ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 916/3731/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.01.2017та на рішеннягосподарського суду Одеської області від 28.11.2016у справі№ 916/3731/15 господарського суду Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Сбербанк"доПублічного акціонерного товариства "Одеський коровай"прозвернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Сбербанк" Ягодка О.О., Чекалов А.В.,

- ПАТ "Одеський коровай" Косицька В.Ю.,

19.04.2017 у судовому засіданні було оголошено перерву у розгляді справи на 26.04.2017 на підставі ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.11.2016 у справі №916/3731/15 (судді: Гуляк Г.І., Дяченко Т.Г., Петренко Н.Д.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 (судді: Ліпчанська Н.В., Лисенко В.А., Ярош А.І.), задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" до Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай". За рішенням, в рахунок часткового погашення заборгованості ПАТ "Одеський Коровай" перед ПАТ "Сбербанк" за договором про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010, загальний розмір якої станом на 28.08.2015 становить 266 932 680,72 російських рублів, з яких: заборгованість за кредитною лінією - 226 333 682,00 російських рублів; проценти за користування кредитною лінією - 40 598 998,72 російських рублів, та договором №18-В/10 від 24.06.2010, загальний розмір за яким станом на 28.08.2015 становить 55 246 549,42 грн., з яких заборгованість за кредитом становить: 45 972 672,90 грн.; проценти за користування кредитом 9 273 876,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором, посвідченим 30.08.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованим в реєстрі за №8468, а саме: нежилі будівлі та споруди загальною площею 13 418,3 кв.м, що належить на праві власності ПАТ "Одеський Коровай" та розташовані за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Петрова генерала,14, що складається з:

- літера "А, А1, А2" за планом земельної ділянки - основні, загальною площею 9388.3кв.м;

- літера "Б" за планом земельної ділянки - майстерня, загальною площею 333,2кв.м;

- літера "В" за планом земельної ділянки - склади, загальною площею 815,8кв.м;

- літера "Г" за планом земельної ділянки - виробниче, загальною площею 195,3кв.м;

- літера "Д" за планом земельної ділянки - пральня, загальною площею 327,9кв.м;

- літера "Е" за планом земельної ділянки - майстерня, загальною площею 183.0кв.м;

- літера "Ж" за планом земельної ділянки - підсобне, загальною площею 44,6кв.м;

- літера "З" за планом земельної ділянки - сховище, загальною площею 175,1кв.м;

- літера "И" за планом земельної ділянки - склад, загальною площею 138,8кв.м;

- літера "К" за планом земельної ділянки - насосна, загальною площею 117,6кв.м;

- літера "Д" за планом земельної ділянки - склад, загальною площею 188,8кв.м;

- літера "М" за планом земельної ділянки -гараж-склад, загальною площею 135,0 кв.м;

- літера "Н" за планом земельної ділянки - бокси, загальною площею 201, 1 кв.м;

- літера "О" за планом земельної ділянки - автомайстерня, загальною площею 1017,6 кв.м;

- літера "П" за планом земельної ділянки - прохідна, загальною площею 156,2 кв.м., за ціною, визначеною на підставі висновку експерта №1724 Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, у сумі 3 019 118 доларів США або 75 953 338,00 грн. з урахуванням ПДВ по курсу НБУ на дату оцінки 100 доларів США=25,488686 гривень, шляхом набуття іпотекодержателем - ПАТ "Сбербанк", права власності на вказане нерухоме майно за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, а також визнати за ПАТ "Сбербанк" право власності на вищевказаний комплекс та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Відповідач (ПАТ "Одеський каравай"), не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову та рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач надав додаткові пояснення щодо поданої касаційної скарги, в яких заперечує проти її задоволення. Крім того, ПАТ "Сбербанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити в силі.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є позовна вимога позивача (банку) про звернення стягнення в рахунок кредитної заборгованості на нерухоме майно, перелік якого наведений вище і яке було передано в іпотеку за іпотечним договором від 30.08.2010, укладеним між позивачем та відповідачем шляхом визнання за позивачем права власності на це майно.

В обґрунтування підстав позову, позивач посилається на те, що у відповідача перед позивачем наявна кредитна заборгованість за договорами про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010 (у розмірі 266 932 680,72 російських рублів, з яких: заборгованість за кредитною лінією - 226 333 682,00 російських рублів; проценти за користування кредитною лінією - 40 598 998,72 російських рублів) та №18-В/10 від 24.06.2010 ( у розмірі 55 246 549,42 грн., з яких заборгованість за кредитом становить: 45 972 672,90 грн.; проценти за користування кредитом 9 273 876,52 грн.), в рахунок погашення якої позивач просить звернути стягнення на майно, яке було передано відповідачем в іпотеку позивачу за іпотечним договором від 30.08.2010, укладеним в забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними кредитними договорами.

Здійснюючи розгляд даної справи, суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини:

- 24.06.2010 між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (на сьогодні ПАТ "Сбербанк") та ВАТ "Одеський Коровай", правонаступником якого є ПАТ "Одеський Коровай", як позичальником, було укладено договір про відкриття кредитної лінії №17-В/10 (надалі - договір №17-В/10) та договір про відкриття кредитної лінії №18-В/10 (надалі - договір №18-В/10);

- згідно з вказаними кредитними договорами №17-В/10 та №18-В/10 позичальнику (відповідача) було відкрито невідновлювальну кредитну лінію в російських рублях, а на підставі додаткових угод до цих договорів окремими частинами (траншами) було надано кредитні кошти, за користування яким позичальник (відповідач), в свою чергу, зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти, а також повернути банку (позивачу) кредит у терміни, встановлені договорами та виконати інші його умови (п. 1.1 кредитних договорів №17-В/10 та №18-В/10);

- до вказаних кредитних договорів додатковими угодами вносилися неодноразові зміни;

- на виконання умов вищевказаних кредитних договорів відповідачу було надано кредит у передбаченій договорами сумі;

- відповідно до п. 8.1 кредитних договорів №17-В/10 та №18-В/10 позичальник (відповідач) зобов'язався повертати банку (позивачу) кожен із траншів кредиту у термін, визначений у відповідній додатковій угоді до цього договору;

- 30.08.2010 сторони з метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача, зокрема, за кредитними договорами №17-В/10 та №18-В/10 уклали іпотечний договір (далі - договір іпотеки), предметом іпотеки за яким є нежитлові будівлі та споруди загальною площею 13 418,3 кв.м по вул. Петрова генерала, буд.14 у м. Одеса Одеської області (що належать на праві власності відповідачу згідно з свідоцтвом про право власності на нежилі будівлі та споруди від 23.05.2003) та складається з таких будівель та споруд:

- літера "А, А1, А2" за планом земельної ділянки - основні, загальною площею 9388.3кв.м;

- літера "Б" за планом земельної ділянки - майстерня, загальною площею 333,2кв.м;

- літера "В" за планом земельної ділянки - склади, загальною площею 815,8кв.м;

- літера "Г" за планом земельної ділянки - виробниче, загальною площею 195,3кв.м;

- літера "Д" за планом земельної ділянки - пральня, загальною площею 327,9кв.м;

- літера "Е" за планом земельної ділянки - майстерня, загальною площею 183.0кв.м;

- літера "Ж" за планом земельної ділянки - підсобне, загальною площею 44,6кв.м;

- літера "З" за планом земельної ділянки - сховище, загальною площею 175,1кв.м;

- літера "И" за планом земельної ділянки - склад, загальною площею 138,8кв.м;

- літера "К" за планом земельної ділянки - насосна, загальною площею 117,6кв.м;

- літера "Д" за планом земельної ділянки - склад, загальною площею 188,8кв.м;

- літера "М" за планом земельної ділянки -гараж-склад, загальною площею 135,0 кв.м;

- літера "Н" за планом земельної ділянки - бокси, загальною площею 201, 1 кв.м;

- літера "О" за планом земельної ділянки - автомайстерня, загальною площею 1017,6 кв.м;

- літера "П" за планом земельної ділянки - прохідна, загальною площею 156,2 кв.м. (надалі все разом - спірне нерухоме майно);

- пунктами 4.2.3 та 4.2.7 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотекодержатель (позивач у справі) має право за рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги у відповідності з цим договором, в тому числі шляхом прийняття предмета іпотеки у власність або продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу; вимагати дострокового виконання зобов'язань, зазначених в ст. 2 цього договору, забезпечених предметом іпотеки у випадках, передбачених чинним законодавством України та/або цим договором;

- відповідно до п. 6.1. договору іпотеки, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель (позивач) має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені іпотекою, згідно зі ст.2 цього договору у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування (задоволення);

- згідно з п. 6.2 договору іпотеки іпотекодержатель (позивач/банк) набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну (строку) виконання боржником (відповідач/позичальник) будь-якого із зобов'язань, зазначених в ст. 2 цього договору, вони не будуть виконані або будуть виконані неналежним чином;

- пунктом 6.3. договору іпотеки сторони узгодили, що іпотекодержатель набуває право вимагати дострокового виконання зобов'язань, зазначених в ст. 2 іпотечного договору, а якщо його вимога не буде задоволена в 30-денний строк - звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання боржником будь-якого із зобов'язань за основним договором 1,2, а також з інших підстав, передбачених основними договорами 1 та 2 (кредитні договори №17-В/10 та №18-В/10), які дають право іпотекодержателю на дострокове стягнення заборгованості боржника за основними договорами 1 та 2 (кредитні договори №17-В/10 та №18-В/10);

- відповідно до п. 6.4 договору іпотеки у разі настання випадків, передбачених в п.п.6.2-6.3 цього договору, іпотекодержатель реалізує предмет іпотеки, на який звернено стягнення на підставі рішення суду чи вчиненого виконавчого напису нотаріуса. Також у разі настання випадків, передбачених в п.п.6.2-6.3 цього договору, іпотекодержатель може звернути стягнення шляхом позасудового врегулювання між сторонами шляхом, зокрема, передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому чинним законодавством України;

- згідно з п. 6.4.1. договору іпотеки, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, іпотекодержатель повідомляє іпотекодавця в письмовій формі у вигляді листа-повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність. До іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки на 31 календарний день з дати, яка підтверджує вручення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, за умови, що до цього терміну іпотекодержателю не буде повернено (сплачено) заборгованість за усіма зобов'язаннями, зазначеними в ст. 2 цього договору в повному обсязі на дату повернення (сплати) заборгованості;

- у зв'язку з порушенням виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитними договорами №17-В/10 та №18-В/10, позивач (банк) направив 24.02.2015 на адресу відповідача повідомлення-вимоги №277/28 та №278/28 про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитними договорами №17-В/10 та №18-В/10 із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень; вимогами від 11.04.2015 №3471/5/28-2 та №3472/5/28-2 позивач повідомив відповідача про необхідність виконання договірних зобов'язань та попередив про наявність у нього права на звернення стягнення на іпотечне майно в один із установлених іпотечним договором спосіб;

- відповідачем вказані вимоги позивача не були виконані;

- під час здійснення розгляду господарським судом Київської області справи №911/11554/15 за позовом ПАТ "Сбербанк" до ПАТ "Одеський каравай", ПАТ "Кримхліб", ПАТ "Сімферопольский комбінат хлібопродуктів", ухвалою цього суду від 24.03.2015 було вжито заходів до забезпечення позову, згідно з якими, Державній реєстраційній службі України було заборонено вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в тому числі, й відносно майна, яке є предметом за договором іпотеки від 30.08.2010;

- крім того, Київським районним судом міста Одеси у справі №520/543/15-ц за первісним позовом ПАТ "Кримхліб", ПАТ "Сімферопольсикй комбінат хлібопродуктів" до ОСОБА_8, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" про стягнення неустойки, розірвання додаткової угоди, та за зустрічним позовом ПАТ "Одеський каравай" до ПАТ "Кримхліб", ПАТ "Сімферопольсикй комбінат хлібопродуктів", ПАТ "Сбербанк Росії" про стягнення штрафу, визнання припиненими зобов'язань, визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором від 30.08.2010, про визнання припиненим поруки, про виключення записів про обтяження нерухомого та рухомого майна з Державного реєстру речових прав, про виключення записів з Державного реєстру іпотек, про виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, про виключення записів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, було прийнято рішення, яким зустрічний позов був задоволений та припинено іпотеку за іпотечним договором від 30.08.2010, виключено з Державних реєстрів записи про обтяження об'єктів нерухомого майна, які є предметом іпотеки за договором іпотеки від 30.08.2010;

- постановою Апеляційного суду Одеської області від 02.06.2015 у справі №520/543/15-ц вказане рішення було скасовано, провадження у справі закрито;

- на сьогодні, вказана справа знаходиться на розгляді у суді касаційної інстанції;

- вказані дії позичальника (відповідача у даній справі) щодо ініціювання судових процесів, в рамках розгляду яких накладаються арешти на майно, або ж виключаються з Державних реєстрів записи відносно заборон щодо відчуження цього майна або ж наявності відносно майна обтяжень (іпотеки) за іпотечним договором від 30.08.2010, укладеним між позивачем та відповідачем в забезпечення виконання останнім кредитних договорів №17-В/10 та №18-В/10, безпосередньо вказують на намагання відповідача уникнути від відповідальності та роблять неможливим реалізацію позивачем свого права на реєстрацію в позасудовому порядку права власності на майно, що й спричинило звернення до суду із даним позовом;

- відповідно до висновку судової економічної експертизи №5339/5340-15 від 02.08.2016 судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що за кредитними договорами №№17-В/10 та №18-В/10, укладеними між позивачем та відповідачем, існує наступна заборгованість - за договором №17-В/10: по поверненню тіла кредиту - 226 333 682,00 рублів, по сплаті процентів станом на 27.08.2015 0 40 598 998,73 рублів, по сплаті пені за прострочення повернення заборгованості по тілу кредиту станом на 28.08.2015 - 19 543 780,70 грн. (з врахуванням нарахування пені згідно з п. 6 ст. 232 ГК України); за договором №18-В/10: по поверненню тіла кредиту - 45 972 672,90 грн., по сплаті процентів станом на 27.08.2015 - 9 273 876,49 грн., - по сплаті пені за прострочення повернення заборгованості по тілу кредиту станом на 28.08.2015 -12 241 892,85 грн. (з врахуванням нарахування пені згідно з п. 6 ст. 232 ГК України); - по сплаті пені за прострочення повернення заборгованості по процентам станом на 28.08.2015 -1 638 886,36 грн. (з врахуванням нарахування пені згідно з п. 6 ст. 232 ГК України).

Отже, встановивши наведені обставини, врахувавши виконання позивачем своїх договірних зобов'язань, і навпаки, невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за кредитними договорами №17-В/10 та № 18-В/10, керуючись умовами кредитних договорів та договору іпотеки, ст.ст. 1, 33, 35, 37 Закону України "Про іпотеку", ст. 589 ЦК України, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача (банку), з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Згідно із ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічні норми містить і ст. 67 Господарського кодексу України, якою передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 1 та 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої ЦК України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».

Таким чином, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. Господарські суди, з висновками яких погодився касаційний суд, обґрунтовано зазначили, що звернення стягнення і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду може застосовуватися, якщо це передбачено договором (такої правової позиції дотримувався Верховний Суд України у постанові від 26.12.2011 у справі №4/1).

Відповідно до ст. 11123 ГПК України якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

В постановах Верховного Суду України, прийнятих цивільною та господарською палатою останнього, від 14.09.2016 у справі №6-1219цс16 та від 11.12.2013 у справі №6-124цс13, викладено позицію про те, що визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем є можливим у судовому порядку за встановлення судами невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, за наявності в іпотечному договорі застереження про право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки; при цьому, у вказаних постановах зазначено про те, що в такому випадку, застосування судами норм статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" є неправильним, водночас, за встановлення наведених обставин (невиконання боржником грошових зобов'язань, наявності у договорі відповідного застереження), є правомірним захист порушених прав кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 у справі N 6-32цс13).

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Із наведеного слідує висновок про те, що у разі наявності узгодженого сторонами у договорі іпотеки застереження відносно права кредитора задовольнити свої вимоги до боржника шляхом набуття права власності на нерухоме майно, передане йому в забезпечення виконання основного зобов'язання, звернення кредитора до суду із відповідним позовом про звернення стягнення на це майно шляхом набуття на нього права власності, у разі якщо такий спосіб захисту є єдиним ефективним і можливим, а також відповідає змісту порушеного права, враховуючи характер такого порушення та наслідки, спричинені цим порушенням, є допустимим та знаходиться в площині Конституційних норм, які мають найвищу юридичну силу.

Отже, виходячи з наведених норм та положень, ураховуючи позиції Верховного Суду України, викладені в зазначених постановах, приймаючи до уваги наявні в іпотечному договорі положення відносно права банку (позивача) на набуття права власності позивачем на іпотечне майно за відповідних підстав, наявність яких встановлена судами попередніх інстанцій, зокрема, порушення виконання відповідачем кредитних договорів №17-В/10 та №18-В/10, а також враховуючи неможливість позивача задовольнити свої вимоги в позасудовому порядку, у зв'язку з арештом спірного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 30.08.2010, в рамках розгляду цивільних та господарських справ, про які вказувалося вище, оспорюванням відповідачем договору іпотеки від 30.08.2010, колегія суддів погоджується із правомірними висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову.

Як вбачається із касаційної скарги, а також із усних пояснень представника відповідача у судових засіданнях з розгляду даної справи, чи не єдиною підставою для скасування судових рішень у даній справі скаржник вважає наявність постанови цивільної палати Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №6-2967цс16, в якій викладено правову позицію про те, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку"), та є позасудовим способом захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора, а не підставою для звернення до суду із позовом про визнання за іпотекодержателем права власності на це нерухоме майно (адже це вже є судовим способом захисту).

Відносно вказаної правової позиції Верховного Суду України колегія суддів зазначає, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі №6-2967цс16, та у даній справі, не є ідентичними; так, як вбачається із описової частини постанови Верховного Суду України у справі №6-2967цс16, майно, навколо якого виник спір і яке в свій час було передано в іпотеку, в забезпечення виконання договору про надання споживчого кредиту, по-перше, було єдиним місцем проживання позичальниці та її доньки, по-друге, скаржник не доводить, а із мотивувальної частини вказаної постанови не вбачається, чи містив договір іпотеки, укладений в забезпечення договору про надання споживчого кредиту відповідне застереження відносно можливості банку (кредитора) звертати стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на нього. В даній же, справі, як вказувалося вище, іпотечний договір містив застереження щодо задоволення вимог кредитора шляхом набуття права власності на майна, до того ж, майно, передане в іпотеку за договором іпотеки від 30.08.2010 у даній справі, не є житловим, на яке б розповсюджувалися дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші посилання скаржника у касаційній скарзі на інші постанови Верховного Суду України в яких висловлено позицію про неможливість задоволення вимог кредитора (банку) шляхом визнання права власності на майно в судовому порядку, були предметом розгляду та дослідження судами попередніх інстанцій, адже про них відповідач наголошував як у відзивах на позов, так і в апеляційній скарзі, є спростованими судами попередніх інстанцій з підстав неідентичності обставин справи у зазначених скаржником постановах, і даній справі, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій в порушення вимог ч. 3 ст. 42 ГПК України не призначили додаткову експертизу відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції, заявником не обґрунтовано які саме недоліки судової експертизи впливають на достовірність її висновків, а також на можливість усунення вказаних ним спірних питань шляхом проведення ще однієї експертизи; при цьому, висновок судового експерта для господарського суду, в силу приписів ч. 5 ст. 43 ГПК України, не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами ст. 43 ГПК України; до того ж, суд, відповідно до вимог ГПК України, самостійно перевіряє правильність заявлених позивачем сум заборгованості на підставі поданих сторонами доказів.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 та рішення господарського суду Одеської області від 28.11.2016 у справі № 916/3731/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере