Банківські Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника (Апеляційний суд м. Києва, справа № 755/10267/16-ц, 22.03.17)

Фабула судового акта: Банк (позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з громадянина (відповідач) заборгованість у розмірі 13412 гривень 91 копійку за кредитним договором В обгрунтування позовних вимог Банк посилався на те, що відповідно до укладеного договору № відповідач отримав кредит у розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. За твердженням Банкв відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши, що долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, що свідчить про недоведеність факту ознайомлення відповідача саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів вказані Умови та Правила не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження.

Суд послався при цому на приписи частини першою, другою статті 207 ЦК України, згідно з якими правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року.

Таким чином, банківські «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам» не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

За висновоком суду, відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відомості про оскарження судових рішень у касаційному порядку відсутні.

На сьогодні відносини споживчого кредитування врегульовані Законом України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII. Згідно із ст. 9 цього Закону кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. (справа № 682/1783/16-ц, 03.07.17)

Ухвала ВССУ від 22.10.2014 про визнання кредитної угоди (валютний кредит) недійсною. Позитивна судова практика.

Жадность губит Приватбанк: для клиента не порождают долги, штрафы, пени незакрытые карточки, выданные на основании анкеты – заявки, памятки клиента и т.п. (Дніпровський районний суд міста Києва від 05 липня 2016 р., справа № 755/6745/15-ц)

Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання (ВСУ від 25 травня 2016 р. у справі № 6-157цс16)

Без окремого підпису позичальника під документом, який збільшує строк позовної давності, банк не має права стягувати борг та забезпечення, якщо минув строк більше 3 років, а для пені та штрафів більше 1 року (Постанова ВСУ у справі № 6-16цс15 )

Задоволення вимог банку за договором споживчого кредитування повинно відбуватись з врахуванням приписів Закону «Про захист прав споживачів», що встановлює певні обмеження для його дострокового повернення (Справа № 331/8467/14-ц, 15.02.17)

Несправедлива умова у кредитному договорі: плата за обслуговування та дострокове погашення кредиту не є конкретною сумою, а визначається за формулою із змінними величинами ( Постанова ВСУ №6-80цс12 від 12 вересня 2012р).

Комісії щомісяця за обслуговування кредиту є незаконними, якщо банк не доведе, які саме послуги надаються позичальнику за таку комісію (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1746цс16)

1 300 000 доларів споживчого кредиту без згоди чоловіка: це грошові кошти, а не майно, а сам договір - нотаріального посвідчення не потребує, тому згода на отримання згідно ст. 65 СК України не потрібна (ВССУ, 16. 01. 2017р., №258/7949/14-ц)

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа №755/10267/16-ц № апеляційного провадження:22-ц-796/2199/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.

при секретарі: Юрченко А.С.

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача СокуренкоНаталії Вікторівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач, ПАТ «Акцент-Банк», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з відповідача - ОСОБА_3 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість у розмірі 13412 гривень 91 копійку за кредитним договором № б/н від 24 червня 2011 року, яка складається з наступного: 4661 гривня 88 копійок - заборгованість за кредитом, 7636 гривень 13 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 614,90 гривень - штраф (процентна складова); судові витрати у розмірі 1378 гривень.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 24 червня 2011 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ «Акцент-Банк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 16 червня 2016 року має заборгованість - 13412 гривень 91 копійка, яка складається з наступного: 4661,88 гривень - заборгованість за кредитом, 7636 гривень 13 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина), 614 гривень 90 копійок - штраф (процентна складова).

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача Сокуренко Н.В., яка діє на підставі довіреності в інтересах ПАТ «Акцент-Банк», подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення прийнято без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 червня 2011 року ОСОБА_3 складена та підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з оформлення картки з бажаним кредитним лімітом у розмірі 8000 гривень.

Згідно інформації викладеної у вказаній заяві ОСОБА_3, останній висловив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, при цьому він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг.

В той же час, позивачем, ПАТ «Акцент-Банк», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Пам'ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

За вимог ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, остання разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження.

Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов'язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена Верховного Суду України у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15.

Крім того, у правовій позиції, викладеній ВСУ по справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено, що «Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції , яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися». Тобто ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору.

Оцінюючи позовні вимоги з позицій належності обраного позивачем способу захисту слід зазначити, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).

Підпунктами 3.1.1., 3.1.3 п.3 Розділу ІІ Умов та Правил надання банківських послуг, які долучено до матеріалів позовної заяви, визначено, що строк дії Картки зазначений на лицьовій стороні Картки (місяць та рік). По закінченню строку дії відповідна Картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання Клієнту Картки з новим строком дії), якщо раніше не надійшла письмова заява Тримача про закриття Картрахунка.

В той же час, суду не надано доказів того, що відповідна Карта передбачена умовами Заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії Картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку. При цьому, матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 13412 гривень 91 копійка, враховуючи що, як вбачається з поданої позовної заяви, відповідачу позивачем було надано кредит у розмірі 5000 гривень, при цьому згідно заяви позичальника на оформлення картки, розмір кредитного ліміту визначено у розмірі 8000 гривень, а додана до матеріалів справи довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду не містить відомостей про отримання вказаних документів з боку позичальника, ознайомлення останнього з вказаною Довідкою та Прикладами використання кредитних коштів.

Також, на час розгляду справи судом першої інстанції, позивачем не було надано суду доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником.

Наданий же позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 24 червня 2011 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Однак розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч.2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

У позовній заяві уповноваженим представником позивача висловлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.

Заявляючи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 158 Цивільного процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи за її відсутності особа усвідомлює, погоджується та несе ризики неможливості вчасно відреагувати на обставини, які будуть з'ясовані в ході проведення судового засідання, надати відповідні пояснення та додаткові докази або ж заявити клопотання.

Крім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 61 ЦПК України.

У відповідності до ч. 3 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За вимог ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача Сокуренко Наталії Вікторівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - відхилити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: