П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» про стягнення вартості вантажу за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 25 березня 2015 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» (далі - ТОВ «Нова пошта») про стягнення вартості вантажу.

ОСОБА_7 зазначала, що вона замовила у відповідача доставку стільниці із штучного каменю з м. Житомир до м. Овруч, про що було складено товарно-транспортну накладну (експрес-накладну) від 26 січня 2012 року.

28 січня 2012 року при отриманні цього товару в м. Овруч було виявлено, що стільниця має пошкодження, унаслідок яких вона є непридатною для використання, про що між позивачкою та відповідачем було складено акт приймання-передачі від 28 січня 2012 року, у якому зазначено відповідні пошкодження. Вартість товару складала 10 тис. грн.

Посилаючись на те, що пошкодження товару відбулося під час транспортування, проте відповідач листом від 23 лютого 2012 року відмовив у задоволенні її претензії з тих підстав, що в зазначеному акті не було зафіксовано пошкоджень пакування вантажу та відсутня фіксація будь-яких знаків спеціального маркування чи застережних написів, які вказували б на особливості вантажу й необхідні умови щодо збереження його при перевезенні та виконанні вантажно-розвантажувальних робіт, посилаючись на частини першу, другу пункту 5.2 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (далі - Правила), позивачка просила стягнути з відповідача 10 тис. грн збитків, завданих пошкодженням вантажу та 250 грн провізної плати.

Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 14 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 березня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 червня 2015 року поновив ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження судових рішень та відмовив їй у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 25 березня 2015 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 січня 2015 року ОСОБА_7 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення її позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 924 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надала копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 січня 2012 року ТОВ «Нова пошта» за адресою замовника в м. Житомирі від фізичної особи-підприємця було прийнято вантаж - стільницю зі штучного каменю вагою 50 кг у картонній упаковці та оголошеною вартістю 10 тис. грн, який перевозився на підставі Публічної оферти про надання транспортно-експедиторських послуг та товарно-транспортної накладної від 26 січня 2012 року.

При складанні цієї товарно-транспортної накладної відправник фізична особа-підприємець погодився з умовами разового договору, розміщеними на офіційному сайті http://novaposta.ua та відповідно засвідчив, що ознайомлений з умовами надання послуг ТОВ «Нова пошта».

Вантаж по цій накладній відправник передав для перевезення у запакованому стані в картонному пакуванні без надання його представнику ТОВ «Нова пошта» для перевірки на цілісність.

При отриманні вантажу за адресою одержувача в м. Овруч між представником ТОВ «Нова пошта» та ОСОБА_7 було складено акт приймання-передачі від 28 січня 2012 року, який скріплено підписами сторін. У цьому акті не зазначено, що упаковка вантажу пошкоджена; даних про наявність будь-яких слідів механічного впливу на зовнішній поверхні пакування вантажу у відповідній графі акту сторонами не вказано; стан вантажу - пошкоджений (тріщина).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався статтею 917 ЦК України, Правилами та умовами публічної оферти про надання транспортно-експедиторських послуг та встановивши, що вантаж було прийнято в непошкодженій упаковці, яка не відкривалася, і в непошкодженій упаковці доставлено отримувачу, без жодних слідів механічного впливу, з чим погодився отримувач, підписавши акт приймання-передачі від 28 січня 2012 року, дійшов до висновку про відсутність зобов'язання по відшкодуванні шкоди.

Разом з тим, в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з перевізника фактичної вартості прийнятого ним до перевезення вантажу, який було втрачено; при цьому втрату вантажу перевізник не заперечував та погодився частково відшкодувати його вартість позивачу.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 924 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 ЦК України.

Відповідно до статті 924 цього Кодексу перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Пошкодження вантажу - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій); нестача вантажу - доставка вантажу одержувачу в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення.

Стаття 924 ЦК зберігає раніше прийняті в цивільному праві України принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (частина перша статті 924 ЦК) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (частина друга статті 924 ЦК). Понад вартість вантажу і багажу перевізник повертає клієнту відповідну провізну плату.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Пунктом 3.1 Публічної оферти про надання транспортно-експедиторських послуг відправник відповідає за всі негативні наслідки, які можуть статися з відправленням в процесі його транспортування та доставки, за умови відсутності належної упаковки відправлення або необхідних знаків спеціального маркування.

А пунктом 6.3 вказаної оферти сторони договору погоджуються про те, що якщо сторонами при видачі вантажу буде виявлено пошкоджений вантаж, якого не вистачає в цілій (неушкодженій) упаковці, відповідальність за будь-які пошкодження, нестачу або відсутність вантажу в середині упаковки, покладається на відправника.

Зазначені умови Публічної оферти є умовами договору, оскільки обов'язок доведення вини міститься тільки у нормах статті 924 ЦК України.

Переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 ЦК України, в частині обов'язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що при отриманні вантажу між представником перевізника та одержувачем було складено акт приймання-передачі, у якому зазначено, що стан вантажу - пошкоджений (тріщина); разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку про недоведеність позивачкою вини перевізника та розміру фактичної шкоди, залишивши поза увагою норми статті 924 ЦК України про те, що обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу, лежить саме на перевізнику.

Отже, у цій справі суди неправильно застосували норми статті 924 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 25 березня 2015 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

А.Г. Ярема