Самовільно використовуючи підвальне приміщення, комунальне підприємство порушує права власників будинку розпоряджатись спільною сумісною власністю, що є підставою для його звільнення (Апеляц. суд Волинської області, № 161/2931/16-ц, 15.11.16)

Фабула судового акту: Здається, стереотип про те, що у багатоповерховому будинку мешканцям належить право власності лише на квартиру, останніми роками подоланий. Разом з цим варто нагадати, - усе майно в будинку поза квартирами та самостійними нежитловими приміщеннями належить усім їх власникам.

Визначення поняття спільне майно багатоквартирного будинку надано в ч. 2 ст. 382 ЦК України та продубльовано в п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 р. № 417-VIII. Тож відповідно до вказаних норм спільним майном багатоквартирного будинку, зокрема, є: приміщення загального користування, у тому числі допоміжні. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, згідно із законом, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери й інші підсобні та технічні приміщення).

Судове рішення, що викладене нижче, стосується саме цих питань і, власне, свідчить, про подолання таких стереотипів.

Мешканець багатоквартирного будинку (позивач) звернувся в суд з позовом до житлово-комунального підприємства про припинення користування підвальним приміщенням, мотивуючи вимоги тим, що відповідач своїми протиправними діями порушує його право на вільне користування спільною сумісною власністю, займає це приміщення та використовує в своїх цілях незаконно.

На підставі зібраних доказів суд першої інстанції та апеляційний суд (відомості про касаційне оскарження рішень відсутні) , задовольняючи позовні вимоги, прийшли до висновку, що спірне приміщення, яке відповідач використовує для власних потреб, є підвальним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, тобто допоміжним приміщенням, яким мають право користуватись усі власники квартир у будинку, оскільки дане допоміжне приміщення призначене для забезпечення експлуатації та обслуговування багатоквартирного будинку.

Судові рішення вмотивовані приписами ст.ст. 1, 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 382 Цивільного кодексу України, відповідно до яких всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Посилання відповідача на те, що спірна частина підвального приміщення не належить до допоміжного приміщення, а є нежитловим підвальним приміщенням і не може належати до спільної власності жильців даного багатоквартирного будинку, оскільки проектом передбачалося використання цього приміщення під фотолабораторію, судами не взято до уваги з огляду, зокрема, на таке.

Віднесення приміщень, у тому числі підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку, до допоміжних приміщень передбачалось наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 квітня 1996 року № 28/389 «Про затвердження Типового статуту об'єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку» (втратив чинність на підставі наказу Державного комітету з питань житлово-комунального господарствавід 17 листопада 2003 року № 189/2040) та наказом Держжитлокомунгоспу України від 27 серпня 2003 року № 141 «Про затвердження нового Типового статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя».

Аналізуйте судовий акт: Якщо споживач комунальної послуги ухиляється від підпису Типового договору після отримання оферти і двох примірників, суд визнає такий договір укладеним за позовом виконавця послуги (ВГСУ від 16 травня 2017р. у справі № 910/14243/16)

Оплата споживачем частини завищеної суми у рахунку ЖЕКу НЕ свідчить про визнання ним всієї суми та НЕ є підставою для переривання строку позовної давності при стягненні невизнаної ним частини суми (ВСУ від 22 березня 2017р., у справі № 6-43цс17)

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг та відсутність членства в ОСББ не можуть бути підставою для звільнення споживача від їх оплати (справа № 212/4917/15-ц, 05.04.17)

Колишній балансоутримувач будинку у тримісячний строк з дня реєстрації ОСББ передає йому технічну та іншу документацію на будинок. У разі відсутності такої він протягом півроку відновлює її за власний рахунок (справа № 917/1583/16, 13.04.17)

Особа, яка є власником приміщення у будівлі, в якій створено ОСББ, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна незалежно від членства в об'єднанні (ВГСУ від 17.05. 2016р. у справі № 910/25295/15)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю. ,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря Концевич Я.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 підприємства №3 про припинення користування приміщенням, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 підприємства №3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідач своїми протиправними діями порушує його право на вільне користування спільною сумісною власністю, а саме підвальним приміщенням, яке відповідач займає та використовує в своїх цілях незаконно.

У звязку з тим, що ЖКП №3 в добровільному порядку не бажає звільняти підвальне приміщення, яке знаходиться за адресою: вул. Степана Бандери, 14 в м. Луцьку Волинської області, просив суд зобовязати відповідача припинити користування працівниками ЖКП №3 спірним підвальним приміщенням, шляхом примусового виселення.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року позов задоволено.

Ухвалено усунути перешкоди у користуванні належним на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 підвальним приміщенням, розташованим за адресою: вул. Степана Бандери, 14 в м. Луцьку Волинської області, шляхом звільнення займаного приміщення працівниками ЖКП №3. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ЖКП №3 подало апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права та просило його скасувати з ухваленням нового - про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні судового рішення суд зобов'язаний вирішити питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем не доведено в суді, що спірне підвальне приміщення використовується працівниками відповідача на законних підставах, отже перешкоджання відповідача у доступі та в користуванні спірним приміщенням позивачу як співвласнику квартири у даному будинку є неправомірним, оскільки дане приміщення є спільною сумісною власністю власників квартир у даному будинку.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомості від 14.05.2012 року, власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, ОСОБА_5 та позивач ОСОБА_1 (а.с. 4-9).

Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, в даному будинку знаходиться підвальне приміщення загальною площею 460,3 кв.м., в тому числі, спірне вбудоване підвальне приміщення загальною площею 130,1 кв.м. з окремим входом, що підтверджено копією технічного паспорта, наявного в матеріалах справи, дослідженими в суді матеріалами інвентаризаційної справи на будинок та актами обстеження підвального приміщення, наданими представником відповідача в суді апеляційної інстанції (а.с. 19-28).

З листа відділу управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради № 34-17/227 від 19.11.2015 року, адресованого позивачу ОСОБА_1, вбачається, що у будинку по вул. Степана Бандери, 14 в м. Луцьку нежитлові приміщення (в тому числі підвали, технічні поверхи, горища тощо), які перебувають у власності територіальної громади міста Луцька, відсутні (а.с.10).

Разом з тим, начальнику ЖКП № 3 відділ управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради листом від 28.03.2016 року за № 34-17/62 надано інформацію, що нежитлове вбудоване підвальне приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Степана Бандери, 14 належить до майна територіальної громади м. Луцька, відповідно до рішення виконкому Луцької міської ради народних депутатів від 12.06.1986 року № 231 «Про реєстрацію будинків, які належать Луцькій міській Раді народних депутатів». В інформації зазначено, що на даний час, здійснюється підготовка пакету документів для реєстрації прав на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно комунальної власності вищезазначеного обєкта (а.с. 18).

У той же час, законодавство розрізняє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, що узгоджується з нормою ч. 3 ст. 4 ЖК України, відповідно до якої до житлового фонду не входять нежилі приміщення у жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Тобто, в результаті приватизації квартир такого будинку його мешканцями право власностів останніх на ці нежилі приміщення не виникає.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону, якою керувався суд, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 року визначено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно з ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, право володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку.

Згідно ізст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1 та ч. 2ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Окрім цього ч. 1 та ч. 2ст. 386 ЦК України вказують, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно дост. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги та пояснень представника відповідача в суді, він покликається на те, що спірна частина підвального приміщення не належить до допоміжного приміщення, а є нежитловим підвальним приміщенням і не може належати до спільної власності жильців даного багатоквартирного будинку, оскільки проектом передбачалося використання цього приміщення під фотолабораторію.

Разом з тим, для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним обєктом цивільно-правових відносин, які до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень.

Від вирішення цього питання залежить те, чи є спірне приміщення спільною власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном, що є спільною власністю, проводиться за згодою всіхспіввласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

Віднесення приміщень, у тому числі підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку, до допоміжних приміщень передбачалось наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 квітня 1996 року № 28/389 «Про затвердження Типового статуту об'єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку» (втратив чинність на підставі наказу Державного комітету з питань житлово-комунального господарствавід 17 листопада 2003 року № 189/2040) та наказом Держжитлокомунгоспу України від 27 серпня 2003 року № 141 «Про затвердження нового Типового статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя».

Під час розгляду справи відповідачем не доведено той факт, що спірні приміщення хоча і входять до житлового комплексу, однак є нежилими приміщеннями, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. Натомість, на підставі зібраних доказів суд прийшов до висновку, що спірне приміщення, яке відповідач використовує для власних потреб, є підвальним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, тобто допоміжним приміщенням, яким мають право користуватись усі власники квартир у будинку, оскільки дане допоміжне приміщення призначене для забезпечення експлуатації та обслуговування багатоквартирного будинку. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та долученими копіями листів виконавчого комітету Луцької міської ради.

Для правильного вирішення спору судом апеляційної інстанції було додатково з'ясовано не лише характеристику спірного приміщення за наданими документами, але й детально перевірено, чи є спірне приміщеннядопоміжним; чи знаходиться у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинкує неможливою; чи використовувалось воно чиякась його частина для обслуговуваннябудинку.

З документів інвентаризаційної справи, актів обстежень підвального приміщення та відповідної схеми розміщення інженерних комунікацій, складених та наданих суду апеляційної інстанції відповідачем, вбачається, що у спірному підвальному приміщенні станом на 1986 рік розміщувалась котельня та склад для вугілля для обслуговування всього будинку, а на даний час проходять труби водопостачання (загальні водопровідні стояки, спільні для всіх пяти поверхів будинку), лічильник обліку на воду, опалювальні системи (стояки опалення, рушникосушки, регістр опалення), каналізаційні системи, магістральні мережі електрообладнання, електрощит, елеваторний вузол, вентиляційні мережі. Крім того, існує необхідність доступу технічного персоналу до спірного приміщення для функціонування житлового будинку. Отже, приміщення не функціонує окремо, воно не є ізольованим від вказаних мереж багатоквартирного будинку, а є з ними одним цілим, тому слід вважати його обслуговуючим, технологічним, допоміжним стосовно житлового будинку, в якому знаходиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оскільки відповідач ЖКП №3 одноособово користується підвальним приміщенням, фактично перешкоджає у доступі до приміщення, яке на праві спільної власності належить усім власникам квартир у будинку, висновок суду про те, що позивач, як співвласник даного майна має право вимагати від відповідача усунення перешкод у здійсненні ним права володіння, і користування спільним майном, є вірним.

Разом з тим, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження статусу спірного підвального приміщення як нежитлового в розумінні ч. 3 ст. 4 ЖК України та не довів правових підстав для відповідного права користування спірним підвальним приміщенням.

Колегія суддів не бере до уваги покликання представника відповідача на оплату ЖКП №3 за комунальні послуги в користь комунальних підприємств Луцькводоканал та Луцьктепло згідно укладених договорів, оскільки з поданих суду апеляційної інстанції доказів не вбачається, за приміщення яких саме площ здійснювалися проплати та на якій правовій підставі ЖКП ними користується.

Крім того, із поданого позивачем заперечення на апеляційну скаргу та пояснень сторін в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що ЖКП №3 фактично в добровільному порядку виконало оскаржуване ним судове рішення, шляхом звільнення займаного підвального приміщення, добровільно передало ключі від вхідних дверей спірного приміщення власнику однієї із квартир даного багатоквартирного будинку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого належного підтвердження в ході розгляду справи апеляційним судом, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 підприємства №3 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: