П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Степ» про розірвання договору оренди землі за заявою ОСОБА_5 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року та рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від

1 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 1 лютого 2008 року між ним та Приватним підприємством «Степ» (далі - ПП «Степ») укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,10 га, розташованої на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

Позивач, посилаючись на те, що ПП «Степ» не розробив проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь щодо земельної ділянки, його діяльність загрожує збереженню стану орендованої земельної ділянки, погіршенню родючості ґрунту та порушує його права, просив розірвати договір оренди земельної ділянки.

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області рішенням від

1 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилила, рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року залишила без змін.

17 грудня 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_5 із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 24, 25, 31, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі»; що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв'язку із цим ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі рішення й ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справ, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_5 на праві власності належить земельна ділянка площею 4,10 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області

(а.с. 10-11).

1 лютого 2008 року ОСОБА_5 та ПП «Степ» уклали договір оренди цієї ділянки строком на 10 років, який зареєстровано у Світловодському районному відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Державного комітету України із земельних ресурсів (а.с. 5-7).

У пунктах 15 - 17 зазначеного договору оренди сторони узгодили, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; має цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення; умовами збереження стану об'єкта оренди є застосування заходів з підвищення родючості ґрунтів та їх захисту від ерозії.

Умовами договору також передбачено обов'язки орендаря виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного визначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (пункт 31 договору).

1 лютого 2008 року земельна ділянка була передана відповідачу згідно з актом про передачу та прийом земельної ділянки (а.с. 8).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для розірвання договору оренди землі з огляду на те, що на час його укладання (1 лютого 2008 року) законодавство не вимагало розроблення та затвердження проектів землеустрою для забезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; порядок розроблення таких проектів затверджений не був; умови спірного договору оренди також не передбачали розроблення такого проекту; позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в результаті використання відповідачем земельної ділянки зменшилася родючість її ґрунтів.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали від 10 жовтня 2014 року та 22 липня 2015 року, в яких Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій, які задовольнили позовні вимоги фізичних осіб про розірвання договорів оренди та повернення земельних ділянок.

У цих справах судами установлено, що спірні земельні ділянки взагалі не використовувались орендарем, посів сільськогосподарських культур не проводиться, заходи боротьби з бур'янами не застосовуються, земельні ділянки перебувають у занедбаному стані (забур'янені та заліснені), що призвело до зниження якісних показників ґрунту та істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки.

Зазначені судові рішення, надані заявником для порівняння, та судове рішення, про перегляд якого подано заяву, постановлені у справах з різними фактичними обставинами, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від

3 лютого 2016 року міститься висновок про те, що згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778459/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1> на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778402/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1>, 25 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778414/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1> цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778414/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1> та умовами договору, та в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, що істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_10_24/pravo1/T012768.html?pravo=1> та іншими законами України.

У цій справі Верховний Суд України погодився з висновком суду першої інстанції, який, установивши, що тривалим невикористанням земельних ділянок сільськогосподарського призначення товариство як орендар порушило істотні умови договорів, що призвело до порушення режиму використання земельних ділянок, забур'янення і залісення, розірвав договір оренди та повернув земельну ділянку власнику.

Підстави для висновку про те, що ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не відповідає викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року та рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від

1 грудня 2015 року.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року та рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від

1 грудня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко