Главная Блог ... Интересные судебные решения Революційне рішення суду першої інстанції про визнання права постійного користування земельною ділянкою (СУД у справі № 728/2057/16-ц від 26 грудня 2016р.) Революційне рішення суду першої інстанції про виз...

Революційне рішення суду першої інстанції про визнання права постійного користування земельною ділянкою (СУД у справі № 728/2057/16-ц від 26 грудня 2016р.)

Отключить рекламу
- sud_revolyutsiyne_rishennya_sudupershoi_instantsii_pro_viznannya_prava_postiynogo_koristuvannya_58bd9030b4395.jpg

Фабула судового акту: Пропоную до ознайомлення всім, хто цікавиться земельним законодавством.Цікаве рішення, достатньо вмотивоване! Власник нерухомого майна має «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право, що може бути реалізовано у вигляді «права на користування земельною ділянкою», використання якої є невід'ємною складовою ефективного здійснення нею права власності на нерухоме майно.

Аналізуйте судовий акт: До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи ( ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16)

НЕ успадковується підтверджене актом на право постійного користування право на з/д для створення селянського фермерського господарства, таке право припиняється (ВСУ від 23 листопада 2016р. у справі №6-3113цс15)

Земельний сервітут відбувся! ВСУ підтвердив в Одесі право безоплатного проходу та проїзду на транспортному засобі через приватну земельну ділянку (ВСУ від 19 лютого 2016 р.)

ПАЙ дозволено обмінювати тільки на ПАЙ (товарна сільськогосподарська земельна ділянка) і тільки із дотриманням ст. 14 ЗК України (ВСУ у справі № 6-464цс16 від 12 жовтня 2016р.)

«Визнати правовстановлюючий документ таким, що втратив чинність» - такий спосіб захисту права законом не передбачено (ВГСУ від 09 листопада 2016р. у справі № 922/1044/16)

Єдиний унікальний номер 728/2057/16-ц

Номер провадження 2-п/728/11/16

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

29 грудня 2016 року місто Бахмач

Бахмацький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Пархоменка П.І.

за участі:

секретаря - Горбач Н.Д.

представника прокуратури - Кобилецької І.І.

представника Бахмацької міської

ради Чернігівської області - Тищенка Є.В.

представника відповідача - адвоката Кінебаса О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмачі цивільну справу за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах Бахмацької міської ради Чернігівської області до ОСОБА_4 про стягнення збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Бахмацької міської ради Чернігівської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2016 року керівник Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області звернувся з позовною заявою в інтересах Бахмацької міської ради Чернігівської області (далі позивач (відповідач)) до ОСОБА_4 (далі відповідач (позивач)) з вимогою про стягнення збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення нежитлових будівель без укладення договору оренди зазначеної земельної ділянки. Неотримання плати за користування землею у вигляді орендної плати завдає істотної шкоди економічним інтересам держави, унеможливлюючи надходження коштів у визначеному законом розмірі до бюджету, у зв'язку із чим позивач просив стягнути на користь Бахмацької міської ради Чернігівської області збитки за використання земельної ділянки без належних правовстановлюючих документів в сумі 6625 грн. 77 коп. (шість тисяч шістсот двадцять п'ять гривень 77 копійок) та вирішити питання про стягнення судових витрат.

Заочним рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2016 року (а.с.37-41) позовні вимоги були задоволенні повністю.

Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2016 року (а.с.73-74) вказане заочне рішення було скасовано і справа призначена до розгляду в загальному порядку.

09 грудня 2016 року до початку розгляду справи по суті ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов до Бахмацької міської ради Чернігівської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою. Зустрічний позов обґрунтований тим, що, оскільки ОСОБА_4 придбала об'єкт нерухомості у ТВП «ЗАТ КАШТАН», яке в свою чергу отримало акт на право постійного користування земельною ділянкою і який був виданий на підставі рішення Бахмацької міської ради Чернігівської області № 187 від 28 липня 1993 року, то за ОСОБА_4 зберігається право постійного користування земельною ділянкою на тих самих умовах як і у попереднього власника об'єкта нерухомості. У зв'язку із чим ОСОБА_4 просила визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 216,2 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги за первісним позовом підтримала з мотивів викладених в позовній заяві, проти зустрічного позову заперечувала. Додатково пояснила, що суду не надано доказів того, що у ТВП «ЗАТ КАШТАН» на праві постійного користування була земельна ділянка, крім того останнє припинило свою діяльність, у зв'язку із чим припиненим є і право постійного користування земельною ділянкою. Також позивачем за зустрічним позовом пропущено строк позовної давності, оскільки їй було відмовлено в переоформлені права на земельну ділянку в 2008 році. Наведені обставини в сукупності є підставою для задоволення первісного позову і для відмови в зустрічному позові.

Представник Бахмацької міської ради Чернігівської області в судовому засіданні первісний позов підтримав, проти зустрічного позову заперечував. Пояснив, що раніше діючий Земельний кодекс України не передбачав надання земельних ділянок для виробничих цілей на праві постійного користування, так само і не передбачено автоматичного переходу права користування, яке підлягає оформленню та реєстрації. Крім того, щодо спірної земельної ділянки на сьогоднішній день змінені межі, її конфігурація та площа, а тому її неможливо оформити.

Представник відповідача проти первісного позову заперечував, а зустрічний позов просив задовольнити. В судовому засіданні пояснив, що ТВП «ЗАТ КАШТАН» мало державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується відповідним листом Бахмацької міської ради Чернігівської області. При цьому, оскільки ОСОБА_4 придбала нерухоме майно і попередній власник мав земельну ділянку на праві постійного користування, вона набула право на спірну земельну ділянку саме на умовах, які були у попереднього власника.

Судом встановленні такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 64382386 (а.с.6) 18 жовтня 2010 року за відповідачем ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 13 вересня 2010 року зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 216, 20 кв. м. за адресою АДРЕСА_1.

Земельна ділянка під нежитловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Бахмач, що підтверджується довідкою Бахмацької міської ради Чернігівської області від 28 грудня 2016 року № 03-08/2592 (а.с.110).

Довідкою Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 06 грудня 2016 року № 297/9/25-02-13-10 (а.с.77) підтверджується, що ОСОБА_4 на обліку як платник земельного податку та орендної плати за землю не знаходиться, за період 2013-2016 роки орендну плату та земельний податок не сплачувала.

А довідкою Відділу держгеокадастру у Бахмацькому районі Чернігівської області від 01 грудня 2016 року № 10-28-99.3-3510/2-16 (а.с.78) підтверджується, що згідно Державного реєстру земель на території Бахмацького району Чернігівської області, інформація щодо реєстрації права оренди чи права постійного користування ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 у відділі відсутня.

22 жовтня 2014 року Бахмацькою міською радою Чернігівської області було направлено відповідачу лист про порядок отримання земельної ділянки під вказаними об'єктами нерухомості в оренду та про необхідність звернення до міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки (а.с.7), який відповідач отримала особисто 08 листопада 2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.8).

Відповідно до Акту про визначення розміру збитків за користування земельною ділянкою від 06 травня 2015 року (а.с.10), сума збитків нанесених Бахмацькій міській раді Чернігівської області за час фактичного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 Чернігівської області площею 216,20 кв. м. без належних правовстановлюючих документів становить 6625 грн. 77 коп. (шість тисяч шістсот двадцять п'ять гривень 77 копійок).

Також, відповідачу була надіслана вимога від 16 червня 2015 року № 03-20/941 (а.с.11) із пропозицією перерахувати заборгованість та подати заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 (а.с.79-81) підтверджується, що Бахмацькому орендному підприємству громадського харчування було надано у постійне користування земельну ділянку розміром 0,4 га, яка розташована по АДРЕСА_1.

Виходячи із змісту довідки Бахмацької міської ради Чернігівської області від 29 серпня 2008 року № 03-28/1951 (а.с.64) станом на 01 вересня 2000 року земельна ділянка площею 0,4 га за адресою: АДРЕСА_1, знаходилась у постійному користуванні ТВП «ЗАТ КАШТАН», Державний акт на право постійного користування був виданий на підставі рішення № 187 від 28 липня 1993 року «Про затвердження меж земельних ділянок».

Згідно із договором купівлі-продажу від 01 вересня 2000 року (а.с.62-63) ТВП «ЗАТ КАШТАН» продало ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нежитлову будівлю - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», площею 698,8 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Питання про умови користування земельною ділянкою за вказаною адресою, яка обслуговує об'єкт нерухомості сторони в договорі купівлі-продажу не обумовлювали.

Вказаний об'єкт нерухомості було поділено на три частини між співвласниками і на кожну частину було оформлено право власності з присвоєнням окремої адреси, зокрема за ОСОБА_4 було оформлено право власності на частину нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Дані обставини підтверджуються рішенням Виконавчого комітету Бахмацької міської ради Чернігівської області від 30 червня 2010 року № 159 (а.с.95) та визнаються сторонами.

29 серпня 2008 року ОСОБА_4 зверталась із заявою до Бахмацької міської ради Чернігівської області (а.с.107) з метою переоформлення земельної ділянки на праві постійного землекористування.

Листом Виконавчого комітету Бахмацької міської ради Чернігівської області від 03 вересня 2008 року № 03-20/1981 (а.с.108) в задоволенні заяви було відмовлено на підставі пункту 2 статті 92 Земельного кодексу України (далі ЗК).

З встановленого випливають наступні висновки.

Суд знаходить, що в даній конкретній ситуації між сторонами виникли відносини пов'язані із власністю:

з однієї сторони (первісний позов) відносини по відшкодуванню збитків за використання ОСОБА_4, як власником нерухомого майна, земельної ділянки, яка в свою чергу знаходиться в комунальній власності територіальної громади, і повноваження щодо її передачі у власність або користування належать Бахмацькій міській раді Чернігівської області;

з іншої сторони (зустрічний позов) ОСОБА_4, як власник нерухомого майна має «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право, що може бути реалізовано у вигляді «права на користування земельною ділянкою», використання якої є невід'ємною складовою ефективного здійснення нею права власності на нерухоме майно.

У зв'язку із чим, зважаючи на конкретні обставини даної справи суд доходить висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами охоплюються змістом статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини (далі стаття 1 Першого протоколу), яка, як і практика Європейського Суду з прав людини застосовуються як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV). При цьому згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття «майно» може означати «існуюче майно» або «активи», включаючи «права вимоги», стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункти 32-35 рішення у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»).

Отже, відповідно до статті 1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, право власності в розумінні статті 1 Першого протоколу органами Конвенції тлумачиться в «автономному значені», воно не зводиться до права власності на речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Так само як і речі, деякі інші права, що мають майновий характер, можуть розглядатися як «майнові права» і, отже, як «майно» (пункт 129 рішення у справі «Броніовськи проти Польщі»).

Зокрема, вказана стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій (пункт 61 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»).

В свою чергу право власності не є абсолютним і може бути обмежене. Європейський Суд підкреслює, що перше і найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, щоб будь-яке втручання органів державної влади в право на повагу власності було «законним»: другий абзац встановлює, що держави уповноважені здійснювати контроль за користуванням майном шляхом забезпечення виконання «законів». Більш того, верховенство права, одна з основ демократичного суспільства, втілюється у всіх статтях Конвенції. Питання про те, чи було досягнуто справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 31 рішення у справі «Ісмайлов проти Росії»).

В даній справі пред'явлення первісного позову про стягнення збитків являє собою право держави контролювати використання майна у відповідності до загального інтересу і є спеціальним випадком втручання в право на повагу власності та підлягає тлумаченню в світлі загального принципу, сформульованого в першому правилі (пункт 28 рішення у справі «Ісмайлов проти Росії»).

Не визнання за відповідачем (позивачем) права на користування земельною ділянкою можна вважати такими, що являють собою втручання у його право реалізувати свої «законні сподівання» незалежно від того, чи вважається це втручанням «на мирне володіння своїм майном» у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу, чи позбавленням його майна у значенні другого речення цієї статті, а застосовні в цій справі принципи є одними й тими самими - вони вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог цієї статті згідно з її тлумаченням в усталеній практиці Європейського Суду.

Зокрема, для того, щоб з'ясувати чи було порушено право гарантоване статтею 1 Першого протоколу суду необхідно дати відповідь на питання: чи було втручання у право передбачене законом, чи переслідувало воно легітимну мету (було здійснено «в інтересах суспільства»), чи було воно пропорційним по відношенню до переслідуваної мети.

Досліджуючи в даній справі дотримання принципу законності суд в першу чергу враховує, що орган місцевого самоврядування, в інтересах якого подано первісний позов, має виключну компетенцією по розпорядженню земельною ділянкою відповідної територіальної громади (стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР), а його дії по передачі земельної ділянки і стягненню плати за її використання охоплюються положеннями законодавства України.

Зокрема, відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 ЗК є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

А статтею 206 ЗК встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна діля нка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Так, пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК, статтею 24 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі Закон № 161-XIV) передбачено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Також пунктом 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК) передбачено, що плата за землю включає в себе дві категорії платежів: а) земельний податок, який сплачують власники земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі (пункт 14.1.72); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, яку вносять орендарі орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пункт 14.1.136).

В свою чергу, відповідно до статті 288 ПК підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. А за змістом статті 21 Закону № 161-XIV розмір, строки і форми внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

На підстав викладеного суд робить висновок, що виходячи з положень чинного законодавства Бахмацька міська рада Чернігівської області наділена компетенцією по здійсненню контролю за використанням спірної земельної ділянки і по стягненню збитків у разі наявності порушень з боку відповідача (позивача).

З іншої сторони положення статті 30 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року (далі ЗК 1992 року), який був чинним на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомості, містили норми про те, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Також, за змістом статті 377 Цивільного кодексу України (далі ЦК), частини першої та другої статті 120 ЗК, які діють на даний час, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За ними визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК у поєднанні з нормою статті 125 ЗК слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, аналіз змісту норм статті 120 ЗК та статті 377 ЦК у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Саме таку позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 року № 253цс16.

Отже в такому випадку діє принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості, що також може говорити про наявність «законних сподівань» відповідача (позивача) на безоплатне користування земельною ділянкою.

В даній справі встановлено, що ОСОБА_4 разом з іншими співвласниками набула право власності на нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2000 року (а.с.62-63), в якому питання переходу права користування спірною земельною ділянкою не обумовлено, при цьому, довідкою Бахмацької міської ради Чернігівської області від 29 серпня 2008 року № 03-28/1951 (а.с.64) підтверджується, що попередній власник об'єкта нерухомості користувався земельною ділянкою на праві постійного користування.

Враховуючи наведені положення Закону суд робить висновок про наявність «законних сподівань» у ОСОБА_4 здійснювати користування земельною ділянкою на якій знаходиться об'єкт нерухомості на тих самих умовах, як і у попереднього власника цього об'єкту нерухомості, а тому поряд із наявністю законних підстав у позивача (відповідача) по здійсненню контролю за використанням власності питання обґрунтованості втручання у право власності відповідача (позивача) буде досліджено судом при співставленні балансу інтересів.

Обговорюючи в даній конкретній ситуації чи переслідувало втручання у право позивача легітимну мету (було здійснено «в інтересах суспільства») суд бере до уваги те, що, виходячи із сталої практики Європейського Суду поняття «суспільний інтерес» дуже широке і в такому випадку доводиться враховувати політичні, економічні та соціальні питання. Європейський Суд підкреслив, що він вважав природним, що межі розсуду законодавця при реалізації соціальної та економічної політики повинні бути широкими, і тому він зобов'язувався поважати рішення законодавця щодо того, що відповідало «суспільним інтересам», якщо тільки це рішення не було очевидно необґрунтованим з розумною точки зору (пункт 149 рішення у справі «Броніовськи проти Польщі»). Суд знаходить, що в правовідносинах, які виникли між сторонами вимога про необхідність проведення плати за землю відповідає «суспільному інтересу», слугує раціональному використанню власності і є формою контролю за таким користуванням, що підтверджує наявність при втручанні у право власності легітимної мети і таке втручання відповідає «інтересам суспільства».

Говорячи про те, чи втручання у право позивача підтримувало «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи, суд звертає увагу на те, що намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 Першого протоколу в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями (пункт 28 рішення у справі «Федоренко проти України»).

Основною метою статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції є захист приватної особи від необґрунтованого втручання з боку держави в мирне володіння своїм майном (пункт 143 рішення у справі «Броніовськи проти Польщі»).

В правовідносинах, що виникли між сторонами як судом було зазначено вище з однієї сторони положення чинного законодавства дають можливість позивачу (відповідачу) вимагати відшкодування збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. З іншої сторони положення чинного на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна ЗК 1992 року передбачали можливість при переході права власності на нерухоме майно і перехід права користування земельною ділянкою, а діюче на даний час законодавство взагалі конкретизувало дане правило уточнивши право переходу земельної ділянки на умовах, які існували у попереднього власника нерухомості.

При цьому, як згідно із статтею 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, також вказаний принцип є однією з основ демократичного суспільства і втілюється у всіх статтях Конвенції.

Зокрема, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац третій пункт 3.1. рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію»).

Проте в ситуації, що склалась між сторонами данного принципу дотримано не було, оскільки застсоування на практиці наведених вище норм земельного та цивільного законодавства не давало можливості ОСОБА_4 відокремлювати свою правомірну поведінку від протиправної, та передбачити юридичні наслідки своєї поведінки, де як стаття 30 ЗК 1992 року, так і положення статті 120 ЗК, статті 377 ЦК встановлювали останній гарантії у вигляді переходу права користування, і вона розраховувала на вказані гарантії.

Окрім іншого, в даному випадку суд враховує поведінку держави в особі органу місцевого самоврядування, який своїми діями протягом тривалого часу погоджувався з поведінкою ОСОБА_4 не заперечуючи використання нею спірної земельної ділянки і не вживаючи заходів по її вилученню або оформленню.

Так, остання використовувала земельну ділянку з 2000 року (з моменту набуття права власності), в 2008 році звернулась із відповідною заявою про оформлення права користування (а.с.107), але Бахмацька міська рада Чернігівської області лише в 2014 році звернулась до відповідача з відповідною вимогою про стягнення коштів (а.с.7) і в 2016 році з позовною заявою, що свідчить про використання земельної ділянки з відома Бахмацької міської ради Чернігівської області ОСОБА_4 протягом близько пятнадцяти років на умовах, які були у попереднього власника вказаної земельної ділянки.

Також, суд враховує, що в даному випаду застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків може бути застосовано при наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка відповідача, самих збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника та збитками, а також за наявності вини.

Але наведені вище порушення принципу правової визначеності та поведінка позивача (відповідача) не можуть свідчити про наявність вини в діях ОСОБА_4

Таким чином, наведене в своїй сукупності свідчить про недотримання в цій справі «справедливого балансу» між загальними інтересами суспільства та правом ОСОБА_4, оскільки використовувані засоби не відповідають досягнутим цілями, що підтверджує наявність необґрунтованого втручання у її право гарантоване статтею 1 Першого протоколу, у зв'язку із чим в задоволенні первісного позову необхідно відмовити.

Суд також знаходить підстави для задоволення зустрічного позову.

Проте, окрім наведених вище мотивів враховується те, що невизначеність відносин щодо спірної земельної ділянки потребує врегулювання, а беручи до уваги те, що на ній знаходиться об'єкт нерухомості, який належить ОСОБА_4, закріплення земельної ділянки за останньою буде відповідати принципу розумності (стаття 3 ЦК) і сприяти визначеності правовідносин між сторонами.

Зокрема, положеннями статей 15, 16 ЦК, статтею 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 16 ЦК, способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

В свою чергу стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт і дану підставу необхідно розмежовувати від оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

У зв'язку із чим право ОСОБА_4 підлягає захисту шляхом визнання за нею права користування земельною ділянкою.

Але визначаючи строк з якого може бути визнано таке право суд враховує, що вона набула право власності на частину нерухомості в 2000 році разом з іншими співвласниками і до неї з цього часу перейшло право користування земельною ділянкою, що вона безперешкодно і здійснювала.

18 жовтня 2010 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності як окремий власник на частину нерухомості, здійснюючи користування частиною земельної ділянки, як одноособовий власник нерухомим майном, а тому суд вважає, що достатнім для захисту прав ОСОБА_4 буде визнання за нею права користування саме з 18 жовтня 2010 року.

Розмір земельної ділянки, на який необхідно визнати право користування ОСОБА_4 і що є достатнім для захисту її прав, буде саме площа під будівлями - 216, 2 м. кв. (саме на неї було розраховано і розмір збитків). При цьому, питання щодо оформлення іншої частини земельної ділянки, що необхідна для забезпечення користування об'єктом нерухомості належним ОСОБА_4 сторони можуть вирішити за взаємною згодою в порядку встановленому законодавством.

Виходячи з викладеного зустрічний позов необхідно задовольнити частково.

Окремо суд звертає увагу на доводи прокурора про застосування строку позовної давності.

Зокрема, вирішення питання про застосування або незастосування строку позовної давності є важливим аспектом права на справедливий судовий розгляд, стсоується обгрунтованості судового рішення і охоплюється змістом статті 6 Конвенції (див. наприклад рішення Європейського Суду у сраві «Grafescolo S.R.L. проти Молдови», «Ruiz Torija v. Spain»).

Згідно із статтею 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. А частиною четвертою статті 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, відповідно до частини першої статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В своїй прецедентній практиці Європейський Суд звекртає увагу, що строки позовної давності «слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу» (див. наприклад рішення Європейського Суду у справі «Stubbings and Others v. The United Kingdom, no. 22083/93, § 51»).

Особливості правовідносин між сторонами вказують на те, що в порушення принципу правової визначеності ОСОБА_4 перебувала в стані в якому вона немогла відокремлювати свою правомірну поведінку від протиправної, та передбачити юридичні наслідки своєї поведінки, що було викликано в тому числі і поведінкою держави в особі органу місцевого самоврядування, який протягом тривалго часу сам не вчиняв будь-яких дій, які б могли свідчити про порушення прав як ОСОБА_4, так і її прав. Дані обставини свідчать про відсутність пропущення строку позовної давності зі сторони останньої, а поширення в даному випадку строку позовної давності на правовідносини між сторонами не буде узгоджуватись з принципом правової визначеності та гарантіями статті 6 Конвенції.

Відповідно до статті 88 ЦПК з Бахмацької міської ради Чернігівської області підлягає стягненню судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню 20 копійок).

На підставі викладеного, керуючись статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини, статтями 8, 9, 55 Конституції України, статтями 14-16, 20, 22, 377, 1166 Цивільного кодексу України, статями 96, 120, 124, 152, 156, 157, 206 Земельного кодексу України, статтею 30 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, статтями 3, 10, 60, 209, 213 - 215 Цивільно процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні первісного позову керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах Бахмацької міської ради Чернігівської області до ОСОБА_4 про стягнення збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів - відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до Бахмацької міської ради Чернігівської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою площею 216, 2 м. кв. розташованою під належним ОСОБА_4 на праві власності об'єктом нерухомості - нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з 18 жовтня 2010 року.

В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.

Стягнути з Бахмацької міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_4 551 грн. 20 коп. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню 20 копійок) в повернення судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області через Бахмацький районний суд Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 03 січня 2017 року.

Суддя Бахмацького районного суду

Чернігівської області П.І. Пархоменко

  • 18491

    Просмотров

  • 0

    Коментарии

  • 18491

    Просмотров

  • 0

    Коментарии


  • Поблагодарить Отключить рекламу

    Оставьте Ваш комментарий:

    Добавить

    Другие наши сервисы:

    • Бесплатная консультация

      Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях

    • ВИДЕОЗВОНОК ЮРИСТУ

      Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис

    • ОБЪЯВИТЕ СОБСТВЕННЫЙ ТЕНДЕР

      На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение

    • КАТАЛОГ ЮРИСТОВ

      Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу

    Популярные судебные решения

    Смотреть все судебные решения
    Смотреть все судебные решения
    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст