П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства «Матеріал-Сервіс» (далі - Підприємство) до головного державного інспектора Дніпродзержинського відділу контролю та державного нагляду територіального управління з контролю за будівництвом об'єктів, якістю будівельних матеріалів, державного ринкового нагляду та державного контролю у сфері житлово-комунального господарства Правобережжя Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області Федіна Володимира Вікторовича (далі - Інспектор, Відділ, Інспекція відповідно) про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и л а:

Підприємство звернулося до суду з позовом до Інспектора Відділу, в якому просило:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо проведення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Підприємством у період з 15 по 23 січня 2013 року за направленням від 15 січня 2013 року № 59/12;

- визнати неправомірними дії відповідача щодо складання акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Підприємством у період з 15 по 23 січня 2013 року (далі - Акт);

- визнати неправомірними дії відповідача щодо складання припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 23 січня 2013 року (далі - Припис);

- визнати неправомірними дії відповідача щодо складання протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності стосовно Підприємства від 23 січня 2013 року (далі - Протокол);

- скасувати Акт, Припис та Протокол.

Позовні вимоги мотивовано тим, що перевірка позивача проведена з порушенням норм чинного законодавства, направлення на перевірку підписано неповноважною особою, видані за результатами перевірки Акт, Припис та Протокол є протиправними та незаконними. Крім того, позивач зазначив, що висновки, викладені в Акті, є необґрунтованими та неточними.

Суди встановили, що 4 січня 2013 року на адресу Інспекції надійшов лист прокуратури Дніпропетровської області від 26 листопада 2012 року за вих. № 07/112р, яким надсилалося для розгляду звернення голови Міської ради інвалідів Великої Вітчизняної війни та Збройних Сил м. Дніпродзержинська (далі - голова ради інвалідів) Бережного І.О.

На підставі зазначеного листа та наказу Інспекції від 20 березня 2012 року № 49 ОД «Про проведення позапланових перевірок дотримання вимог містобудівного законодавства» було видано направлення від 15 січня 2013 року № 59/12 на проведення Інспектором Відділу позапланової перевірки додержання містобудівного законодавства Підприємством на об'єкті «автостанція» на пл. Ясюковича в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області.

Позапланова перевірка була проведена з 17 по 23 січня 2013 року.

За результатами перевірки позивачу було надіслано Припис, яким його зобов'язано ввести в експлуатацію будівлю центру моніторингу пасажирського транспорту загального користування (автостанцію) на пл. Ясюковича в м. Дніпродзержинську (далі - автостанція) в термін до 23 лютого 2013 року.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 9 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив частково: скасував Припис, в іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 січня 2015 року постанову апеляційного суду скасував, а постанову суду першої інстанції залишив у силі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що перевірка була проведена відповідно до законодавства, а, складаючи Акт і Протокол, відповідач діяв у межах наданих йому повноважень. Щодо позовних вимог про скасування Акта та Протоколу суд першої інстанції зазначив, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування Припису, суд першої інстанції виходив із того, що позивач зобов'язаний подати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації відповідно до вимог законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Припис про зобов'язання позивача ввести в експлуатацію будівлю (автостанцію) в термін до 23 лютого 2013 року суперечить рішенню господарського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2012 року у справі № 28/5005/266/2012, згідно з яким за позивачем визнано право власності на вказане нерухоме майно без додаткового вводу в експлуатацію.

Суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваного Припису, дійшов таких висновків:

- враховуючи наявність листа прокуратури, яким надіслано звернення голови ради інвалідів, колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності призначення перевірки позивача;

- суди попередніх інстанцій встановили, що наказом Інспекції від 21 грудня 2012 року № 121 ОС до введення в дію оновленого розподілу функціональних обов'язків та повноважень між керівництвом Інспекції на заступника начальника Інспекції Краюшкіну О.В. було покладено виконання обов'язків з організації та контролю проведення планових та позапланових перевірок з правом підпису направлень для здійснення цих перевірок, актів, приписів, протоколів, постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності та адміністративні правопорушення, складених за результатами планових та позапланових перевірок, у зв'язку з чим суди дійшли правильного висновку про належне оформлення направлення на перевірку;

- суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що, складаючи Акт, Протокол та Припис, відповідач діяв у межах наданих йому повноважень;

- крім того, суди правомірно зазначили, що вимоги про скасування Акта та Протоколу не підлягають задоволенню, оскільки вказані документи не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду в розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Зазначені Акт та Протокол є службовими документами, які є носіями доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства і лише фіксують обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточними документами, зобов'язуючими до вчинення будь-яких дій, а отже, не є юридичною формою рішення відповідача;

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача обов'язку подавати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації з урахуванням рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2012 року, оскільки законодавством прямо заборонена експлуатація будівель без введення їх в експлуатацію, у зв'язку з чим колегія суддів вважає помилковим задоволення позову в цій частині апеляційним судом;

- щодо посилання позивача на те, що в Приписі неправильно зазначено назву об'єкта перевірки та його адресу, то, як установили суди попередніх інстанцій, відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» від 5 жовтня 2012 року № 35740630 за позивачем на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2012 року зареєстроване право власності саме на будівлі центру моніторингу пасажирського транспорту загального користування; адреса об'єкта: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, пл. Ясюковича І.І., буд. 1;

- стосовно доводів позивача про те, що в Приписі не вказано дату порушення позивачем містобудівного законодавства, пов'язаного з експлуатацією вищезазначеної будівлі, суд першої інстанції правильно вказав, що оскільки саме правопорушення, допущене позивачем, є триваючим, вказати конкретну дату його вчинення видається неможливим.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, Підприємство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 41 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 6 частини другої статті 2, статті 4 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», пунктів 9, 12, 13, 16, 18, 21 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 20 лютого, 15 травня, 18 вересня, 21 жовтня, 27 листопада 2014 року та постанов цього ж суду від 16 травня 2013 року і 11 вересня 2014 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Так, у справі, що розглядається, суди встановили, що право власності на спірний об'єкт нерухомого майна за Підприємством визнано рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2012 року.

Крім того, в оскаржуваному рішенні касаційного суду немає нормативних посилань на право бути присутнім при проведенні перевірки суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, або його представника.

У рішеннях, доданих на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, висновки касаційного суду зводяться до того, що органи державного архітектурно-будівельного контролю не довели правомірність своїх дій при проведенні перевірки та винесенні рішень. У тому числі зазначали, що участь суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, або його представника є обов'язковою при проведенні перевірок органами архітектурно-будівельного контролю.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви приватного підприємства «Матеріал-Сервіс» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький