При встановленні права власності на пай вимога про його реєстрацію за попереднім правонабувачем є необґрунтована ( ВС/КАС від 23.01.2018 р. у справі № 802/3684/14-а)

“Для реєстрації прав на виділене в натурі майно, розпайоване під час реформування аграрного сектору економіки, вимога про реєстрацію такого майна за попереднім правонабувачем є необгрунтованою”.

До такого висновку дійшов Вінницький апеляційний адміністративний суд у справі № 802/3684/14-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до державного реєстратора прав на нерухоме майно – Державної реєстраційної служби України.

Товариство просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень і зобов’язати зареєструвати за ним право власності на майновий комплекс.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Вінницький апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення про відмову у державній реєстрації прав на нерухоме майно, зобов’язав вчинити дії щодо реєстрації за товариством права власності на майновий комплекс, у решті позовних вимог відмовив. Постанову апеляційного суду залишено без змін Касаційним адміністративним судом Верховного Суду.

Апеляційний та касаційний адміністративні суди дійшли висновку, що відмова державного реєстратора у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв’язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, оскільки необхідно, щоб майно було зареєстроване за попереднім правонабувачем, є помилковою. Такі аргументи відповідача спростовані тим, що реєстрації підлягало виділене в натурі розпайоване майно під час реформування аграрного сектору економіки.

Крім того, серед інших документів, товариство надало свідоцтво про право власності на майновий пай у відсотковому значенні, яке видано відповідно до вимог постанови КМУ від 28.02.2001 № 177. У затвердженому зразку свідоцтва про право власності на майновий пай не передбачено відомостей про технічні характеристики нерухомого майна та його адреси. З наведених підстав, колегія апеляційного адміністративного суду вказала, що розбіжності між свідоцтвом про право власності та актом приймання-передавання ніяким чином не перешкоджають ідентифікувати об’єкти нерухомості для їхньої реєстрації, а інших відомостей, згаданих реєстратором, у свідоцтві не передбачено.

Тому ВААС скасував рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов’язав зареєструвати за товариством заявлене право власності.

Джерело: ВААС

Користуйтесь консультацією: Щодо нерозподілених (невитребуваних) паїв.

Що треба знати, якщо хочеш правильно оформити права на земельну ділянку

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2018 Київ К/9901/2607/18 802/3684/14-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 802/3684/14-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Агро-Пром" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича, Державної реєстраційної служби України про зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної реєстраційної служби України на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняту 04 березня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Загороднюка А.Г., суддів: Драчук Т.О.. Полотняка Ю.П.,

в с т а н о в и в :

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Агро-Пром" (далі - ТОВ) у позовній заяві заявив такі вимоги:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича (далі - Державний реєстратор) про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України зареєструвати за ТОВ право власності на майновий комплекс.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення від 14 січня 2014 року № 9902093 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов'язано Державну реєстраційну службу України вчинити дії щодо реєстрації за ТОВ права власності на майновий комплекс на підставі заяви від 20 грудня 2013 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 20 грудня 2013 року ТОВ з метою реєстрації прав на нерухоме майно звернулось з заявою до Державної реєстраційної служби.

14 січня 2014 року відповідачем прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 9902093, яким встановлено, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме:

- згідно пункту 44 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, державна реєстрація права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на таке майно за попереднім правонабувачем, крім проведення державної реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно;

- згідно свідоцтв про право власності на майнові паї вартість майна складає 2144497 грн., а згідно акта приймання-передавання 21353 220 грн.;

- в свідоцтвах про право власності на майнові паї не зазначено адреси нерухомого майна;

- в свідоцтві про право власності на майнові паї ВІ ХVІІ № 000433 відсутній відсоток майна.

Згідно з висновками суду апеляційної інстанції, твердження відповідача, що для реєстрації прав позивача необхідно щоб майно було зареєстровано за попереднім право набувачем є помилковими, оскільки реєстрації підлягало виділене в натурі розпайоване майно під час реформування аграрного сектору економіки. При цьому, позивач серед інших документів надав свідоцтва на право власності на майновий пай.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що розбіжність у сумах, вказаних у свідоцтвах про право власності на майнові паї та в акті приймання-передавання, не перешкоджає ідентифікувати об'єкти нерухомості для їх реєстрації.

Також, необґрунтованими визнав суд і доводи відповідача, що в свідоцтвах про право власності на майнові паї не зазначено адреси нерухомого майна, оскільки у затверджена форма такого свідоцтва не передбачає відомостей про технічні характеристики нерухомого майна та його адреси.

Твердження відповідача, що у свідоцтві про право власності на майнові паї ВІ ХVІІ № 000433 відсутній відсоток майна спростовується змістом самого свідоцтва, де такий відсоток вказано.

У касаційній скарзі відповідач заявив вимогу про скасування постанови суду апеляційної інстанції та відмову у позові.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заявник вказує, що суд необґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та втрутився у повноваження суб'єкта владних повноважень. Процедура проведення державної реєстрації права власності на підставі заяви, за якою вже було прийнято рішення, законом не передбачена.

Позивач до суду касаційної інстанції заперечень чи пояснень не подав.

Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування.

Відмовляючи у державній реєстрації права власності, відповідач керувався пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме відмовлено через те, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Згідно з пунктом 44 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, державна реєстрація права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на таке майно за попереднім правонабувачем, крім проведення державної реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно.

Суд вважає помилковими посилання відповідача на пункт 44 вищевказаного Порядку та твердження про те, що для реєстрації прав позивача необхідно, щоб майно було зареєстровано за попереднім право набувачем, оскільки реєстрації підлягало виділене в натурі розпайоване майно під час реформування аграрного сектору економіки. При цьому позивачем серед інших документів надані свідоцтва на право власності на майновий пай, видані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 177 від 28 лютого 2001 року «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки».

Також, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що розбіжність у сумах, вказаних у свідоцтвах про право власності на майнові паї та в акті приймання-передавання, ніяким чином не перешкоджає ідентифікувати об'єкти нерухомості для їх реєстрації, а тому зазначена відповідачем підстава є неправомірною.

Стосовно доводів відповідача, що що в свідоцтвах про право власності на майнові паї не зазначено адреси нерухомого майна необхідно звернути увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки" № 177 від 28 лютого 2001 року затверджений зразок свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) який не передбачає відомості про технічні характеристики нерухомого майна, та його адреси.

Тому, для ідентифікації об'єктів нерухомого майна, відповідно до картки прийому заяви № 9303411 позивач надав технічний паспорт на майновий комплекс, виданий 24 червня 2008 року Вінницьким обласним об'єднаним бюро технічної інвентаризації.

Отже, вказана підстава для відмови у державній реєстрації прав на нерухоме майно також є неправомірною.

Ще однією підставою для відмови в державній реєстрації речових прав відповідач у своєму рішенні зазначив, що в свідоцтві про право власності на майнові паї ВІ ХVІІ № 000433 відсутній відсоток майна. Проте, зміст вказаного свідоцтва, у якому відсоток вказано, спростовує твердження відповідача.

Враховуючи вищевикладене, рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 9902093 від 14 січня 2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, суд дійшов висновку про правильність рішення суду апеляційної інстанції, метою захисту прав позивача, зобов'язати Державну реєстраційну службу України вчинити дії щодо реєстрації за ТОВ права власності на майновий комплекс. Це означає, що відповідачу необхідно вчинити увесь необхідний комплекс дій, що передбачений законом, з метою реєстрації права власності. Враховуючи положення частини 1 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначений комплекс дій включає, зокрема, і прийняття та перевірку документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Таке рішення узгоджується з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), якою передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

При цьому, доводи про втручання суду у повноваження суб'єкта владних повноважень є необґрунтованими, оскільки втручання належить відрізняти від судового захисту шляхом зобов'язання виконати обов'язок, що і мало місце.

Суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року у справі № 802/3684/14-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий Л.Л. Мороз

Судді А.Ю. Бучик

М.М. Гімон