбачено, що при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

Ураховуючи тривалість невиконання рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини та спілкуванні із нею, а також небажання дитини спілкуватись із батьком, державний виконавець на час звернення заявника до суду із скаргою не вжив достатніх заходів щодо активної співпраці з представниками органу опіки та піклування, залучення їх до роботи з дитиною та тим із батьків, к яким дитина проживає, з метою налагодження стосунків та усунення ознак відчуження одного з батьків.

Отже, державним виконавцем не виконані обов`язки з виконання судового рішення та не вжиті всі можливі й необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень для належного виконання судового рішення.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні скарги. Встановлення судом самого лише факту непромірної бездіяльності державного виконавця не є достатнім заходом здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

Звертаючись до суду, заявник просив суд визнати неправомірною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою та відсутність виконання рішення про побачення з дитиною згідно з рішенням ЄСПЛ у справі № 12962/19 «Вихованок проти України» від 07 жовтня 2021 року; зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції невідкладно вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання зазначених рішень та цільової підтримки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, вочевидь, проявляє ознаки відчуження одного з батьків.

У рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку.

Хоча перевага завжди надається добровільному виконанню, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити в певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (рішення у справі «Вишняков проти України» пункт 43, з подальшими посиланнями). Однак ніщо не свідчить про те, що органи державної влади вчасно вжили достатньо таких примусових заходів.

Невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей, є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, яким було встановлено домовленості про побачення, відповідно до принципу пропорційності (див. рішення у справі «Вишняков проти України» від 24 липня 2018 року, заява № 25612/12 пункт 46; у справі «Швець проти України», заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року, у справі «Бондар проти Україна», заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року, та рішення у справі «Ген та інші проти України» від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 68).

Суди при розгляді скарги встановили, а учасники виконавчого провадження не заперечували, що для проведення виконавчих дій з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, органи державної влади (в тому числі і Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції) не ініціювали механізми заохочення співпраці батьків, а також не вжили заходів щодо розробки комплексної стратегії виконання судового рішення, у тому числі з метою цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків.

Відповідно до вимог частини першої статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

Частиною першою статті 13 цього Закону передбачено, що заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 Міністерство Юстиції є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Основними завданнями Міністерства юстиції України є: забезпечення формування та реалізація державної правової політики; забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень; забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.

Обов`язки Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції визначенні Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України затвердженим наказом Міністерства юстиції України 23 червня 2011 року № 1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497.

Згідно з пунктами 4.14 та 4.15 цього Положення міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань:організовує через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України; контролює через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), здійснення примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та відділами державної виконавчої служби міжрегіонального управління;

Оскільки для проведення виконавчих дій з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача та виконання рішення суду про контакт батька з дитиною Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції активно не долучалось, доречних програм чи інших релевантних заходів не вживало, вимоги заявника в частині зобов`язання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання судового рішення у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів взяла до увагу інформацію, надану Міністерством юстиції України у листі від 09 лютого 2023 року, зокрема про те, що на підставі заяви стягувача та відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону державним виконавцем 26 січня 2022 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 рокускасувати в частині відмови у задоволенні скарги на бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково.

Зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта