ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Справа № 925/566/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників:позивача -Дегнера О.С., Гордов М.М.,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2015у справі№925/566/15за позовомТОВ "Комплектпапір"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_6простягнення коштівВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 30.04.2015 (суддя Спаських Н.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6.) на користь ТОВ "Комплектпапір" 32194,8 грн. заборгованості з орендної плати, 3652,58 грн. пені, 8238,66 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 724,91 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог в частині їх задоволення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 (судді: Мальченко А.О., Жук Г.А., Суховий В.Г.) рішення змінено шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 87,69 грн. пені.

Постанова мотивована відсутністю підстав для нарахування пені за весь жовтень 2014 року на заборгованість з орендної плати в сумі 3564 грн., оскільки акт повернення орендованого майна складено 02.10.2014р., тому правильним є нарахування пені за прострочення сплати орендної плати в сумі 118,8 грн. за перший день жовтня 2014 року (01.10.2014р.).

ФОП ОСОБА_6 у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.510,759,763 ЦК України та ст.ст.32-34 ГПК України. Зокрема, на думку заявника, у суду були відсутні правові підстави вважати дію договору оренди №1 від 07.05.2011 продовженою до жовтня 2014р., оскільки сторонами у п.3.2 договору передбачалося лише одноразове продовження строку дії договору, тобто до 31.12.2013р., а відповідач фактично залишив об'єкт оренди у січні 2014 року. Крім того, скаржник вказує на неврахування судами того, що позивач не надав до суду жодного акту приймання-передавання наданих послуг, які відповідно до п.4.2 договору №1 від 07.05.2011 є підставою для нарахування та сплати орендної плати.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без мін з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 87,69 грн. пені, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

07.05.2011р. між ТОВ "Комплектпапір" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_6 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1 (далі - договір №1 від 07.05.2011), відповідно до умов п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, яке є власністю орендодавця, загальною площею 132кв.м., розташоване у будівлі за адресою: м.Умань, АДРЕСА_1.

Пунктами 3.1-3.2 договору №1 від 07.05.2011 передбачено, що термін оренди починається з дати підписання акта прийому-передачі об'єкта оренди та закінчується 31.12.2012р. Договір вважається продовжений на той же строк і на тих же умовах, якщо жодна із сторін, не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку його дії не заявить про небажання продовжити дію договору.

Пунктом 4.1 договору №1 від 07.05.2011 встановлено, що розмір загальної щомісячної орендної плати складається з : 1) орендної ставки 27 грн. за один метр квадратний, що складає 3564 грн. за місяць; 2) вартості комунальних платежів за поточний місяць оренди - вартість спожитої орендарем тепло- та електроенергії, газу, води та каналізації, а також вартість усіх експлуатаційних витрат (прибирання території загального користування, вивіз сміття та інше). Сума орендної плати вважається такою, що включає плату за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди і яка прилягає до нього.

Відповідно до пункту 4.2 договору №1 від 07.05.2011 сторони домовились про те, що в момент підписання даного договору орендар сплачує авансовий платіж, який дорівнює одній місячній ставці, і в подальшому буде зарахований в рахунок наступних платежів. Платіж за перший місяць оренди розраховується з розрахунку кількості днів на момент підписання акту прийому передачі. Перший платіж сплачується у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений нижче поточний рахунок орендодавця протягом 5 днів з моменту підписання даного договору. Починаючи з другого місяця оренди, орендна плата в частині орендної ставки (що розрахована пропорційно кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди), сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений нижче поточний рахунок орендодавця не пізніше 30-го числа попереднього місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку, згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві не пізніше 25-го числа розрахункового місяця.

Згідно пункту 4.4 договору №1 від 07.05.2011 плата комунальних платежів здійснюється орендарем самостійно, на підставі особисто укладених договорів з відповідними установами.

Договір діє з моменту підписання його сторонами і до закінчення передбаченого ним строку оренди та повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (п.12.1 договору №1 від 07.05.2011).

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні заяви сторін про припинення договору, апеляційний суд погодився з судом першої інстанції про продовження терміну його дії у відповідності до п.3.1 договору №1 від 07.05.2011 та чинність договору протягом спірних правовідносин.

За твердженням позивача, ФОП ОСОБА_6 02.10.2014р. без попередження звільнила орендоване приміщення, не склавши акт повернення майна та не попередивши про розірвання договору.

Відповідно до п.6.2.13 договору №1 від 07.05.2011 після його розірвання орендар зобов'язаний протягом 5 днів повернути майно, що орендується, орендодавцю за актом приймання-передачі.

02.10.2014р. позивачем було складено акт прийому майна з оренди за участю директора позивача та представників Ремонтно-експлуатаційного управління-2, в якому зафіксовано, що відповідач без попередження залишив орендоване приміщення та не з'явився на призначену дату для підписання акту повернення майна, про яку був повідомлений телеграмою від 30.09.2014 (а.с.23-24).

Відповідачем не було надано суду першої інстанції заперечень проти фактичного припинення дії договору оренди між сторонами саме 02.10.2014р.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач всупереч умов договору №1 від 07.05.2011 з січня 2014 року припинив сплачувати орендну плату, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 32194,8 грн. (з 01.01.2014 по 01.10.2014 включно).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем орендних платежів за спірний період, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 32194,8 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання по сплаті орендних платежів за договором оренди №1 від 07.05.2011, суд першої інстанції стягнув з відповідача пеню в розмірі 3652,58 грн.

Однак, апеляційний суд зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для нарахування пені за жовтень 2014р. на суму заборгованості 3564 грн., оскільки акт повернення майна з оренди складено 02.10.2014р.

Таким чином, оскільки правильним є нарахування пені за прострочення сплати орендної плати за жовтень 2014р. на суму 118,8 грн. (розмір орендної плати за один день - 01.10.2014р.), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню у розмірі 3564,89 грн.

Крім того, суди попередніх інстанцій на підставі ст.625 ЦК України визнали такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 724,91 грн. та 8238,66 грн. інфляційних втрат.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Пунктом 3.1 договору оренди №1 від 07.05.2011 передбачено термін оренди до 31.12.2012р.

Водночас, договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо жодна із сторін, не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку його дії не заявить про небажання продовжити дію договору (п.3.2 договору оренди).

Судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано відсутність заяв орендодавця про припинення договору, що свідчить про неодноразове продовження терміну дії договору оренди №1 від 07.05.2011 після 31.12.2012р.

Зазначеним спростовуються помилкові твердження заявника про одноразове продовження строку дії договору до 31.12.2013р. Тим більше, що ані чинним законодавством про оренду, ані умовами договору оренди не обмежено кількісну можливість його пролонгації.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Дійсно, пунктом 4.2 договору оренди №1 від 07.05.2011 передбачено, що починаючи з другого місяця оренди, орендна плата в частині орендної ставки (що розрахована пропорційно кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди), сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на поточний рахунок орендодавця не пізніше 30-го числа попереднього місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку, згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві не пізніше 25-го числа розрахункового місяця.

Таким чином, сторони досягли згоди щодо настання у відповідача обов'язку по вчиненню орендних платежів лише після отримання рахунків-фактур, виставлених позивачем (орендодавцем). Тобто термін виконання якого зобов'язання визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, та підлягає виконанню з настанням цієї події (п.2 ч.1 ст.530 ЦК України), а обов'язку орендаря внести щомісячну орендну плату має передувати виконання орендодавцем обов'язку щодо виставлення рахунків на оплату та направлення їх контрагенту (ч.1 ст.613 ЦК України).

Відтак, колегія відхиляє як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи, посилання заявника на акти приймання-передавання наданих послуг як на підставу для нарахування та сплати орендної плати.

Заважаючи на наявність у матеріалах справи щомісячних рахунків-фактур орендодавця (в тому числі за спірний період), та враховуючи те, що скаржник (орендар) ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не заперечував та не спростував факту отримання цих рахунків, колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач всупереч умов договору №1 від 07.05.2011 з січня 2014 року припинив вносити орендну плату, внаслідок чого у орендаря утворилася заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 32194,8 грн.

Разом з тим, згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.3 договору оренди №1 від 07.05.2011 встановлено, що у випадку прострочення сплати орендної плати за цим договором орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Таким чином, враховуючи, що акт повернення орендованого майна складено 02.10.2014р., апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для нарахування пені за весь жовтень 2014 року на суму заборгованості з орендної плати 3564 грн.

Колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що правильним є нарахування пені за прострочення сплати орендної плати в сумі 118,8 грн. за перший день жовтня 2014 року (01.10.2014р.).

Отже, апеляційний суд, здійснивши перерахунок пені, дійшов правомірного висновку про те, що обґрунтований розмір пені складає 3564,89 грн.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний суд правомірно погодився з судом першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі (8238,66 грн.) та 3% річних у сумі 724,91 грн.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 у справі №925/566/15 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун