13.03.2016 | Автор:
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

При незаконному відстороненню від посади розмір шкоди заподіяної особі органами, які здійснюють ОРД, органами досудового розслідування, органами прокуратури визначається виключно цими органами, а не судом (Справа № 6-2089цс15, від 24. 02. 2016р.)

Фабула судового акта: Постанова ВСУ у кращих традиціях судового формалізму. Юридично правильна, проте абсолютно не вирішує питання відшкодування шкоди особі та створює додаткові проблеми у захисті цій особі своїх прав.

Співробітник МВС був незаконно відсторонений від займаної посади і цей факт не заперечується. Проти нього була закрита кримінальна справа органом прокуратури на підставі відсутності в діянні складу злочину. За час відсторонення від посади співробітник МВС не отримував заробітної плати і звернувся із позовом до суду про відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету.

Цікаво, що суд першої інстанції визначив розмір шкоди, як неотриману заробітну плату і задовільнив позов. Проте суди вищих інстанцій це рішення скасували, а ВСУ підтвердив закриття провадження у справі. Суди прийшли до висновку, що розмір шкоди в цьому випадку повинен був визначати не суд, а саме той орган, який своїми незаконними діями заподіяв шкоду, тобто орган прокуратури. Таке правило визначено ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року                                                                                                                                                                                     м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,  суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом            ОСОБА_8 до Державної казначейської служби України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, прокуратури Закарпатської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 квітня 2008 року слідчим прокуратури Закарпатської області винесено постанову про порушення відносно нього кримінальної справи за частиною другоюстатті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України), 9 червня 2008 року обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину. Крім того, на підставі постанови слідчого прокуратури від 4 листопада 2009 року його як обвинуваченого на час проведення досудового слідства та розгляду кримінальної справи в суді відсторонено від займаної посади старшого інспектора дозвільної системи Хустського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України(далі - Хустський МВ УМВС України) в Закарпатській області. Постановою прокуратури Закарпатської області         від 27 грудня 2013 року кримінальне провадження щодо нього закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Наказом начальника УМВС України в Закарпатській області від 20 січня 2014 року дію пункту наказу в частині відсторонення його від займаної посади припинено з 23 січня 2014 року.  

Посилаючись на зазначені обставини та на право на відшкодування шкоди, завданої на підставі незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного захисту підписку про невиїзд на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_8 просив відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету завдану йому шкоду внаслідок невиплати заробітної плати через відсторонення від займаної посади.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2015 року позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, на користь ОСОБА_8 33 тис. 841 грн 54 коп. на відшкодування шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 8 квітня 2015 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2015 року скасовано, провадження в справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).      

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У вересні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2015 року.

У своїй заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 20 травня 2015 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 360ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди під час розгляду справи встановили, що 10 квітня 2008 року слідчим прокуратури Закарпатської області винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно старшого інспектора дозвільної системи Хустського МВ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_8 за частиною другою статті 191 КК України.

9 червня 2008 року відносно ОСОБА_8 обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд та пред'явлено обвинувачення у вчиненні вказаного злочину.

Постановою слідчого прокуратури Закарпатської області від 4 листопада 2009 року ОСОБА_8 як обвинуваченого за частиною другою статті 191 КК України відсторонено від посади старшого інспектора дозвільної системи Хустського МВ УМВС України в Закарпатській області на час провадження, досудового слідства та розгляду кримінальної справи в суді.

Постановою прокуратури Закарпатської області від 27 грудня 2013 року кримінальне провадження щодо старшого інспектора дозвільної системи Хустського МВ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_8 закрито на підставі пункту 2 частини першоїстатті 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

Наказом УМВС України в Закарпатській області від 20 січня 2014 року дію пункту наказу в частині відсторонення від посади на час провадження досудового слідства та розгляду кримінального провадження в суді з 11 листопада 2009 року старшого інспектора дозвільної системи Хустського МВ УМВС України в Закарпатській області, майора міліції ОСОБА_8 припинено з 23 січня 2014 року.    

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права при ухваленні цього судового рішення. При цьому суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що визначення розміру грошових доходів, які втратив позивач унаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, належить до компетенції інших органів, а не суду.  

ОСОБА_8 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи з подібним предметом спору, підставою позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакового правового висновку, покладеного в основу цього судового рішення.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2015 року зазначено, що унаслідок незаконного відсторонення від посади позивач втратив заробіток, тому порушене право останнього підлягає захисту в обраний ним спосіб.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право  в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, у разі закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину слідчий зобов'язаний роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_8 просить відшкодувати шкоду (частину заробітку), завдану незаконним відстороненням від роботи (посади).

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, встановивши, що встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду віднесено до компетенції цих органів, а не суду, дійшов обґрунтованого висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України закрив провадження у справі.        

Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суди правильно застосували норми матеріального права, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до       статті 360ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_8 і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року відсутні.

Керуючись статтями 3553603 , 360ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:                              

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                                                                                           В.І. Гуменюк                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

Судді:                                                                                                                                            Н.П. Лященко

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Л.І. Охрімчук        

Я.М. Романюк     

Ю.Л. Сенін   

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

3
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: