ПРАВОВИЙ СТАТУС СВІДКІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

З 15.12.2017 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. № 2147-VIII, яким було внесено суттєві зміни щодо засобів доказування зокрема і в господарському судочинстві, запровадивши інститут свідків.

З огляду на те, що такий засіб доказування як показання свідків у господарському процесі вітчизняними законодавцями раніше не брався до уваги (а тому являється новелою), важливим завданням постає дослідження правового статусу свідків та їхньої ролі під час вирішення спорів господарськими судами.

Згідно ч. 1 ст. 66 Господарського процесуального кодексу України (надалі по тексту – ГПК України), свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок є учасником господарського процесу, а тому законом чітко визначено коло його прав та обов’язків. Зокрема, частина четверта статті 66 ГПК України гарантує свідку право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також право на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Чинний ГПК України у ст. 13 та ч. 1 ст. 74 закріплює принцип змагальності сторін, згідно якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі таких засобів як письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Показання свідка згідно ч. 1 ст. 87 ГПК України - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи, і викладаються ним письмово у заяві. Закон визначає вимоги до такої заяви, лише при дотриманні яких показання свідка будуть належним і допустимим доказом під час розгляду справи господарським судом та вирішення відповідного спору. Зокрема, у заяві свідка зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з’явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві потребує нотаріального посвідчення, окрім випадку посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб (ст. 87 ГПК України). Такі показання свідка не беруться судом до уваги.

Важливим аспектом при дослідження процесуального статусу та ролі свідка в господарському процесі є те, що на підставі його показань судом не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Дане положення закріплене у ст. 87 ГПК України та досить конкретно визначає правову природу фактів, які можуть бути встановлені за допомогою такого засобу доказування як показання свідків.

Таким чином, перед здійсненням дослідження і оцінки певного доказу, господарському суду під час судового провадження в першу чергу необхідно з’ясувати його допустимість. Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Окрім того, суд не бере до розгляду показань свідків, які не стосуються предмета доказування, тобто обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (згідно ст. 76 ГПК України), що свідчить про їх неналежність.

При дослідженні правового статусу свідків в господарському процесі варто наголосити про необхідність надання ними лише достовірних відомостей, на підставі яких суд може встановити дійсні обставини справи. Особам, які володіють будь-якою інформацією про обставини, які мають значення для справи, слід бути обачними при наданні показань, адже за завідомо неправдиве показання свідка передбачається кримінальна відповідальність за ст. 384 Кримінального кодексу України (в редакції від 18.12.2017 р.; надалі по тексту КК України), а за відмову свідка від давання показань – за ст. 385 КК України.

В даному аспекті важливо зауважити про гарантоване статтею 63 Конституції України право особи на відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Чинним ГПК України у ст. 68 передбачено вичерпний перелік таких осіб, а саме: свідок, який з’явився на вимогу суду, не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім’ї чи близьких родичів. В такому разі, якщо свідок з’явився на вимогу суду та відмовляється давати показання, він не несе за це жодної юридичної відповідальності, проте зобов’язаний повідомити причини такої відмови.

Важливою гарантією під час здійснення допиту свідків є закріплення у ГПК України вичерпного переліку категорій осіб, які не можуть бути допитані як свідки. Так, згідно ст. 67 вказаного закону не можуть бути допитані як свідки: недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору, - про такі відомості; священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; судді та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час врегулювання спору за його участю; інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди; особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.

Свідок зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Водночас, за відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Якщо він не може з’явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин, суд може йому дозволити брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, при цьому у разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд.

В новій редакції Господарського процесуального кодексу України детально визначається порядок виклику свідка для надання ним показань, деталізується порядок допиту та опитування учасників справи як свідків, передбачаються наслідки неявки свідка в судове засідання. Окрім того, законом регламентується процедура допиту свідків, використання ним письмових записів та допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків.

Варто зазначити, що статтею 98 ГПК України унормовано право суду викликати свідка для допиту за його ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені ним у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Тому при наданні показань особі слід пам’ятати про загрозу притягнення її до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві показання, про що зазначається в ухвалі про виклик свідка. Якщо свідок без поважних причин не з’явився в судове засідання або не взяв участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд не бере до уваги його показання. Свідок, даючи показання, може користуватися записами, але лише в тих випадках, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи подаються судові та учасникам справи і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

Цікавою новелою у господарському процесі є регламентація можливості письмового опитування учасників справи як свідків. Так, згідно ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Якщо поставлене запитання пов’язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази.

Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання в разі, якщо він відноситься до категорії осіб, які не можуть бути допитані як свідки згідно ст. 67 ГПК України; якщо показання стосуються його самого, членів сім’ї чи близьких родичів; якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов’язати учасника справи надати відповідь. Окрім того, учасник справи (його представник) може бути допитаний як свідок, якщо обставини, викладені ним у заяві свідка, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності.

Порядок допиту свідків регламентується статтею 211 ГПК України, згідно якої допит свідка здійснюється тільки за ухвалою суду, при цьому кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи. Перед допитом свідка головуючий суддя встановлює його особу, а також попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань.

При допиті свідка першою ставить питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші учасники справи в черговості, встановленій ГПК України. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити свідкові питання в будь-який час його допиту, а також мають право з’ясовувати суть відповіді свідка на питання учасників справи, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту учасниками справи. Головуючий має право за заявою учасників справи знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета спору.

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін. Свідок може бути допитаний повторно або одночасно з іншим свідком для з’ясування причин розходжень його показань з показаннями інших свідків. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

У разі неявки в судове засідання свідка, зокрема, суд заслуховує думку учасників справи про можливість розгляду справи за його відсутності свідка та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про відкладення розгляду справи. Одночасно суд вирішує питання про відповідальність особи, яка не з’явилася.

Законодавець в імперативному порядку передбачив неможливість свідків з ознайомленням ходу судового засідання. З цією метою вони видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення. Новим учасником судового процесу в господарському судочинстві постає фігура судового розпорядника, однією з функцій якого є саме вжиття заходів щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.

Таким чином, зміни до господарського процесуального законодавства, внесені Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. № 2147-VIII, стали прогресивним кроком на шляху удосконалення судового процесу під час вирішення господарських спорів. Запровадження інституту свідків серед засобів доказування є якісною новелою, адже відтепер для учасників господарського процесу відкриваються більші можливості при реалізації принципу змагальності.

З огляду на це, суд матиме доступ до значно ширшої необхідної та достатньої доказової бази для здійснення її оцінки та прийняття об’єктивного і справедливого рішення у справі. Проте, в даному аспекті не варто виключати можливість зловживання учасниками процесу шляхом залучення ними свідків, які зможуть ввести суд в оману або відмовляються від давання показань, що ймовірно призведе до затягування судового процесу. В такому разі не варто забувати про кримінальну відповідальність свідків за зазначені дії. Досить часто сторони по справі знаходяться у віддалених один від одного адміністративно-територіальних одиницях, що може ускладнити належну явку свідка в судове засідання та зумовить подальше затягування розгляду відповідної справи та вирішення спору по суті.

Отже, проаналізувавши основні положення чинного Господарського процесуального кодексу України в редакції від 03.10.2017 р., що регламентують участь свідків у господарському процесі, варто відмітити основні ознаки їх правового статусу. По перше, свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи свідки в судовому процесі; не мають юридичної зацікавленості; за введення в оману суду (надання неправдивих свідчень) притягуються до кримінальної відповідальності; зобов’язані надавати достовірні показання про відомі їх обставини справи (якщо немає передбачених чинним законодавством України підстав для відмови від надання показань).

Враховуючи особливості господарсько-правових відносин, зокрема їх суб’єктного складу, допустимими доказами під час господарського процесу можуть бути показання свідка, зокрема, щодо засвідчення факту присутності на загальних зборах учасників товариства; передачі товару однією стороною іншій; підписання договору; користування спірним майном за відповідним правочином; виконання договору; вчинення дій, спрямованих на підтвердження укладення договору та його часткове та/або повне виконання тощо. Варто пам’ятати, що показання свідків допускаються для доказування тільки тих обставин, які неможливо довести іншими засобами доказування (принцип допустимості).

Варто відмітити, що досить неоднозначною вбачається користь від участі свідків у господарському процесі при вирішенні спорів, предметом яких є стягнення заборгованості суб’єктів господарювання за неналежне виконання та/або невиконання зобов’язань по відповідному правочину та в інших випадках, коли всі необхідні для обґрунтування вимог обставини можуть бути доведені виключно на підставі письмових доказів (наприклад, первинних документів тощо). Проте, часто контрагенти зловживають довірливими відносинами один між одним, нехтуючи укладенням необхідних документів в процесі їх взаємодії. Як свідчить судова практика, таке недобросовісне відношення сторін до виконання своїх партнерських обов’язків щодо здійснення правочинів обов’язково тягне за собою виникнення спору, який учасники відповідних господарських відносин вирішити шляхом мирних переговорів та поступок не виявляють бажання, адже обом завдано значних збитків. В даному аспекті показання свідків виступають додатковим належним засобом доказування, що дозволить суду встановити об’єктивну істину під час вирішення спору.

Таким чином, впровадження інституту свідків в господарському процесі є досить позитивним, оскільки для сторін розширюються можливості для доведення перед господарським судом тих обставин, на які вони посилаються на підтвердження своїх вимог та/або заперечень, що є однією з гарантій прийняття судом об’єктивного та справедливого рішення у справі.

Автор статті –Бахуринський Віталій Станіславович, адвокат