ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 910/2905/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Полянський А.Г., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:ОСОБА_4, представник за дов.;від відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_5на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016р.у справі господарського суду№910/2905/16 міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"простягнення 9 225,75грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2016р. у справі №910/2905/16 задоволені позовні вимоги. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 548,04грн. - інфляційних втрат, 568,57грн. - 3% річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Припинено провадження у справі в частині стягнення пені в розмірі 1 109,14грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016р. у справі №910/2905/16 вищезазначене судове рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.07.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 26.07.2016р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, водій ОСОБА_6, під керуванням якого перебував автомобіль "ДАФ", д.н.з.НОМЕР_4, спричинив настання дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль НОМЕР_1, який застрахований у ТДВ "Страхова компанія "Аксор" за договором добровільного страхування 0504.001623 від 12.10.2012р.

На підставі вищевказаного договору ТДВ "Страхова компанія "Аксор" здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 15812,94грн. власнику автомобіля НОМЕР_2.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 17.06.2013р. у справі №752/10492/13-п (3/752/3912/13) ОСОБА_6 визнано винним у здійсненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Цивільно-правову відповідальність водія ОСОБА_6 на момент скоєння вищезазначеної ДТП застраховано в Приватному акціонерному товаристві "Українська охоронно-страхова компанія" згідно полісу №АВ/1214394.

23.08.2013р. ТДВ "Страхова компанія "Аксор" звернулось до ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія" із претензією про виплату страхового відшкодування, із долученим до неї пакетом документів, необхідним для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

20.06.2014р. ТДВ "Страхова компанія "Аксор" відступлено на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 належне йому право вимоги, що виникло внаслідок виплати страхового відшкодування за договорами добровільного страхування, укладеними між ТДВ "Страхова компанія "Аксор" та страхувальниками.

27.08.2014р. відповідач прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що направив лист №7703 від 27.08.2014р. на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2015р. у справі №910/27251/14 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 14 812,94грн.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.03.2015р. вищезазначена сума була сплачена Приватним акціонерним товариством "Українська охоронно-страхова компанія" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (що підтверджується копією банківської виписки).

Скасовуючи судове рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційна інстанція виходила з того, що цивільні права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах виникли із позадоговірних відносин, які регулюються нормами права глави 82 ЦК України та законодавством про страхування. Норми зобов'язального права, а саме, ст. 625 ЦК України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Проте, з таким висновком апеляційного господарського суду судова колегія касаційної інстанції не може погодитись з огляду на таке.

Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016р. у справі №6-927цс16, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах, виходячи із аналізу норми статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, дійшов висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату та правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу - є грошовими зобов'язаннями.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі №910/22034/15.

Беручи до уваги вищевикладене, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. 1117 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016р. у справі №910/2905/16 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2016р. у справі №910/2905/16 - залишенню без змін.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016р. у справі №910/2905/16 - скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2016р. у справі №910/2905/16 - залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (03056, м. Київ, пр. Борщагівська, 145, код 23734213) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (04214, АДРЕСА_1, код НОМЕР_3) - 1653,60грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Господарському суду міста Києва доручити видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя А.Г. Полянський Суддя Л.І. Рогач