ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року Справа № 924/303/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Роса Плюс"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015у справі№ 924/303/15 Господарського суду Хмельницької областіза позовомПриватного підприємства "Адлєр"доФермерського господарства "Роса Плюс"простягнення 483439,31 грн.,

за участю від представників сторін від позивача:Бонтлаб В.В. (довіреність від 20.11.2014 № б/н), від відповідача:Мостіпака І.І. (довіреність від 16.06.2015 № б/н),

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Адлєр" у лютому 2015 року звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Фермерського господарства "Роса Плюс" про стягнення 177494, 84 грн. заборгованості, 214768,76 грн. курсової різниці, 29179,58 грн. 30% річних, 26497,16 грн. пені, 35498,97грн. 20 % штрафу.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 02.04.2015 у справі № 924/303/15 (суддя Вибодовський О.Д.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 924/303/15 (у складі колегії суддів: Саврій В.А. - головуючого, Дужич С.П., Мамченко Ю.А.) позов частково задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "Роса Плюс" на користь Приватного підприємства "Адлєр" 177494,84 грн. основного боргу, 214768,76 грн. курсової різниці, 29179,58 грн. 30% річних, 13 248,58 грн. пені, 17749,49грн. штрафу, 9048,82 грн. судового збору.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 924/303/15, Фермерське господарство "Роса "Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.04.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 924/303/15, і прийняти нове рішення про відмову у стягненні 202344,13 грн. курсової різниці.

У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Приватним підприємством "Адлєр" (продавець) та Фермерським господарством "Роса Плюс" (покупець) 07.04.2014 укладено договір поставки № 182/3, предметом якого є товар, який належить продавцю на момент укладання договору або буде набутий продавцем у майбутньому. Відповідно до пункту 2.1 договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною даного договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Пунктами 3.2, 3.3 договору сторонами погоджено, що товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних. Прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та/або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товаросупровідні документи. Покупець зобов'язаний передати постачальнику оригінал довіреності та/або оформити відповідні документи згідно генеральної довіреності.

Відповідно до пункту 5.1 договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною у додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до частини 2 статті 524 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу долар США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання договору.

Пунктом 5.2 договору сторонами погоджено, що товар оплачується на розрахунковий рахунок Продавця в національній валюті, згідно з цінами вказаними у відповідних додатках до договору, скоригованими пропорційно зміні долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

Оплата вартості товару здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного в додатках до договору. Без виставлення рахунку-фактури (пункт 5.3 договору).

Підпунктом 5.3.1 договору сторонами погоджено, що у випадку, якщо курс долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару є нижчим курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату відвантаження такого товару, покупець зобов'язується використовувати курс долар США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату відвантаження такого товару для цілей оплати такого товару.

Згідно з пунктом 6.1 договору, покупець зобов'язався при перерахуванні коштів обов'язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладення договору. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок існуючих зобов'язань покупця.

За прострочення виконання зобов'язань покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (пункт 8.2 договору).

Відповідно до пункту 8.4 договору, покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

У пункті 8.6 договору, сторони, згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачили, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Відповідно до пункту 11.1 договору, договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обох сторін до повного виконання сторонами обов'язків з договору.

Судами встановлено, що договір підписано представниками та скріплено відтисками печаток сторін.

Сторонами 08.04.2014 підписано додаток № 1 до договору поставки № 182/3 від 07.04.2014, в якому визначено найменування, кількість, ціна, еквівалент ціни товару в доларах США та термін поставки товару на загальну суму 163395,07 грн. (еквівалент 13847,04 долар США) кінцевий термін оплати до 01.10.2014; додаток № 2 від 20.05.2014 до договору поставки № 182/3 від 07.04.2014, в якому визначено найменування, кількість, ціна, еквівалент ціни товару в доларах США та термін поставки товару на загальну суму 1740099,77 грн. (еквівалент 14388,41 долар США) кінцевий термін оплати до 01.10.2014.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 337494,84 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних № РН-0000368 від 11.04.2014 на суму 163395,07 грн., № РН-0000717 від 21.05.2014 на суму 174099,77грн.; актами приймання-передачі продукції № РН-0000368 від 11.04.2014, №РН-0000717 від 21.05.2014. Вказаний товар отримано уповноваженою особою відповідача (Радченко Р.П.) на підставі довіреностей № 12 від 11.04.2014, № 17 від 15.05.2014. Строк виконання зобов'язань за даними поставками до 01.10.2014.

Відповідачем перераховано позивачу 160000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень № 233 від 04.12.2014 на суму 50000 грн., № 251 від 16.12.2014 на суму 50000 грн., № 254 від 18.12.2014 на суму 40000,00 грн. та № 277 від 02.02.2015 на суму 20000,00 грн.

Суди дійшли до правильного висновку, що заборгованість відповідача за договором поставки № 182/3 від 07.04.2014 становить 177494,84 грн.

За порушення термінів виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано до стягнення з відповідача 214768,76 грн. курсової різниці, 29179,58 грн. 30% річних, 26497,16 грн. пені, 35498,97грн. 20% штрафу.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України визначає як порушення зобов'язання.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, перерахувавши позивачу 160000 грн., тому судами правомірно задоволено вимогу Приватного підприємства "Адлєр" про стягнення з Фермерського господарства "Роса Плюс" 177494,84 грн. простроченої заборгованості за договором поставки № 182/3 від 07.04.2014.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки є грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (статті 3 Закону).

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум штрафу та пені, правомірно погодився з судом першої інстанції, що штраф та пеня нараховані правильно та в межах максимально можливого періоду і розміру.

Судами встановлено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, таке право суд реалізує, як за клопотанням сторони, так і за власною ініціативою. Зазначена стаття кореспондується з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно з якою, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Розглядаючи питання про стягнення сум пені та штрафу, судами повинно бути взято до уваги: причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (аналогічну позицію зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 31.10.2012 № 5004/718/12).

Суд апеляційної інстанції, перевіривши обставини, на підставі яких судом першої інстанції зменшено розмір штрафних санкцій, враховуючи часткове погашення заборгованості, з огляду на те, що розмір заявленої до стягнення пені та штрафу є неспіврозмірно значним, зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення 30% річних та курсової різниці, правомірно погодився з судом першої інстанції про можливість зменшення розміру нарахованої пені та штрафу на 50% та стягнення 13248,58 грн. пені та 17749,49 грн. штрафу.

Судами правомірно відмовлено у стягненні 13248,58 грн. пені та 17749,49 грн. штрафу.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що сторонами у пункті 8.6 договору збільшено розмір процентів річних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України до 30 % річних. Позивачем заявлено до стягнення 29179,58 грн. 30% річних, нарахованих за період з 02.10.2014 до 13.02.2015.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з судом першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 30 % річних підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення курсову різницю неоплаченого товару в розмірі 214768,76 грн.

Статтею 192 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному правовому режиму, встановленому законодавством України, у тому числі Законами України "Про Національний банк України", "Про порядок розрахунків в іноземній валюті", Декретом КМУ від 19.02.1993 № 19-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", нормативно-правовими документами Національного банку України.

Не суперечить цивільному законодавству України спосіб визначення грошового зобов'язання із застосуванням еквіваленту вартості гривні в іноземній валюті.

Згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судами встановлено, що пунктом 5.2 договору сторонами погоджено порядок розрахунків, а саме: товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно з цінами вказаними у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

Суд першої та апеляційної інстанції, перевіривши проведені позивачем розрахунки, враховуючи міжбанківський курс гривні по відношенню до долару США станом на дату оплати за товар та станом на 13.02.2015, дійшли до правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 214768,76 грн. курсової різниці.

Суди дійшли до правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 177494, 84 грн. основного боргу, 214768,76 грн. курсової різниці, 29179,58 грн. 30% річних, 13248,58 грн. пені, 17749,49грн. штрафу, а щодо стягнення 13248,58 грн. пені та 17749,49 грн. штрафу відмовлено.

Таким чином, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 924/303/15 Господарського суду Хмельницької області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Роса Плюс" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 924/303/15 Господарського суду Хмельницької області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 924/303/15 Господарського суду Хмельницької області залишити без змін.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.