ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Справа № 911/4247/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Картере В.І., Самусенко С.С.,

за участю представників: позивача - Кур'яти В.В. дов. № 19/3-02/141 від 19 листопада 2015 року та третьої особи - Деревинської О.М. дов. № 01/44-869Д від 1 лютого 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року у справі Господарського суду Київської області за позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" до ТОВ "Крайміа Солар 5", третя особа - Державне підприємство "Енергоринок", про звернення стягнення на предмет застави,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ПАТ "Державний ощадний банк України" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "Крайміа Солар 5" (далі - відповідач) з позовом, у якому просив:

- в рахунок часткового погашення боргу відповідача перед позивачем за кредитним договором № 483/31/2 від 1 вересня 2011 року, який станом на 8 вересня 2015 року становить 9507805,63 доларів США, з яких прострочений борг за кредитом - 6409255,51 доларів США, прострочений борг за процентами - 1032615, 99 доларів США, нараховані проценти за період з 1 вересня 2015 року по 7 вересня 2015 року включно - 13520, 90 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 149581,30 доларів США, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 171272, 06 долари США, 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів - 11864,91 долари США; та 25031 гривень 51 коп. з яких: 17000 гривень 00 коп. - прострочений борг за комісійною винагородою, 2656 гривень 29 коп. пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди, 187 гривень 55 коп. - 3 % річних за несвоєчасну сплату комісійної винагороди, 5187 гривень 67 коп. втрат коштів від інфляції за несвоєчасну сплату комісійної винагороди, звернути стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав №483/31/2-4 від 1 вересня 2011 року, укладеним між позивачем та відповідачем, а саме: належне відповідачу на підставі договору № 6804/02 від 25 лютого 2011 року право грошової вимоги до Державного підприємства "Енергоринок" у сумі 1672874 гривні 93 коп. за продану в березні 2014 року електроенергію;

- перевести на позивача право грошової вимоги відповідача до Державного підприємства "Енергоринок" здійснити платежі за продану у березні 2014 року електроенергію у сумі 1672874 гривень 83 коп. за договором № 6804/02 від 25 лютого 2011 року, укладеним між позивачем та Державним підприємством "Енергоринок".

Рішенням Господарського суду Київської області від 26 січня 2016 року в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 26 січня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Державний ощадний банк України" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року та рішення Господарського суду Київської області від 26 січня 2016 року, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стверджує, що висновок апеляційного господарського суду про можливість відступлення права вимоги лише у зобов'язаннях, строк виконання яких настав, суперечить нормам ст. ст. 512-518 Цивільного кодексу України.

Вважає, що уступка права вимоги означає можливість передати право як на тій стадії, коли воно набуло ознак вимоги, так і на стадії його існування як суб'єктивного права, що входить до змісту зобов'язання, а тому суб'єктивне право вимоги, що має кредитор у зобов'язанні, може передаватись протягом усього часу існування зобов'язання і не залежить від того, настав строк зобов'язання чи ні.

Зазначає, що настання/ненастання строку остаточного розрахунку жодним чином не впливає на дійсність права вимоги, а отже, і на можливість переведення на позивача права реалізації предмета забезпечувального обтяження внаслідок звернення стягнення на предмет застави.

Посилається на те, що ототожнення судом апеляційної інстанції права вимоги із настанням строку виконання зобов'язання є неправильним застосуванням норм ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України та є підставою для скасування рішення та постанови на підставі ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України.

Вважає, що заміна кредитора допускається протягом усього часу існування зобов'язання.

Вказує, що внаслідок обставин непереборної сили грошове зобов'язання не припиняється, а отже, може бути переведене на позивача.

Зазначає, що апеляційним господарським судом надано неправильну правову оцінку тому факту, що у справі існують обставини, які б унеможливлювали виконання грошового зобов'язання.

Стверджує, що п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 148 від 7 травня 2014 року "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя" не заборонено проводити розрахунки з виробниками, які розташовані на території АР Крим, у випадку зміни виробником місцезнаходження на підконтрольну українській владі територію України.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги відповідач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 1 вересня 2011 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" (банк) та ТОВ "Крайміа Солар 5" (позичальник) укладено кредитний договір № 483/31/2, за п. 2.1 якого (з урахуванням змін та доповнень) банк зобов'язався надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит у розмірі не більше 7055781 доларів США та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору кредит надається з остаточним терміном повернення не пізніше 1 вересня 2021 року.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

1 вересня 2011 року у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором між банком (заставодержатель) та TOB "Крайміа Солар 5" (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 483/31/2-4, із подальшими змінами та доповненнями, у тому числі внесеними згідно додаткових договорів № 1 від 31 жовтня 2012 року.

У відповідності до п. 1.1 договору застави майнових прав предметом застави виступає належне заставодавцю на підставі контрактів право вимагати від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за поставлені (або такі, що будуть поставлені) боржникам товари (виконані чи надані послуги), в розмірах та в строки, передбачені умовами контрактів, укладених між заставодавцем та боржниками. У заставу за цим договором передаються як права вимоги, що належать заставодавцю в момент укладення цього договору, так і права вимоги, що виникнуть у заставодавця в майбутньому.

Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно п 1.2 договору застави майнових прав сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього договору загальна договірна вартість предмету застави становить 1374339 євро, що у гривневому еквіваленті складає 15802277 гривень.

Судами встановлено, що ПАТ "Державний ощадний банк України" свої зобов'язання з надання кредитних коштів за договором виконав, про що свідчать залучені до матеріалів справи копії банківських виписок, що не спростовується представниками відповідача та третьої особи.

У зв`язку з невиконання ТОВ "Крайміа Солар 5" своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, 2 грудня 2014 року банк звернувся до позичальника з вимогою № 55/2-06/79, якою повідомив про відкликання кредиту та необхідність здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов кредитного договору) не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення вимоги.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28 січня 2015 року у справі № 911/5592/14 з ТОВ "Крайміа Солар 5" на користь АТ "Ощадбанк" стягнуто борг за кредитним договором в сумі 7159888,60 доларів США, з яких: прострочений борг за кредитом - 6409255,51 доларів США; прострочений борг за нарахованими процентами - 563247,78 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 115814,52 доларів США; 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 17520,97 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 47529,66 доларів США; 3% річних за несвоєчасну сплату процентів - 6520,16 доларів США, а також 10662 гривень 91 коп., з яких: прострочений борг за комісійною винагородою - 9000 гривень 00 коп.; пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди - 768 гривень 67 коп.; 3% річних за несвоєчасну сплату комісійної винагороди - 96 гривень 24 коп.; втрати коштів від інфляції за несвоєчасну сплату комісійної винагороди - 798 гривень 00 коп., 73080 гривень 00 коп. судового збору.

Вказаним рішенням встановлено факт отримання відповідачем кредиту у визначеному договором розмірі та факт невиконання останнім обов'язку з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними, наявність обов`язку з повернення вказаних коштів, сплати відсотків та штрафних санкцій за порушення взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обгрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що виконав зобов`язання за кредитним договором та надав позичальникові кредит у визначеному розмірі та строки, а останній свої зобов`язання за договором не виконав, кредитні кошти не повернув, проценти за користування грошима не сплатив, у зв'язку з чим у позивача виникло право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Предметом застави, згідно ст. 576 Цивільного кодексу України, може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

В силу приписів ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктом 3.2 договору застави майнових прав передбачено, що у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов'язання воно (зобов'язання) або будь-яка його частина не будуть виконані, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, заставодержатель реалізує своє право застави шляхом звернення стягнення на предмет застави в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до пп. 5.2.3 п. 5.2 договору застави майнових прав заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна їх частина) не будуть виконані, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання заставодавцем будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або кредитним договорами та/або іншими договорами з позичальником та/або майновими поручителями.

Згідно додатку № 1 до договору застави майнових прав контрактом за договором застави майнових прав є договір купівлі-продажу електроенергії № 6804/02, укладений між заставодавцем - TOB "Крайміа Солар 5" та контрагентом (боржником у розумінні договору застави майнових прав) - Державним підприємством "Енергоринок" 25 лютого 2011 року.

Згідно ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може здійснюватися в тому числі на підставі рішення суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Судами встановлено, що на виконання вимог наведеної норми ПАТ "Державний ощадний банк України" зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмети забезпечувального обтяження за договором застави (копія витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 47775429 від 3 вересня 2015 року).

Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави згідно ч. 2 ст. 23 Закону України "Про заставу".

Статтею 23 Закону України "Про заставу" передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

З урахуванням наведеного, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли юридично мотивованого висновку про те, що оскільки предметом застави виступає як наявне право грошової вимоги так і те, що може виникнути в майбутньому, АТ "Ощадбанк" як заставодержатель за договором застави майнових прав № 483/31/2-4 від 1 вересня 2011 року має право звернути стягнення як на весь предмет застави, так і на його частину.

При цьому судами встановлено, що листом № 01/51-4-4531 від 28 квітня 2014 року, адресованим АТ "Ощадбанк" та ТОВ "Крайміа Солар 5", ДП "Енергоринок" повідомило про відкликання згоди на передачу в заставу АТ "Ощадбанк" майнових прав за договором № 6804/02 від 25 лютого 2011 року, що свідчить про надання третьою особою згоди на заміну кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, за ст. 1 Закону України "Про заставу", застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Таким чином, укладання договору застави не передбачає заміну кредитора у зобов'язанні, на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким, відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, здійснюється така заміна кредитора у зобов'язанні.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли юридично мотивованого висновку про те, що укладення договору застави майнових прав № 483/31/2-4 від 1 вересня 2011 року між сторонами не потребувало згоди ДП "Енергоринок".

Апеляційним господарським судом витребувано від третьої особи акти купівлі-продажу електроенергії від 31 березня 2014 року, укладені між третьою особою та відповідачем, підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені печатками підприємств, та банківська виписка, з якої вбачається, в якому розмірі вносилась оплата поставленої відповідачу електроенергії.

Також встановлено, що ДП "Енергоринок" листом № 01/71-3333 від 31 березня 2014 року повідомило ТОВ "Крайміа Солар 5" про зупинення дії договору купівлі-продажу електричної енергії № 6803/02 від 25 лютого 2011 року з 1 квітня 2014 року відповідно до п. 6.2 договору, за яким при настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов'язання за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.

Відповідно до п. 6.3 договору купівлі-продажу наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідною довідкою Торгово-промислової палати України.

У висновку № 738/05-4 від 28 березня 2014 року Торгово-промислова палата України засвідчує про наявність обставин непереборної сили на території Автономної Республіки Крим з 27 лютого 2014 року, які продовжують діяти по теперішній час. Дату закінчення терміну дії обставин непереборної сили на момент видачі даного висновку встановити неможливо.

Згідно п. 4.2 договору купівлі-продажу із змінами, внесеними додатковою угодою від 30 грудня 2011 року, остаточний розрахунок за куплену ДП "Енергоринок" у відповідача електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Таким чином, з урахуванням зупинення дії договору, термін остаточної сплати вартості електричної енергії, придбаної у березні 2014 року, який мав би настати 15 квітня 2014 року, на час розгляду даної справи не настав.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що ТОВ "Крайміа Солар 5" не наділений правом вимагати оплати реалізованої за договором електричної енергії, а ДП "Енергоринок" звільнений від зобов'язання за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.

Водночас, відступлення права вимоги полягає в передачі кредитором належного йому на підставі зобов'язання права (вимоги) іншій особі. Відтак, іншій особі може бути передано тільки право, що належить кредитору, відсутнє ж право грошової вимоги, що має місце в даному випадку, не може бути передано протягом всього періоду дії обставин непереборної сили.

Крім того, 7 травня 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя" № 148, згідно п. 3 якої оптовий постачальник не здiйснює закупiвлi електричної енергiї в її виробникiв, якi розташованi на тимчасово окупованiй територiї, та не проводить розрахункiв з такими виробниками, зокрема, з погашення заборгованостi минулих перiодiв.

Постанова набирає чинності з 1 червня 2014 року та діє до повного відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованій території.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов юридично правильного висновку про те, що вказаною постановою закріплено заборону на проведення розрахунків з відповідачем, зокрема, погашення боргу минулих періодів, а отже, відступлення права грошової вимоги іншому суб'єкту, в даному випадку позивачу, з метою реалізації відповідного права на отримання грошових коштів за цією вимогою прямо суперечить положенням наведеної постанови.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що помилковість мотивів, якими обгрунтовано рішення суду першої інстанції, не призвело до прийняття невірного рішення

З огляду на викладене, враховуючи, що строк виконання третьою особою грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу не настав, у зв'язку з наявністю обставин непереборної сили та встановленої заборони на здійснення розрахунків на час їх дії, що свідчить про відсутність у заставодавця права вимагати виконання цього зобов'язання, апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про звернення стягнення на предмет застави та переведення на позивача права грошової вимоги на здійснення платежів за вказаним договором до третьої особи.

При цьому апеляційний господарський суд, вказавши на помилковість мотивів, з яких виходив суд першої інстанції, дійшов юридично правильного висновку про те, що наведені обставини не призвели до прийняття невірного рішення місцевим господарським судом, а тому залишив рішення без змін.

З огляду на викладене, законна та обгрунтована постанова суду апеляційної інстанції прийнята за наслідками повного встановлення усіх істотних обставин справи, перевірки доводів сторін, надання їм належної правової оцінки у сукупності, вірного застосування норм ст. ст. 512, 514, ч. 1 ст.546, ст. ст. 572, 576, 589 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 20, 23 Закону України "Про заставу", постанови Кабінету Міністрів України № 148 від 7 травня 2014 року "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя", що регулюють спірні правовідносини, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді В. Картере

С. Самусенко