Правильно оформлена накладна підтверджує реальність здійснення господарської операції ( Постанова ВСУ у справі №3-77гс15 від 29 квітня 2015р.)

Фабула судового акту: ВСУ встановив помилковість висновків судів касаційної та апеляційної інстанцій про те, що лише довіреність підтверджує факт здійснення господарської операцію поставки товару і зазначив, що і інші первинні документів, які містять передбачені ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обов‘язкові реквізити можуть підтверджувати реальність такої операції, наприклад накладна.

Постанова ВСУ ухвалена в порядку господарського судочинства, проте може бути використана і у спорах з фіскальними органами за наслідками перевірок, щодо доведення реальності здійснення суб‘єктом господарювання господарських операцій.

Читайте статтю: Нові підходи ВАСУ на «старий мотив»

Аналізуйте судовий акт: Застосування у господарському судочинстві принципу змагальності сторін судом касаційної інстанції ( судді ВГСУ Малетич М. М., Круглікова К. С. (доповідач), Мамонтова О. М.).

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі

головуючого Колесника П.І., суддів:Барбари В.П.,Берднік І.С.,Гуля В.С., Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є.,Потильчака О.І.,Шицького І.Б., за участю представника: фізичної особи - підприємеця - ОСОБА_9 - ОСОБА_10, -розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року

у справі № 903/679/14 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД (далі - ТОВ "Агрофрукт" ЛТД) про стягнення суми,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ФОП ОСОБА_9 звернувся до господарського суду Волинської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з ТОВ "Агрофрукт" ЛТД 351 818,33 грн, з яких: 322 767,98 грн - заборгованість за товар, відпущений за накладною від 30 березня 2011 року № 1104 (далі - накладна № 1104) на підставі договору купівлі-продажу - будівельних матеріалів від 30 березня 2011 року (далі - договір купівлі-продажу), 29 050,35 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу, відповідно до якого відповідачем проведено розрахунок лише на суму 27 232,02 грн, заборгованість боржника складає 322 767,98 грн, нараховано 29 050,35 грн відсотків річних.

30 червня 2014 року позивачем було направлено претензію відповідачу із вимогою про сплату зазначеної заборгованості.

У відзиві на позовну заяву відповідач пояснив, що оплата на суму 27 232,02 грн за будівельні матеріали, зазначені у накладній № 1104, відбулася за фактом поставки цих матеріалів ОСОБА_11 від імені ФОП ОСОБА_9, більше поставок від імені позивача не було, відповідно не було й оплати.

Рішенням господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2014 року позов задоволено повністю, стягнуто із ТОВ "Агрофрукт" ЛТД на користь ФОП ОСОБА_9 351 818,33 грн, з яких: 322 767,98 грн - заборгованість, 29 050,35 грн - 3 % річних. Своє рішення суд першої інстанції аргументував тим, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факту недоотримання товарно-матеріальних цінностей за накладною № 1104.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2014 року рішення господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2014 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 26 листопада 2014 року, ФОП ОСОБА_9 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 17 вересня 2009 року у справі № 21/105, від 25 лютого 2010 року у справі № 28/199, від 23 квітня 2012 року у справі № 6/5005/15514/2011, від 6 березня 2012 року у справі № 5023/9475/11(5023/5521/11).

Ухвалою від 18 березня 2015 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу № 903/679/14 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ФОП ОСОБА_9, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 березня 2011 року між ТОВ "Агрофрукт" ЛТД і ФОП ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач зобов'язався передати товар, а відповідач прийняти та оплатити товар після його отримання (пункт 4.2). Загальна вартість поставки товару обмежується обсягом за цим договором у сумі 350 000,00 грн.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що довіреність на отримання матеріальних цінностей є первинним документом, який фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства певну кількість цінностей, зазначених згідно з переліком, крім того, без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну, яка є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Натомість у наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України у справі № 21/105, у справі № 28/199, у справі № 6/5005/15514/2011 та у справі № 5023/9475/11(5023/5521/11), в яких, на думку заявника, суд касаційної інстанції, розглядаючи спір з аналогічним змістом позовних вимог та за подібних обставин справи, дійшов протилежного висновку, що довіреність не є безспірним документом, який підтверджує факт господарської операції і передачі товару.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у господарських справах виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до накладної № 1104 ФОП ОСОБА_9 відпустив ТОВ "Агрофрукт" ЛТД будівельні матеріали на суму 350 000,00 грн. Накладна містить підписи у графах "відпустив", "одержав", "керівник" і скріплена печатками ФОП ОСОБА_9 та ТОВ "Агрофрукт" ЛТД. У графі "отримувач" зазначено прізвище ОСОБА_12, якого було уповноважено отримати товар згідно з довіреністю від 30 березня 2011 року № 57 (далі - довіреність №57).

Також судами встановлено, що довіреність № 57, про яку зазначено у накладній № 1104, на вимогу суду надано не було.

На підтвердження доставки товару ТОВ "Агрофрукт" ЛТД за адресою смт Маневичі, вул. Луцька, 3, представником позивача надано 22 подорожні листи вантажного автомобіля, частину з яких підписано лише ФОП ОСОБА_13, решту - підприємцем ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_9 та скріплено їх печатками. Дані подорожні листи датовано із 24 січня по 28 березня 2011 року.

18 липня 2011 року відповідач провів розрахунок із позивачем на суму 27 232,02 грн згідно з договором купівлі-продажу за платіжним дорученням № 381, що підтверджується банківською випискою.

10 липня 2014 року відповідач отримав від позивача претензію про сплату заборгованості, яка становить 322 767,98 грн, проте зобов'язання зі сплати виконано не було.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Саме таким вимогам і відповідає накладна № 1104, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Отже, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

За таких обставин Вищий господарський суд України помилково погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що лише довіреність на отримання матеріальних цінностей є первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього ж суду в інших судових рішеннях у справах № 21/105, № 28/199, № 6/5005/15514/2011, № 5023/9475/11(5023/5521/11), то заява ФОП ОСОБА_14 підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року

№ 192-VIII та статтями 11123 , 11124 , 11125 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року

у справі № 903/679/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий П.І. Колесник

Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок О.І. Потильчак І.Б. Шицький