П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), територіального управління ДСА в Сумській області (далі - управління ДСА), Сумської обласної державної адміністрації (далі - ОДА), Державного казначейства України (далі - Казначейство), третя особа - Охтирський міськрайонний суд Сумської області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року ОСОБА_10 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо незабезпечення його житлом; стягнути з управління ДСА на його користь 324 048 грн, перерахувавши їх на рахунок Охтирський міськрайонний суд Сумської області, з цільовим призначенням - для придбання і надання у користування благоустроєної квартири у м. Охтирці Сумської області для судді ОСОБА_10.; зобов'язати Казначейство провести видатки з державного бюджету, передбачені ДСА і виділені для придбання житла суддям, у розмірі 324 048 грн з цільовим призначенням - для придбання Охтирським міськрайонним судом Сумської області і надання у користування судді Сидоренку Р.В. благоустроєної квартири у м. Охтирці Сумської області; зобов'язати управління ДСА у місячний строк із дня надходження коштів придбати у м. Охтирці Сумської області трикімнатну благоустроєну квартиру, яку передати у користування судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області у ОСОБА_10

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що Указом Президента України від 16 березня 2005 року № 476 (далі - Указ № 476) позивача вперше було призначено на посаду судді Тростянецького районного суду Сумської області, а відповідно до Указу Президента України від 20 червня 2006 року № 552/2006 він переведений на посаду судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області. Постановою Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року № 2512-VI (далі - Постанова № 2512-VI) позивач був обраний на посаду судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області безстроково.

Суди встановили, що 16 березня 2005 року ОСОБА_10 Указом № 476 призначено на посаду судді Тростянецького районного суду Сумської області вперше, а 9 вересня 2010 року Постановою № 2512-VI обрано суддею Охтирського міськрайонного суду Сумської області безстроково.

20 вересня 2000 року рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради № 471 ОСОБА_10 зараховано на квартирний облік при виконавчому комітеті Охтирської міської ради і він на час розгляду справи перебуває на квартирному обліку в управлінні ДСА.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 11 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2015 року, в задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2015 року і направити справу на новий касаційний розгляд.

На підтвердження наведених у заяві доводів ОСОБА_10 надав рішення Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2014 року, 9 липня 2015 року (№№ К/800/43518/14, К/800/39313/13 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Розглядаючи цю справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на те, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) стосовно «суду, встановленого законом».

Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Колегія суддів дійшла висновку про належність цього спору до повноважень цивільних судів. Приписи пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття «житлові відносини», на думку колегії суддів, в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби, оскільки ця норма не містить винятків зі встановленого нею загального правила.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 23 лютого 2015 року (справа № 21-6551а15).

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до пункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_10 задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький