Практика оскарження дій ФГВФО щодо визнання правочинів нікчемними

За інформацією з офіційного веб-сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі – Фонд гарантування), станом на сьогоднішній день Фондом гарантування ліквідуються 82 банки, а до 6 банків введено тимчасову адміністрацію.

З головної сторінки веб-сайту Фонду гарантування пересічний громадянин також може дізнатись, що розмір гарантованої суми відшкодування Фондом гарантування складає 200 000 грн.

А чи завжди реально отримати гарантовану суму відшкодування 200 000 грн., окремі підстави для відмови у відшкодуванні та останні зміни у судовій практиці оскарження дій Фонду гарантування, розглянемо нижче.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі – Закон).

Згідно до ст. 36 Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Частиною 2 ст. 38 Закону передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частина 3 вказаної статті Закону встановлює перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.

Хочу звернути увагу на одну з найбільш спірних підстав визнання Фондом гарантування правочинів нікчемним, а саме на п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону, згідно до норм якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

За наслідками перевірки, на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону уповноваженими особами Фонду гарантування визнаються нікчемними правочини, які підпадають під ознаки так званого «дроблення вкладів», а саме безготівкового перерахування грошових коштів з поточних рахунків юридичних осіб на рахунки фізичних осіб, відкриті в одному банку, з призначенням платежу відмінним від платежу, пов'язаним із трудовими відносинами фізичної особи з такою юридичною особою, в тому числі «надання безпроцентної позики», «надання зворотної фінансової допомоги», «надання займу», перерахування коштів без зазначення підстав перерахування тощо.

Частина 4 ст. 38 Закону зобов’язує представників Фонду гарантування протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомити сторони за договорами, про нікчемність цих договорів та вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

На підставі наведеної норми Закону уповноваженими особами Фонду гарантування на адреси вкладників надсилаються повідомлення про нікчемність правочинів (транзакцій), якими вкладників повідомляють про нікчемність правочину (наприклад, договору позики) та нікчемність транзакції з переказу коштів на його підставі.

Також, вкладнику в повідомленні про нікчемність правочину (транзакції) роз’яснюють положення ст. 216 ЦК України, згідно якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, а також повідомляють вкладника, що з наведених підстав вказана в цьому повідомленні сума не підлягає відшкодуванню за рахунок Фонду гарантування.

Тобто, наслідком визнання нікчемним правочину (транзакції) є не включення такого вкладника до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування.

Судова практика оскарження вкладниками збанкрутілих банків подібних дій Фонду гарантування на сьогоднішній день не є усталеною та єдиною, одні колегії суддів Вищого адміністративного суду (надалі – ВАСУ) трактують положення Закону та підстави визнання правочинів нікчемними на користь Фонду гарантування, а інші напроти – займають сторону вкладників.

В даній ситуації доцільно зазначити наступне.

Загальне поняття нікчемності правочинів наведено в ст. 228 ЦК України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

ВАСУ в своїх рішеннях неодноразово та, на мою думку, цілком обґрунтовано, зазначав, що право уповноваженої особи Фонду здійснювати перевірку правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов’язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов’язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Як приклад, можна навести наступні рішення ВАСУ:

• ухвала ВАСУ від 27.01.2016 р. (№ в ЄДРСУ 55524666);
• ухвала ВАСУ від 11.02.2016 р. (№ в ЄДРСУ 55835593);
• ухвала ВАСУ від 19.04.2016 р. (№ в ЄДРСУ 57369374);
• ухвала ВАСУ від 30.06.2016 р. (№ в ЄДРСУ 58711283);
• ухвала ВАСУ від 04.07.2016 р. (№ в ЄДРСУ 58761206);
• ухвала ВАСУ від 12.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64124981).

На теперішній час, при касаційному перегляді даної категорії справ ВАСУ вдається до більш глибшого аналізу підстав визнання Фондом гарантування нікчемними правочинів та вказує на неправильне трактування представниками Фонду норм Закону.

Наприклад, при розгляді справи 821/3515/15-а ВАСУ в ухвалі від 26.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64458579) зазначив наступне: Щодо виписок по особовим рахункам, на які посилаються відповідачі як на доказ нікчемності банківського рахунку та вчинених за ним операцій з внесення на рахунок позивача коштів внаслідок дроблення рахунку іншого клієнта банку, колегія суддів зазначає, що таке твердження є вільною інтерпретацію Уповноваженої особи Фонду пов'язаності банківських операцій клієнтів ПАТ "Златобанк", зокрема, позивача, не підтверджує факт потрапляння цих коштів на рахунок позивача незаконно та/або шляхом дроблення, а отже, не відповідає вимогам ст. 70 КАС України та не є належним доказом на підтвердження таких обставин.

Не менш прогресивними є позиції ВАСУ, згідно з якими доводи Фонду гарантування про нікчемність договорів банківського вкладу у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок "дроблення" іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину і такі обставини не можуть бути самостійною підставою для визнання нікчемним правочину, вчиненого позивачем, оскільки в законодавстві відсутня пряма заборона на вчинення вказаних дій.

Така правова позиція наведена в наступних рішеннях ВАСУ:

• ухвала ВАСУ від 01.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64506199);
• ухвала ВАСУ від 02.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64564399);
• ухвала ВАСУ від 02.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64506198);
• ухвала ВАСУ від 02.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64564294).

А в постановах від 02.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64658352) та від 09.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64658368) ВАСУ взагалі «ламає конструкцію» визнання нікчемними правочинів Фондом гарантування та зазначає наступне: Разом із тим відповідачами не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку; відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.

А які ж докази можуть свідчити, що правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави?

На мою думку, при кваліфікації правочину нікчемним має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. А сам лише факт звернення уповноваженої особи Фонду гарантування до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення не свідчить про протиправність дій вкладника, та відповідно не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Сподіваюсь ВАСУ або вже новий Верховний суд, забезпечать єдину судову практику в даній категорії справ, що стане запорукою довіри громадян до судової влади та реалізацією принципу правової визначеності, який забезпечує прогнозованість судових рішень і стабільність правового регулювання.