П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Старосинявського району Хмельницької області (далі - Прокурор) до Старосинявської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Райдержадміністрація), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування розпорядження,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року Прокурор звернувся до суду з позовом до Райдержадміністрації, в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 12 грудня 2012 року № 362/2012-р про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок (далі - розпорядження № 362/2012-р), яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою надання їх в оренду для створення фермерського господарства, які знаходяться за межами населених пунктів на території таких сільських рад, орієнтовною площею 513,61 га, у тому числі: Бабинської сільської ради - 128,61 га; Пилявківської сільської ради - 137,615 га; Пилявської сільської ради - 213,2823 га; Лисанівської сільської ради - 34,1 га.

Суди встановили, що у листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Райдержадміністрації з заявою про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 575,6 га, які розташовані за межами населених пунктів на території: Бабинської сільської ради - 184,61 га (2 масиви), Пилявківської сільської ради - 137,61 га (2 масиви), Пилявської сільської ради - 213,28 га (4 масиви), Лисанівської сільської ради - 34,1 га (1 масив).

На виконання вимог статті 7 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) у поданій до Райдержадміністрації заяві ОСОБА_1 зазначив необхідні реквізити, додав такі документи: копії паспорта та ідентифікаційного коду, належним чином завірені копії дипломів про наявність освіти за спеціальністю «Механізація сільського господарства», копію трудової книжки у підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві, а також зазначив бажане місце і розмір земельних ділянок.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів відповідач 12 грудня 2012 року прийняв оскаржуване розпорядження № 362/2012-р.

На виконання постанови Прокурора від 18 вересня 2014 року № 67 прокуратура району провела перевірку в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності Райдержадміністрації, у ході якої встановила, що оскаржуване розпорядження відповідача винесено з порушенням чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 у заяві не зазначив точних розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, не навів доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітку землі, не зазначив необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок; а також не надав документів про створення фермерського господарства.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 21 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував розпорядження № 362/2012-р.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що подані заявником документи для надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок не відповідають вимогам частини першої статті 7 Закону № 973-IV, оскільки ОСОБА_1 у поданій заяві не зазначив точних розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, не навів доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітку землі, не зазначив необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок, а також не надав документів про створення фермерського господарства. При цьому зазначені земельні ділянки розташовані не єдиним масивом, що свідчить про порушення Райдержадміністрацією вимог частини сьомої статті 7 Закону № 973-IV.

Вищий адміністративний суд України постановою від 19 травня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

Касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із правомірності оскаржуваного розпорядження, оскільки ні заява ОСОБА_1, ні оскаржуване розпорядження Райдержадміністрації не містять прохання або рішення про надання земельної ділянки єдиним масивом розміром у 513,58 га, спірним розпорядженням надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проектної документації на чотири земельні ділянки, розмір яких та їх місце розташування відповідає вказаним у заяві ОСОБА_1

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Генеральна прокуратура України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій порушує питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року та про залишення в силі постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України (постанови від 24 січня 2014 року та ухвали від 28 травня 2015 року у справах №№ К/800/40388/13, К/800/10238/15 відповідно), які, на думку Генеральної прокуратури України, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 7 Закону № 973-IV.

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

У справі, що розглядається, предметом розгляду є оскаржуване розпорядження № 362/2012-р, згідно з яким ОСОБА_1 отримав дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, після чого документація із землеустрою була затверджена, а у квітні 2014 року (до звернення Прокурора до суду з позовом у цій справі) між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 укладено 9 договорів оренди зазначених вище земельних ділянок.

Натомість у справах, рішення в яких додано до заяви на підтвердження неоднакового правозастосування, предметом розгляду були рішення про надання дозволів на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, на підставі яких подальших дій з боку третіх осіб щодо оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства у цих справах суди не встановили.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Генеральної прокуратури України слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Генеральної прокуратури України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: М.І. Гриців В.В. Кривенко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко