ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 914/978/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Кондратової І.Д. Нєсвєтова Н.М.за участі представників: позивача: відповідача: Тістечко Ю.Я. Гамелій Я.С., Гамелій О.Я., Пітко А.Ю.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Гамелія"на рішення та постановуГосподарського суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2017 рокуу справі№ 914/978/16за позовомЛьвівської митниці Державної фіскальної службидоприватного підприємства "Гамелія"про стягнення 564 467,77 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 р. Львівська митниця Державної фіскальної служби звернулась до суду з позовом до приватного підприємства "Гамелія" про стягнення 564 467,77 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2016 (головуючий - Сухович Ю.О., судді - Петрашко М.М., Мазовіта А.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 (головуючий - Якімець Г.Г., судді - Бойко С.М., Желік М.Б.), позов задоволено.

Стягнуто з приватного підприємства "Гамелія" на користь Львівської митниці Державної фіскальної служби 564 467,77 грн вартості втраченого майна з індексацією та судовий збір.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 27.01.2011 між ПП "Гамелія" (зберігач) та Львівською митницею (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання № 25, за умовами якого поклажодавець передає в порядку та на умовах, визначених цим договором, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії договору вантаж, що передається (майно) згідно з актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. договору майно зберігається та перебуває під митним контролем, використання та випуск якого може бути з дозволу поклажодавця. Відповідальне зберігання за цим договором є безоплатним. Поклажодавець не зобов'язується відшкодовувати зберігачеві витрати, понесені ним у зв'язку із зберіганням майна.

Зберігач зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання; зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця, нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві; повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п. 2.1. договору).

За п. 3.1.2. договору, поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору.

03.02.2012 між сторонами було укладено договір відповідального зберігання № 24, а 08.02.2013 - договір відповідального зберігання № 28, а також додаткові угоди № 1 від 19.06.2013 та № 2 від 25.02.2014 до цього договору.

02.02.2015 між сторонами було підписано договір відповідального зберігання № 92 на таких самих умовах як і договір відповідального зберігання № 28 від 08.02.2013 (за винятком п. 2.1., в якому сторони погодили, що розмір річної плати за зберігання становить 0,83 грн за рік, крім того ПДВ 0,17 грн, всього 1,00 грн за рік). До договору № 92 від 02.02.2015 було укладено додаткову угоду № 1 від 27.05.2015.

На виконання умов договорів, Львівською митницею було передано, а ПП "Гамелія" -прийнято на зберігання відповідне майно.

Згідно з наказом Львівської митниці Державної фіскальної служби № 620 від 23.10.2015 "Про проведення річної інвентаризації" (із змінами), позивачем проведено річну інвентаризацію, під час якої комісією виявлено нестачу майна, що передано ПП "Гамелія" на виконання зазначених вище договорів на загальну суму 426 526,01 грн.

Як встановлено судами, за актом оцінки збитків, які завдано Львівській митниці ДФС від 25.12.2015, проіндексована вартість майна, що передана позивачем на зберігання відповідачу, становить 564 467,77 грн, а загальна вартість збитків - 737 118,08 грн.

29.12.2015 ПП "Левковичі" було складено рецензію на акт оцінки збитків, які завдано суб'єкту господарювання за якою встановлено, що акт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.

05.02.2016 Львівська митниця ДФС звернулась до ПП "Гамелія" з листом № 1426/10/13-70-05/29, яким повідомила останнє про виявлену нестачу, переданого йому на зберігання майна та необхідність сплатити заборгованість в розмірі 737 118,08 грн відповідно до акту оцінки збитків від 25.12.2015 і направила матеріали проведеної інвентаризації станом на 01.11.2015.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що нестача майна, переданого відповідачу за договорами відповідального зберігання № 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (зокрема, актом оцінки збитків від 25.12.2015, рецензією ПП "Левковичі" від 29.12.2015 на акт оцінки збитків), прийшли до висновку, що відповідачем було порушено умови договорів та вимоги ст. 942 ЦК України та завдано позивачу збитків в розмірі 564 467,77 грн, які становлять проіндексовану вартість втраченого відповідачем майна.

Проте, до таких висновків суди дійшли всупереч вимогам ст. 43 ГПК України без всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх істотних обставин справи.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК).

Загальні положення про зберігання врегульовано главою 66 ЦК України.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

При цьому, у п. 4.1.2 договорів № № 92, 28, 24 та п. 3.1.2 договору № 25 сторони погодили, що поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору.

За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата збитків.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

Задовольняючи позов та стягуючи з відповідача збитки за нестачу товару, господарські суди належним чином не встановили за яким саме договором відповідального зберігання № 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015 був переданий товар, який є нестачею, та не дослідили умов цих договорів, а саме поза увагою господарських судів залишилось те, що згідно з п. 4.1.2 договорів № № 92, 28, 24 та п. 3.1.2 договору № 25 що поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору, а тому необхідно було з'ясувати закінчення строку кожного з договорів та чи було виконано позивачем вищевказані умови договорів.

Також суди не дослідили всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності і належним чином не з'ясували чи підтверджується матеріалами інвентаризації, актом оцінки збитків від 25.12.2015 факт наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення за нестачу майна, яке було передане йому за договорами відповідального зберігання № 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати прав і обов'язки сторін за умовами договорів, встановити чи був виконаний позивачем обов'язок, закріплений в п. 4.1.2 договорів № № 92, 28, 24 та в п. 3.1.2 договору № 25 чи причини його невиконання, врахувати період, у який передавалось майно за договорами, за який здійснювалась інвентаризації і складався акт збитків від 25.12.2015 та належним чином дослідити в діях відповідача наявність чи відсутність повного складу цивільного правопорушення і підстав для стягнення з відповідача збитків за нестачу майна за кожним із договорів відповідального зберігання (№ 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015) і у випадку встановлення наявності, з'ясувати належний їх розмір.

В залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу приватного підприємства "Гамелія" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2017 у справі за № 914/978/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя І. КондратоваСуддя Н. Нєсвєтова