12.05.2015 | Автор: Соля Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Спадкоємець має право вимагати визнання за ним права власності на неприватизовану квартиру, тільки якщо спадкодавець при житті висловив волю на приватизацію цієї квартири (Постанова ВРУ у справі № 6-121цс13 від 11 грудня 2013р.)

Правова позиція у справі за № 6-121 цс 13: Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленною заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер  до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

                                                                                                                                      

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

11 грудня 2013 року                                                                                                                                                                                 м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

 

 

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

 

Гуменюка В.І.,

Онопенка В.В.,

Патрюка М.В.,      

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М., -

 

 

 

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області, ОСОБА_2 про скасування рішення ради, визнання недійсним та скасування ордера, визнання права на приватизацію квартири в порядку спадкування за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Павлівської сільської ради народних депутатів с. Павлів Радехівського району Львівської області від 10 жовтня 1989 року йому на сім’ю у складі чотирьох осіб видано ордер на квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. Крім нього та членів його сім’ї в цій квартирі була прописана його мати – ОСОБА_3 (запис у будинковій книзі від 11 листопада 1992 року). Згідно з актом передачі житлового фонду та розпорядження голови Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 5 липня 2001 року будинок АДРЕСА_1 передано на баланс Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області. На підставі рішення Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 11 вересня 2001 року ОСОБА_1 і членам його сім’ї, яка складається з чотирьох осіб: дружина й двох синів, видано ордер від 23 листопада 2005 року на квартиру НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_2 з метою покращення житлових умов. Мати позивача – ОСОБА_3 - залишилась проживати у квартирі НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. Проте на підставі протоколу НОМЕР_3 спільного засідання правління відкритого акціонерного товариства “Радехівський цукровий завод” (далі - ВАТ “Радехівський цукровий завод”) та рішення профспілкового комітету підприємства від 5 червня 2002 року квартира НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 була надана сім’ї відповідача ОСОБА_2. Рішенням Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 18 листопада 2003 року ордер, виданий 3 листопада 2003 року на ім’я ОСОБА_2, анульовано. Крім того, рішенням Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 14 грудня 2011 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі ордера на вселення до квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. Однак 22 серпня 2012 року Павлівською сільською радою Радехівського району Львівської області прийнято рішення про скасування рішення Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області  від 18 листопада 2003 року “Про анулювання ордера, виданого 3 листопада 2003 року на ім’я ОСОБА_2, а також скасування рішення Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 14 грудня 2011 року “Про розгляд заяви ОСОБА_2” і видачу ОСОБА_2 ордера на квартиру. На підставі зазначеного рішення 29 серпня 2012 року ОСОБА_2 видано новий ордер на вселення у квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3.

Посилаючись на те, що прийняття рішення Павлівською сільською радою Радехівського району Львівської області від 22 серпня 2012 року й видача ОСОБА_2 ордера на квартиру від 29 серпня 2012 року є незаконними, а ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, мала право на приватизацію житла, і таке право є особистим майновим правом, яке входить до складу спадщини, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 22 серпня 2012 року, визнати недійсним і скасувати ордер від 29 серпня 2012 року, виданий ОСОБА_2 на квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1, а також визнати за ним ОСОБА_1 право на приватизацію квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 17 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано рішення Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 22 серпня 2012 року; визнано недійсним та скасовано ордер НОМЕР_4 від 29 серпня 2012 року, виданий на ім’я ОСОБА_2 на квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в зазначеній справі.

У липні 2013 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Установлено, що на підставі рішення Павлівської сільської ради народних депутатів с. Павлів Радехівського району Львівської області від 10 жовтня 1989 року НОМЕР_5 ОСОБА_1 на сім’ю у складі чотирьох осіб: ОСОБА_1 – наймач, ОСОБА_4 – дружина, ОСОБА_5 – син, ОСОБА_6 – син, видано 2 листопада 1989 року ордер на право зайняття однокімнатної квартири НОМЕР_1 у будинкуАДРЕСА_1.

Разом із позивачем та членами його сім’ї з 1992 року у квартирі проживала й була зареєстрована його мати – ОСОБА_3.

Рішенням спільного засідання правління ВАТ “Радехівський цукровий завод” та профспілкового комітету підприємства від 11 червня 1996 року ОСОБА_1 на сім’ю у складі п’яти осіб: ОСОБА_1 – наймач, ОСОБА_4 – дружина, ОСОБА_5 – син, ОСОБА_6 – син, ОСОБА_3 – мати - у порядку поліпшення житлових умов виділено трикімнатну квартиру НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_2.

На підставі рішення виконкому Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 11 вересня 2001 року НОМЕР_6 “Про надання ордерів на квартири працівників ВАТ “Радехівській цукровий завод” ОСОБА_1 на сім’ю у складі чотирьох осіб: ОСОБА_1 – наймач, ОСОБА_4 – дружина, ОСОБА_5 – син, ОСОБА_6 – син - 23 листопада 2005 року видано ордер на зайняття трикімнатної квартири НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 та члени його сім’ї проживають і зареєстровані в указаній квартирі.

Мати ОСОБА_1 – ОСОБА_3 - залишилась проживати у квартирі НОМЕР_1 у будинкуАДРЕСА_1, за адресою якої в неї залишилась реєстрація.

На підставі рішення Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 2 грудня 2005 року ордер на квартиру НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_2, виданий 23 листопада 2005 року ОСОБА_1 на сім’ю у складі чотирьох осіб анульовано. Зобов’язано видати ОСОБА_1 ордер на квартиру на сім’ю у складі п’яти осіб згідно з рішенням спільного засідання правління ВАТ “Радехівський цукровий завод” та профспілкового комітету від 11 червня 1996 року, а також зобов’язано ОСОБА_1 звільнити квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання права на приватизацію квартири в порядку спадкування, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності ОСОБА_1 виникнення в ОСОБА_3 права на приватизацію квартири, а також набуття нею права власності на цю квартиру, тому відсутні підстави вважати, що таке право ввійшло до складу спадщини, отриманої позивачем після смерті спадкодавця.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані ОСОБА_1 судові рішення відповідають вимогам матеріального і процесуального права, а викладені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. 

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права в подібних правовідносинах і дійшов протилежного правового висновку, покладеного в основу цього судового рішення.

Для прикладу наводить ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 жовтня 2010 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року, від 5 вересня 2012 року, від 14 листопада 2012 року у справах про включення квартири до складу спадкового майна та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

У судових рішеннях, наданих заявником для порівняння, суди касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в подібних правовідносинах, дійшли висновку, що в осіб, які фактично проживають у квартирі (будинку) державного житлового фонду і звернулись із відповідною заявою до органу приватизації, виникає право на приватизацію цього житла. Право власності на приватизоване житло виникає з часу прийняття рішення про приватизацію, у разі, якщо орган приватизації пропустив передбачені законодавством строки – з часу закінчення такого строку. З порушенням строків розгляду звернення заявника про приватизацію житла порушуються права такого заявника, а в разі його смерті (до прийняття рішення про приватизацію) порушуються права його спадкоємців.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 5, 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Частиною четвертою статті 5 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

У силу статей 1, 3, 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно  мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Пленум Верховного Суду України в частині п’ятій пункту 13 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” зазначив, що в разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнанння за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Отже, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленною заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Про саме таке застосування Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” йдеться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”.

У справі, яка переглядається, мати ОСОБА_1 – ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. За життя вона звернулась до виконкому Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області з метою приватизації квартири. Подані ОСОБА_3 заяви про приватизацію квартири не були розглянуті виконкомом Павлівської сільської ради Радехівського району Львівської області по суті.

Розглядаючи справу, суди, не застосувавши норми права, які регулюють підстави переселення членів сім’ї в надане в порядку поліпшення житлових умов жиле приміщення та підстави втрати ними права на раніше займане жиле приміщення, з огляду на те, що такими підставами є: включення цих осіб в ордер і надання ними письмового зобов’язання про переселення (стаття 60 Житлового кодексу УРСР, пункт 66 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470), дійшли помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_3 права користування спірною квартирою, а відтак і права на її приватизацію. 

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статей 5, 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та статей 1216, 1218 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                                                   А.Г. Ярема

Судді:                                                                                              Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк                                 

В.В. Онопенко                

                                                                  Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

                                                                               В.М. Сімоненко

 

5
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення