Волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного (Апеляційний суд Луганської області, справа № 431/3950/15-ц, 27.01.16)

Фабула судового акту: Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування більшої частки своєї квартири. Позовні вимоги він обґрунтував тим, що був змушений укласти вказаний договір дарування 3/4 частин своєї квартири, єдиного місця свого проживання, оскільки мав перед відповідачкою невиконані боргові зобов’язання (20 000 гривень, які мав повернути протягом двох місяців), що підтверджується власноручно написаною розпискою на їм’я обдарованої. Позивач також стверджував, що піддавався постійному психологічному тиску з боку відповідачки, що, навіть, призвело до погіршення стану його здоров’я. Згодом позивач був змушений залишити квартиру та мешкати у міському парку культури, оскільки господарі частки квартири встановили нові вхідні двері.

Суд першої інстанції позов задовольнив договір, визнавши недійсним договір дарування частки квартири, з чим також погодився і суд апеляційної інстанції.

Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що дарування частки квартири було здійснено позивачем під впливом тяжкої обставини, а саме - необхідності термінового погашення значної суми боргу перед відповідачкою, і на вкрай невигідних умовах, оскільки укладенням договору дарування позивач позбавив себе єдиного житла, а тому волевиявлення позивача під час укладення цього договору не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, і за відсутності боргового зобовязання перед відповідачкою взагалі б не було укладено договір дарування на її користь,

Таким чином договір дарування суперечить вимогам ч.3 ст.203 ЦК України, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. А згідно ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Довідка: відомості про розгляд справи ВССУ відсутні.

Доцільно також зазначити, що висновки суді цілком узгоджуються з правовими позиціями, які містяться у постановах Верховного Суду України від 03.06.2015р. у справі № 6-232цс15, від 19.03.2014р. у справі № 6-2цс14. Так, у правовій позиції у справі N 6-232цс15 ВСУ зазначил таке:

«Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі».

Аналізуйте судовий акт: Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

Помилка при укладанні договору дарування, яка має істотне значення і є підставою для визнання укладеного договору недійсним (ВСУ у справі 6-372цс16 від 27 квітня 2016р.)

Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Борисова Є.А.,

суддів: Яреська А.В., Дронської І.О. ,

за участю секретаря - Коротенка С.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 14 грудня 2015року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи у справі: ОСОБА_4 та приватний нотаріус Старобільського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним.

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним укладений між ним та ОСОБА_2 договір дарування 3\4 часток квартири № 29 в будинку № 47 у кварт. Ватутіна м. Старобільська Луганської області від 28 грудня 2012 року.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що був змушений укласти з відповідачем вказаний договір дарування, оскільки мав перед ОСОБА_2 невиконані боргові зобовязання і під психологічним тиском з боку відповідача та її онука ОСОБА_6 він, ОСОБА_3 був вимушений здійснити відчуження належного йому нерухомого майна. Квартира, частку власності у якій він подарував відповідачу, була його єдиним житлом, будь-якого іншого нерухомого майна він не має, близьких родичів, окрім брата, який мешкає у Російській Федерації, він також не має. Відповідач ОСОБА_2 після укладення договору дарування змінила у квартирі вхідні двері, внаслідок чого починаючи з липня 2015 року він фактично мешкає на території парку культури та відпочинку м. Старобільська. Оскільки договір дарування був ним укладений під впливом тяжких обставини і на вкрай невигідних для нього умовах, позивач з посиланням на положення ст.233 ЦК України просив суд визнати його недійсним.

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 14 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені. Додатковим рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 29 грудня 2015 року було вирішено питання про розподіл судових витрат.

З рішенням суду першої інстанції не згодна відповідач ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачеві ОСОБА_3 на праві власності належали 3\4 частки квартири № 29 в будинку № 47 у кв-лі Ватутіна м. Старобільська Луганської області. Вказану частку квартири за нотаріально посвідченим договором від 28 грудня 2012 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2

Також судом встановлено, що позивач страждає на захворювання зору, проживає один і близьких родичів не має, окрім брата, котрий мешкає в Російській Федерації. Відповідач ОСОБА_2 в будь-яких родинних відносинах з позивачем не перебуває і є по відношенню до нього сторонньою особою. Квартира, частка у праві власності на яку була предметом договору дарування, є єдиним житлом позивача і після її відчуження ОСОБА_3 став особою без визначеного місця проживання, оскільки не має у своїй власності чи користуванні будь-якого іншого нерухомого майна. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору дарування позивач заборгував відповідачу ОСОБА_2 20000 грн. і термін повернення боргу спливав 20.12.2012 року.

Зазначені обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами справи (а.с. 8-9, 12-13, 18-19,48,49) і не заперечуються відповідачем ОСОБА_2

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладення позивачем договору дарування сталося під впливом тяжких для нього обставин, а саме необхідності термінового погашення значної суми боргу перед відповідачем і на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки укладенням договору дарування він позбавив себе єдиного житла. Його волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування про безоплатне передання квартири у власність, а тому відповідно до положень статті 233 ЦК України договір підлягає визнанню недійсним.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що оспорюваний договір було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах, а тому під час укладення цього договору волевиявлення ОСОБА_3 не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування.

Вказані висновки суду першої інстанції були зроблені з урахуванням правових позицій Верховного Суду України з приводу застосування статей 203, 233 Цивільного кодексу України, висловлених у постановах № 6-232цс15 від 03.06.2015 року та № 6-2цс14 від 19.03.2014року.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що оспорюваний договір дарування є цілком правомірним, що нотаріус перед підписанням договору встановив дійсність намірів кожного з учасників правочину та розяснив правові наслідки його вчинення, а також надав кожній стороні проект договору, не можуть бути взяті до уваги, оскільки сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договоруне може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.233 ЦК України. Як вже зазначалося вище, правочин, що вчиняється особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються саме тим, що особа його вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах. В даному випадку позивач ОСОБА_3 жодним чином не заперечує тієї обставини, що він свідомо уклав договір дарування, проте, як встановлено судом, вимушений він був це зробити під впливом тяжкої для нього обставини, а саме необхідності термінового погашення значної суми боргу перед відповідачем ОСОБА_2 і на вкрай невигідних умовах, оскільки укладенням договору дарування ОСОБА_3 позбавив себе єдиного житла і фактично став особою без визначеного місця проживання.

Посилання апелянта на ту обставину, що в судовому засіданні не було доведено факту вчинення правочину під впливом тяжкої обставини, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору дарування позивач мав перед відповідачем боргові зобовязання на суму 20000 грн. і з огляду на його майновий стан та певні життєві обставини ( відсутність у власності будь-якого цінного майна, крім частки квартири, що була предметом договору дарування, відсутність постійної роботи або інших джерел доходу, відсутність близьких родичів) суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно того, що необхідність термінового повернення вищенаведеної суми грошових коштів є для позивача тяжкою обставиною під впливом якої він був вимушений здійснити відчуження свого єдиного житла внаслідок чого став особою без визначеного місця проживання та фактично існує на вулиці.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст 303,307,308,313,314,315 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 14 грудня 2015року залишити без змін.

Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий

Судді: