Постанова ВГСУ від 29.11.2016 року у справі №922/720/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 922/720/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Ходаківської І.П., Сибіги О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Турбоатом"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.08.2016у справі№ 922/720/16господарського суду Харківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Турбоатом"доДержавного підприємства "Харківський електромеханічний завод"провстановлення безстрокового безоплатного сервітуту

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Вязьонов Д.С. (довіреність №27-16 від 30.12.2015) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Харківської області (головуючий суддя - Хотенець П.В, судді - Доленчук Д.О., Жельне С.Ч.) від 06.06.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Гребенюк Н.В., судді - Істоміна О.А., Потапенко В.І.) від 17.08.2016, у справі №922/720/16 в задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.316, 319, 321, 402 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст.43 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до Господарського суду з позовом до Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" (далі ДП "ХЕЗ") про встановлення Публічному акціонерному товариству "Турбоатом" (далі ПАТ "Турбоатом") безстрокового безоплатного сервітуту щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, проспект Московський, 199, яка належить ДП "ХЕЗ " та знаходиться на території відповідача під залізничними коліями ПАТ "Турбоатом" на ділянках від позначки ПК-27 до позначки ПК-30 та від позначки ПК-28 до позначки ПК-19. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, відповідно до яких на аукціоні з реалізації рухомого майна позивачем було придбано залізничну колію 1500м, інв. № 60, яка знаходиться на території відповідача, проте через протиправні дії останнього (встановлення металевих загороджень: ворота №№1, 2, які заважають безперешкодному переміщенню потягів позивача до вантажної станції "Харків -Балашовський, що призводить до зриву поставки та нарахуванню замовниками продукції неустойки) позивач не може повноцінно використовувати своє право на користування власністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили із такого.

На аукціоні з реалізації рухомого майна, який було проведено 26.10.2012 Харківською філією Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп", позивачем було придбано лот № 2 - залізнична колія 1500м, інв. № 60.

Позивач зазначає, що вказана залізнична колія була придбана ПАТ "Турбоатом" під час реалізації Державною виконавчою службою майна ДП "ХЕЗ" з метою здійснення безперешкодного та систематичного підвезення вантажів (виробленої продукції) до вантажної станції "Харків-Балашовський", яка відноситься до структури "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", та подальшого транспортування продукції по території України та за кордон.

Придбана ділянка залізничної колії розташована за адресою: м. Харків, проспект Московський, 199, схематично під позначки ПК-27 до позначки ПК-30 та від позначки ПК-28 до позначки ПК-19.

Вищевказана залізнична колія частково пролягає через територію ДП "ХЕЗ ", оскільки раніше, до її реалізації, належала саме відповідачу.

На підтвердження факту блокування проїзду позивачем надані акти від 28.01.2016 та від 29.01.2016, а також відповідні фотографії.

Відповідно до ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ст.402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Приписами ст.403 ЦК України визначено зміст сервітут.

Відповідно до ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Колегія суддів зазначає, що для визначення правильності обрання позивачем способу захисту порушеного права необхідно розмежовувати встановлення сервітуту та усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов). У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що основним критерієм у відповідному розмежуванні є наявність або відсутність протиправного характеру дій відповідача. За відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном. У такому разі позивач для задоволення потреби у доступі до свого нерухомого майна повинен вжити заходів для встановлення земельного сервітуту або іншим способом отримати право користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача (аналогічна правова позиція зазначена у п.п.2.31., 2.33., 2.34. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

З аналізу зазначених норм вбачається, що потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, наприклад, пройти чи проїхати до своєї земельної ділянки, користуватися належною йому будівлею тощо.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом як встановленням права користування чужим майном - сервітуту.

При вирішенні даного спору судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач до звернення з даним позовом не вчиняв жодних дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю з відповідачем. В матеріалах справи відсутні пропозиції щодо можливості укладання між сторонами договору про встановлення сервітуту, а також будь-які інші звернення з листами-пропозиціями щодо надання вільного доступу до майна шляхом встановлення земельного сервітуту.

Також, судами встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності протиправного характеру дій відповідача, адже надані позивачем до матеріалів справи акти від 28.01.2016 та від 29.01.2016 на підтвердження факту блокування відповідачем проїзду завантаженого залізничного складу визнані судами неналежними доказами у розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, оскільки вони складені одноособово представниками позивача, без участі відповідача.

Поряд з цим, колегія суддів враховує, що потреба у використанні позивачем залізничної колії, що розміщена на земельній ділянці відповідача, була задоволена шляхом укладання договору №7 від 01.01.2015 "Про забезпечення пропускного режиму залізничного транспорту", який на момент звернення позивачем з даним позов не був припинений.

Колегія суддів звертає увагу, що в контексті положень ст.ст.401-404 ЦК України, право сервітуту передбачає для його ініціатора не режим найбільшого сприяння у використанні власної земельної ділянки за рахунок чужої власності, а регулює ситуацію, коли уникнути втручання у право власності на чужу річ неможливо об'єктивно.

Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З урахуванням викладеного позивачем під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях не доведено порушення відповідачем його права на встановлення земельного сервітуту, враховуючи також і те, що: - до моменту набуття у власність залізничної колії, яка знаходиться на території відповідача, позивач мав можливість переміщувати вантажі до вантажної станції "Харків-Балашівський" іншим шляхом; - залізнична колія є рухомим майном і позивач має право вимагати витребування свого майна від відповідача, в разі доведення що останній незаконно його утримує.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст.ст.1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Турбоатом" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 у справі №922/720/16 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді І. Ходаківська

О. Сибіга