П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі - управління ДСА, ДСА відповідно), третя особа - Кабінет Міністрів України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірними дії управління ДСА щодо ненарахування та невиплати їй (помічнику судді Зарічного районного суду м. Суми) у період з 26 жовтня по 31 грудня 2014 року заробітної плати відповідно до частини першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5896/ed_2015_03_29/pravo1/T102453.html?pravo=1>» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) зі змінами щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду, внесеними Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), а з 29 березня 2015 року (і по день ухвалення рішення у справі) - відповідно до статті 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ) та зобов'язати відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 1 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 грудня 2015 року у відкритті касаційного провадження відмовив.

Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку про відсутність в управління ДСА підстав нараховувати та виплачувати позивачу у спірний період заробітну плату виключно відповідно до частини першої статті 144 та статті 147 Закону № 2453-VІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5896/ed_2015_11_10/pravo1/T102453.html?pravo=1>, оскільки умови оплати праці працівників апарату суду регламентуються не лише вказаними нормами закону.

Реалізація зазначених положень Закону № 2453-VІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5896/ed_2015_11_10/pravo1/T102453.html?pravo=1> в частині визначення розміру посадового окладу працівника апарату суду можлива була за умови виконання Кабінетом Міністрів України вимог пункту 13 розділу XIII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1251/ed_2015_11_07/pravo1/T141697.html?pravo=1> Закону № 1697-VІІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1251/ed_2015_11_07/pravo1/T141697.html?pravo=1> та пункту 13 розділу II Закону № 192-VIII в частині приведення у тримісячний строк своїх нормативно-правових актів у відповідність із цими Законом та в частині внесення у двомісячний строк на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України.

Однак відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_05_05/pravo1/KP060268.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 268) внесені не були, як і не були збільшені видатки Державного бюджету України на 2014, 2015 роки.

Тому управління ДСА, яке уповноважене здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділено правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадових окладів працівникам апаратів судів, при нарахуванні заробітної плати ОСОБА_9 діяло в межах своїх повноважень.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_9, посилаючись на наявність підстав, установлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування неоднакового застосування норм матеріального права додано постанову Вищого адміністративного суду України від 25 лютого (№ К/800/34717/15), у якій цей суд з огляду на пріоритет закону над підзаконними актами вказав на те, що з 26 жовтня 2014 року заробітна плата працівникам апарату суду мала виплачуватись виходячи із окладу, встановленого статтею 144 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 1697-VII, а з 29 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року - статтею 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VІІІ. ОСОБА_9 також послалася на постанову Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2016 року (№ К/800/46942/15), яка не може братись до уваги Верховним Судом України, оскільки вона скасована постановою цього суду від 13 липня 2016 року (№ 21-1488а16).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 цього Закону у редакції з 28 березня 2015 року та положень постанови № 268.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом вищезгаданих норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_56/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, стаття 147 якого встановила, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_02/pravo1/T372300.html?pravo=1> «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_335/ed_2015_05_19/pravo1/T102456.html?pravo=1>, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_618/ed_2015_05_19/pravo1/T102456.html?pravo=1>, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_9 також посилається на наявність підстави, установленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС. Однак надані заявником на обґрунтування зазначеної підстави постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року (№ 21-399во10) та 22 травня 2013 року (№ 6-38цс13) прийняті за наслідками вирішення спорів у правовідносинах з іншим нормативно-правовим регулюванням, яке визначає права та обов'язки їх учасників, та не містять висновків щодо правильного застосування положень статті 144 Закону № 2453-VІ, статті 147 цього Закону у редакції з 28 березня 2015 року та постанови № 268 у спорах щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду у спірний період.

Оскільки висновки судів у справі, що розглядається, про правомірність дій управління ДСА при обчисленні й виплаті заробітної плати ОСОБА_9 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а наявність підстави, установленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, не підтвердилась, у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький