П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зазначеним позовом.

Позивачка зазначала, що з 1 жовтня 2005 року перебувала у шлюбі зі ОСОБА_7, під час якого народився син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2011 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано, сина залишено проживати разом з матір'ю, ОСОБА_7 зобов'язано сплачувати аліменти на користь ОСОБА_6 в сумі 500 грн щомісячно.

Внаслідок невиконання відповідачем судового рішення за ним утворилась заборгованість із виплати аліментів у сумі 22 тис. 112 грн 91 коп., тому ОСОБА_6 просила стягнути з нього неустойку в розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з 10 серпня 2011 року по 10 квітня 2015 року в розмірі 147 тис. 284 грн 52 коп.

У подальшому позивачка уточнила свої вимоги та остаточно просила стягнути з відповідача неустойку в розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з 1 травня 2012 року по 8 квітня 2015 року в сумі 97 тис. 170 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 5 тис. 325 грн неустойки за прострочення сплати аліментів за період з 1 травня 2012 року по 1 квітня 2015 року та вирішено питання про стягнення судового збору.

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 серпня 2015 року в іншій частині позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 25 листопада 2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2015 року змінено в частині стягнення неустойки. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 97 тис. 170 грн пені за прострочення сплати аліментів за період з 1 травня 2012 року по 8 квітня 2015 року. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд, з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_7 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня, 3 і 4 лютого 2016 року та на постанови Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року, 1 жовтня 2014 року, 1 липня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач є батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2011 року зі ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_9 в розмірі 500 грн щомісячно до досягнення ним повноліття, починаючи з 25 серпня 2011 року.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 1 квітня 2015 року № 12-365/14, виконаного головним державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції в Закарпатській області, за ОСОБА_7 за період із серпня 2011 року по 1 квітня 2015 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 22 тис. 112 грн 91 коп.

Суд встановив, що заборгованість за аліментами 8 квітня 2015 року відповідач сплатив у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 частково, суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, починаючи з того місяця, у якому аліменти не сплачувались. Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що '''

вирахування пені лише за один місяць є помилковим. Розглядаючи спори про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів, суд повинен зясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобовязань мало бути виконане, та з урахуванням установленого обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментних зобовязань до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2094/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1> Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, надану заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, починаючи з того місяця, у якому аліменти не сплачувались. Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Аналогічні висновки викладені і в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня, 3 та 4 лютого 2016 року.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 196 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

У вищезазначеній постанові від 1 липня 2015 року Верховний Суд України відступив від правової позиції щодо застосування частини першої статті 196 СК України, викладеної у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-81цс13) та 1 жовтня 2014 року (справа № 6-149цс14).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які боржник зобов'язаний сплачувати щомісячно. Несвоєчасна сплата аліментів передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).

Оскільки неустойка у вигляді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов'язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов'язання окремо.

Отже, ураховуючи правову природу пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з розуміння аліментів як періодичних платежів, які виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, у якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення зі сплати аліментів за кожен місяць також буде різнитись.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Саме така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року в справі № 6-94цс15, на яку посилався заявник.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували положення статті 196 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

При цьому суд першої інстанції зазначені норми матеріального права застосував правильно.

За таких обставин відповідно до пункту 1 та 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 25 листопада 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2015 року та додаткового рішення цього ж суду від 10 серпня 2015 року.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 25 листопада 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2015 року та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 серпня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. СімоненкоЛ.І. Охрімчук А.Г. Ярема