ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 910/14192/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Карабаня В.Я., Кондратової І.Д.за участі представників: позивачів: відповідача: прокуратури: відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві: Сороколіт Є.М. Халимон С.В. Жук І.К. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2017 рокуза скаргоюпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на діївідділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києвіу справі№ 910/14192/14за позовомвиконуючого обов'язки прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства "Київенерго"про стягнення 6 574 444,82 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2015, позов виконуючого обов'язки прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 6 574 444,82 грн задоволено.

12.01.2015 Господарським судом міста Києва було видано накази.

03.01.2017 позивач - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до суду з скаргою на дії органу державної виконавчої служби, в якій просило визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови ВП № 46705219 від 16.12.2016 про закінчення виконавчого провадження; визнати недійсною постанову в.о. начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві від 16.12.2016 про закінчення виконавчого провадження ВП № 46705219.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 (суддя - Смирнова Ю.М.) у задоволенні скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 (головуючий - Мартюк А.І., судді - Зубець Л.П., Агрикова О.В.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 скасовано.

Скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві задоволено, визнано незаконними дії ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві щодо винесення постанови ВП № 46705219 від 16.12.2016 про закінчення виконавчого провадження.

Визнано недійсною постанову в.о. начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві ВП № 46705219 від 16.12.2016 про закінчення виконавчого провадження.

Стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судовий збір.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі ухвалу місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 12.01.2015 Господарським судом міста Києва у справі № 910/14192/14 було видано наказ, відповідно до якого з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підлягали стягненню 5 160 254,10 грн інфляційних втрат, 1 414 190,72 грн 3 % річних.

Державною виконавчою службою було відкрито виконавче провадження № 46705219, про що було повідомлено позивача та відповідача (а.с. 188, т. 4).

16.12.2016 в.о. начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві винесено постанову ВП № 46705219 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 на підставі п. 16 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження"

Відмовляючи в задоволенні скарги позивача на дії ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (30.11.2016) у відповідача була відсутня заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 1475-12-БО від 31.07.2012, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 у цій справі та, що в силу вимог ч. 3 ст. 7 вказаного Закону інфляційні втрати та 3 % річних у цій справі підлягають списанню, про що листом № 42АУ/92П3/12564 від 06.12.2016 відповідач повідомив позивача, а тому прийшов до висновку, що ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві було правильно закінчено виконавче провадження шляхом винесення постанови ВП № 46705219

Проте, погодитись з таким висновком місцевого суду неможливо, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент винесення постанови органу державної виконавчої служби) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730-VIII від 03.11.2016, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Статтею 3 цього Закону визначено порядок участі підприємств у процедурі врегулювання заборгованості, відповідно до якого для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Порядок ведення та користування реєстром затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 статті 7 Закону визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу місцевого суду, прийшов до правильного висновку, що відповідно до вимог Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" сам факт сплати відповідачем заборгованості за спожитий природний газ не є безумовною та достатньою підставою для автоматичного списання нарахованих йому інфляційних втрат, 3 % річних, оскільки такому списанню обов'язково передує включення такого боржника за встановленою Законом процедурою до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Таке включення боржника до реєстру згідно наданих ним до суду касаційної інстанції документів відбулося лише 20.06.2017.

Отже, оскільки списання пені, інфляційних втрат, 3 % річних відбувається за відповідною процедурою, а відповідачем належним чином не було доведено, що він був включеним до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то апеляційний суд прийшов до правильного висновку, що дії ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві щодо винесення постанови ВП № 46705219 від 16.12.2016 про закінчення виконавчого провадження є передчасними та суперечать вимогам чинного законодавства, а тому обґрунтовано визнав вказану постанову недійсною.

Помилкове посилання апеляційного суду на те, що газ за вказаним договором використовувався для власних потреб, а не для виробництва теплової та електричної енергії та/або надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не вплинуло на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги, а тому не є підставою для скасування правильної по суті постанови.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні вказаних вище норм Законів України "Про виконавче провадження", "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" правильності висновків апеляційного суду не спростовують, а зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 1117 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 немає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2017 року у справі за № 910/14192/14 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя В. Карабань Суддя І. Кондратова