ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 922/6367/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівВладимиренко С.В., Кролевець О.А.,перевіривши касаційну скаргу заступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Руденко М.А., Дідиченко М.А.)на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2016 (суддя Спичак О.М.)у справі№ 922/6367/15 Господарського суду міста Києваза позовомзаступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі: 1. Міністерства освіти і науки, 2. Державного університету телекомунікацій, 3. Харківського коледжу державного університету телекомунікацій, до1. Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", 2. Міністерства інфраструктури України, 3. Харківського міського управління юстиції,за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: 1. Фонду державного майна України, 2. Міністерства фінансів України,провизнання незаконними наказів та рішення,за участю представниківпрокуратуриКрасножон О.М.,позивачівне з'явились,відповідача-1Сліпченко О.М.,відповідача-2Сєчко А.В.,відповідача-3не з'явились,третьої особи-1Грицькова І.О.,третьої особи-2не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2016 у справі №922/6367/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки, Державного університету телекомунікацій та Харківського коледжу державного університету телекомунікацій до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", Міністерства інфраструктури України та Харківського міського управління юстиції, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Фонду державного майна України та Міністерства фінансів України, про визнання незаконними та скасування наказів, про визнання недійсним та скасування рішення, про визнання відсутнім права власності.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 4, 5, 6 Житлового кодексу України, ст. ст. 2, 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. ст. 4-7, 32, 33, 43, 84 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірне приміщення було передано на баланс відповідача-1 без погодження з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України; передача спірного приміщення у власність відповідача-1 суперечить вимогам ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію", оскільки дія цього закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного житлового фонду; відповідно до ч. 2 ст. 2 цього ж Закону не підлягають приватизації кімнати у гуртожитках.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивачів, відповідача-3, третьої особи-2 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акту № 268 від 08.02.1999 державного приймання будівлі (споруди), затвердженого рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих, прийнято в експлуатацію гуртожиток № 9 Харківського електротехнікуму зв'язку.

Згідно з реєстраційним посвідченням № 2978 від 08.02.1999 Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" об'єкт нерухомого майна розташований за адресою: м. Харків, вул. Целіноградська, 44, зареєстровано за державою в особі Верховної Ради України та визначено користувачем Харківський електротехнікум зв'язку.

Державним комітетом зв'язку України 11.03.1999 видано наказ № 44 "Про передачу майна", відповідно до якого для ефективного використання площ, скорочення фінансових витрат на утримання гуртожитку Харківського електротехнікуму зв'язку передано з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частину будівлі гуртожитку площею 1981 кв. м.

Відповідно до акта передачі від 20.04.1999 Харківський електротехнікум зв'язку зі свого балансу передав на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частину будівлі гуртожитку у місті Харкові по вул. Целіноградській, 44 загальною площею 1.898,2 кв. м.

Наказом № 155 від 27.12.1999 Державного комітету зв'язку та інформатизації України на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" створено Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком".

Згідно з Наказом № 227 від 25.11.2003 Державного комітету зв'язку та інформатизації України нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" по Харківській дирекції станом на 01.07.1999, передано у власність Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" та затверджено його перелік.

Згідно з вказаним наказом до переліку майна, переданого до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", включено навчальні-житлові приміщення навчального центру площею 1981 кв. м, які розташовані у місті Харкові по вул. Целіноградській, 44.

За відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" 13.07.2005 на праві колективної власності зареєстровано вказаний об'єкт нерухомого майна.

Прокурор, вважаючи, що наказ Державного комітету зв'язку України № 44 від 11.03.1999 та наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 227 від 25.11.2003 суперечать приписам чинного на момент їх видання законодавства, звернувся до суду з позовом про визнання їх незаконними та скасування.

Крім цього прокурором було заявлено вимоги про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію майна від 13.07.2005, запису у книзі 1 №2978, а також про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" права власності на спірні навчально-житлові приміщення навчального центру.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до п. п. 1, 2 Положення про Державний комітет зв'язку України, затвердженого Указом Президента України №1352/97 від 11.12.1997 (що було чинний на момент виникнення спірних правовідносин), Державний комітет зв'язку України - Адміністрація зв'язку України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики в галузі поштового та електричного зв'язку на всій території України, несе відповідальність за її стан і розвиток. Держкомзв'язку України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень Держкомзв'язку України організовує виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією.

Держкомзв'язку України в межах своїх повноважень, на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання (п. 7 Положення про Державний комітет зв'язку України, затвердженого Указом Президента України №1352/97 від 11.12.1997). Аналогічні положення щодо актів, які видаються Держкомзв'язку України, містяться у Положенні про Державний комітет зв'язку та інформатизації України, затвердженому Указом Президента України № 601/99 від 03.09.1999.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 Роз'яснення № 02-5/35 від 26.01.2000 Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів").

Порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування (самоврядні організації), до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій визначено Положенням про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998.

Згідно з п. 2 вказаного Положення (в редакції, чинній на момент видачі наказу №44 від 11.03.1999 ) об'єктами передачі згідно з цим Положенням є:

а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства), крім об'єктів, визначених підпунктом "д" цього пункту. Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу;

б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території);

в) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації);

г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації;

д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію;

е) інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого).

Пунктом 4 зазначеного Положення (в редакції, чинній на момент видачі наказу №44 від 11.03.1999) передбачено, що передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням:

а) Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених підпунктами "а" і "в" пункту 2 цього Положення;

б) органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктами "б" і "е" пункту 2 цього Положення;

в) засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктом "г" пункту 2 цього Положення;

г) органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та Фонду державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктом "д" пункту 2 цього Положення.

При цьому у вказаному пункті також зазначено, що передача об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.

Отже з наведеного вбачається, що рішення органу, уповноваженого управляти державним майном щодо передачі об'єктів права державної власності повинно погоджуватися з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна лише у випадку передачі такого майна до сфери управління іншого органу, уповноваженого управляти державним майном.

У свою чергу якщо передача об'єктів права державної власності здійснюється від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, така передача здійснюється лише на підставі рішення цього органу без погодження із Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна.

У даному випадку передача Державним комітетом зв'язку України з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку здійснювалась від одного підприємства іншому, що належали до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном.

Так, відповідно до Наказу Державного комітету України по зв'язку № 98 від 27.09.1991 до відання Державного комітету України зв'язку прийнято, в тому числі, Харківський електротехнікум зв'язку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 670-р від 24.11.1997 затверджено перелік підприємств, установ, організацій, що передаються до сфери управління Державного комітету зв'язку України. Згідно з переліком до сфери управління Держкомзв'язку віднесено Українське об'єднання електрозв'язку "Укртелеком".

Враховуючи те, що передача будівлі гуртожитку здійснювалась від Харківського електротехнікуму зв'язку до Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком", які належали до сфери управління Державного комітету зв'язку України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що погодження із Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна не потребувалося.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що вимога про визнання незаконним та скасування наказу Державного комітету зв'язку України № 44 від 11.03.1999 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про визнання незаконним та скасування Наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 227 від 25.11.2003 про передачу у власність Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв. м апеляційним судом встановлено таке.

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" набуло права власності на всі активи та пасиви Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком", в тому числі на навчально-житлові приміщення навчального центру, площею 1981 кв. м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Целіноградська, 44, в процесі корпоратизації останнього згідно з наказами Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 23.12.1999 № 150 "Про затвердження акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" та від 27.12.1999 №155 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" та затвердження його статуту".

Згідно з п. 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993, з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства.

На час корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції, чинній на час корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком") до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (п. 9 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

Враховуючи наведені положення законодавства, апеляційним судом встановлено, що на момент проведення корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі № 6-12цс11.

Крім того Фондом державного майна України 25.05.2005 затверджено перелік майна, переданого до статутного фонду ВАТ "Укртелеком". Згідно з вказаним переліком Державний комітет зв'язку та інформатизації України передав Відкритому акціонерному товариству "Укртелеком", зокрема, навчально-житлові приміщення навчального центру, площею 1981 кв. м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Целіноградська, 44.

Згідно з витягів з Реєстру права власності на нерухоме майно підставою для реєстрації права власності на вказані приміщення за ВАТ "Укртелеком" визначено - Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 155 від 27.12.1999 та перелік майна від 25.05.2005.

Враховуючи наведене, підстави для задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування Наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003 про передачу у власність Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв. м відсутні.

У зв'язку з тим, що апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог про визнання незаконними наказів, вимоги про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію майна від 13.07.2005 та запису у книзі 1 № 2978, а також про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" права власності на вказані навчально-житлові приміщення, які є похідними вимогами, також не підлягають задоволенню.

Колегія суддів також відзначає, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, застосував до спірних правовідносин позовну давність та відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором строку на звернення до суду із даним позовом. Апеляційний суд також встановив пропуск прокурором зазначеного строку.

Однак за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Оскільки в даному випадку в задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав їх необґрунтованості, позовна давність застосуванню не підлягає, що вірно відзначено апеляційним судом.

Беручи до уваги те, що висновок місцевого суду щодо обґрунтованості позовних вимог не призвів до прийняття неправильного рішення, оскаржуване рішення місцевого суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду (як і місцевого суд, але з помилкових підстав) про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 у справі № 922/6367/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіС.В. Владимиренко О.А. Кролевець