Позовна давність застосовується за заявою сторони тільки до ухвалення судом рішення у справі (Постанова ВСУ у справі №6-246цс14 від 11 лютого 2015р.)

Правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена в постанові від 11 лютого 2015р у справі № 6-246цс14: За змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року м. Київ № 6-246цс14

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

за участі: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватної фірми “Галицький двір” про стягнення штрафу за прострочення виконання зобов’язання й відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом приватної фірми “Галицький двір” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 січня 2006 року між ним (пайовик) і ПФ “Галицький двір” (виконавець) укладено договір на дольову участь у будівництві, за умовами якого він зобов’язався здійснювати інвестування коштів у будівництво трикімнатної квартири НОМЕР_1 загальною площею
85,39 кв. м, що розташована на четвертому поверсі в багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 (в районі будинку НОМЕР_2) у м. Івано-Франківську, а ПФ “Галицький двір” зобов’язалось закінчити будівництво, здати в експлуатацію, здійснити роботи та обладнання квартири згідно з додатком № 1 до договору, та передати йому квартиру за актом приймання-передачі. Згідно умов договору закінчення будівництва та здача будинку в експлуатацію передбачалась у третьому кварталі 2007 році. Зазначав, що виконав свої зобов’язання по оплаті будівництва у повному обсязі та у строк, встановлений договором, проте відповідач здав будинок в експлуатацію лише 31 грудня 2010 року, квартиру по акту приймання-передачі в стані, передбаченому договором, на момент звернення до суду передано не було.

Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини просив стягнути з відповідача 31 500 грн штрафу за прострочення виконання зобов’язання та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, а також зобов’язати ПФ “Галицький двір” виконати умови договору на дольову участь у будівництві, а саме: встановити в квартирі вхідні броньовані двері й металопластикове вікно на кухні, а також підвести до квартири телефонний кабель.

У березні 2012 року ПФ “Галицький двір” звернулось до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором на дольову участь у будівництві. Свої вимоги обґрунтував тим, що згідно технічного паспорту, виданого бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ), загальна площа спірної квартири становить 90,4 кв. м., що на 5,1 кв. м. і 19 137 грн 40 коп. більше ніж оплачено пайовиком. Згідно умов договору остаточна ціна квартири визначається після здачі будинку в експлуатацію відповідно до технічної характеристики, виданої Івано-Франківським БТІ. Зазначив, що ним було виконано в квартирі додаткові роботи на суму 17 642 грн 40 коп. Посилаючись на зазначені обставини ПФ “Галицький двір” просив стягнути з ОСОБА_1 40 600 грн 21 коп. загальної суми заборгованості з урахуванням пені, інфляційних та 3 % річних.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічні позовні вимоги ПФ “Галицький двір” задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПФ “Галицький двір” 19 137 грн 40 коп. заборгованості за договором на дольову участь у будівництві; у задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2014 року рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення штрафу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ПФ “Галицький двір” на користь ОСОБА_1 1 500 грн штрафу за прострочення виконання зобов’язання за договором на дольову участь у будівництві; в іншій частині рішення суду залишено без змін; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2014 року відмовлено.

У вересні 2014 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 267 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ПФ “Галицький двір” у судовому засіданні 3 лютого 2014 року зроблено заяву про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 (а. с. 91).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПФ “Галицький двір” суд першої інстанції виходив із того, що усі зобов’язання ПФ “Галицький двір” передбачені договором на дольову участь у будівництві та додатком № 1 до цього договору виконані, з ОСОБА_1 підлягає стягненню вартість 5,1 кв. м. спірної квартири. Вимога про стягнення з ПФ “Галицький двір” штрафу за прострочення виконання зобов’язання не підлягає задоволенню, оскільки нарахування забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами та стягнення коштів встановлених статтею 625 ЦК України не здійснюється на строк дії статті 3 Закону України “Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва”, а саме до 1 січня 2013 року.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення штрафу за прострочення виконання зобов’язання та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв’язку з перенесенням терміну здачі будинку більше ніж на 18 місяців стаття 3 Закону України “Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” не може застосовуватись. При цьому апеляційний суд, посилаючись на положення частини другої статті 258 ЦК України, застосував до зазначених вимог ОСОБА_1 позовну давність в один рік та стягнув штраф за три місяці у зв’язку з необґрунтованою відмовою останнього (у січні 2011 року) отримати за актом приймання-передачі спірну квартиру.

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 16 липня 2014 року, від 26 лютого 2014 року й від 2 липня 2014 року, у яких міститься висновок касаційного суду про те, що оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У наданих заявником для порівняння ухвалах, судом касаційної інстанції було встановлено, що заява про застосування строку позовної давності була подана стороною у спорі на стадії апеляційного провадження, тобто після винесення відповідного рішення судом першої інстанції.

Посилаючись на зазначені обставини, касаційний суд дійшов висновку про неможливість застосування апеляційним судом строку позовної давності за заявою, поданою безпосередньо до суду апеляційної інстанції після вирішення судом першої інстанції спору по суті.

У справі, яка є предметом перегляду, ПФ “Галицький двір” звернулась до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності до ухвалення рішення по суті спору.

Зазначена заява була прийнята до розгляду місцевим судом, тому апеляційним судом під час розгляду справи в апеляційному порядку правомірно застосовано строк позовної давності, у межах наданих йому повноважень.

Ураховуючи викладене, Верховним Судом України встановлено, що судами касаційної інстанції неоднаково застосовано статтю 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому у справі, що переглядається, зазначена норма матеріального права застосована правильно.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті
355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко