ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 913/843/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Кравчука Г.А., Дроботової Т.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 14.02.2017у справі№913/843/15 Господарського суду Луганської областіза позовомДержавного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Калита"простягнення 117637,98 грн.У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Пальчик М.О. (представник за дов. від 13.02.2017);

від відповідача: Рижков А.О. (представник за дов. від 25.04.2017);

Калітієвський М.М. (директор ТОВ "Калита");

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" (надалі-позивач) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калита" (далі-відповідач) про стягнення 117637,98грн., а саме: 58533,73грн. основного боргу, 31641,79грн. пені, 25761,68грн. інфляційних та 3% річних в розмірі 1700,78грн.

Свої вимоги про стягнення з відповідача 58533,73 грн. боргу за теплову енергію (за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року) позивач обґрунтовував дією договору № 252 від 15.10.2008 про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Позивач зазначав, що 14.01.2016 відділом збуту теплової енергії ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" за участю представника КП "Сєвєродонецькі теплові мережі" було складено акт обстеження технічного стану та режиму роботи, яким зафіксовано, що в нежитловому приміщенні відповідача відбулось самовільне відключення від мереж централізованого опалення (самовільний демонтаж опалювальних приладів).

Проте, на думку позивача, факт самовільного відключення відповідачем приміщення з порушенням Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затв. наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4, не звільняє ТОВ "Калита" від зобов'язання з сплати вартості поставленої теплової енергії.

Ухвалою господарського суду від 20.01.2016 у справі було призначено судову технічну експертизу визначення середньорічних витрат тепла у приміщенні відповідача за адресою: м. Сєвєродонецьк Луганської області, пр. Гвардійський, 35/33, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.

У висновку № 552 судової будівельно-технічної експертизи від 22.07.2016 судовим експертом зазначено, що розрахунок теплового потоку через шар ізоляції трубопроводів виконаний у відповідності до СНіП 2.04. 05-91 "Опалення, вентиляція і кондиціонування" {3.3} та СНіП 2.04.14-88 "Теплова ізоляція обладнання та трубопроводів" {3.2}, а дійсна максимальна середньорічна розрахункова величина витрат тепла у приміщенні стоматологічного кабінету за адресою: пр. Гвардійський, 35/33, виходячи з фактичного стану стояків опалення та наявної теплоізоляції склала 0,5711 Гкал за опалювальний період.

Рішенням господарського суду Луганської області від 24.10.2016 позовні вимоги Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" задоволені частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калита" 1490,22 грн. боргу, 3% річних у розмірі 54,14 грн., 856,98 грн. інфляційних. В решті позовних вимог відмовлено.

Господарський суд визнав, що лист відповідача від 07.08.2014 № 9 про розірвання договору відповідає умовам п. 10.2 укладеного договору, а тому на опалювальний період 2014-2015 років сторони не знаходились у договірних відносинах.

Суд, також, визнав, що у спірний період на об'єкті споживання були відсутні прилади опалення, що виключає можливість належного виконання договору по поставці теплової енергії у розумінні її споживання як житлово-комунальної послуги.

Оскільки за змістом ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлений обов'язок споживача з щомісячного розрахунку за фактично спожиту теплову енергію, а матеріалами справи спростовуються факти споживання теплової енергії з жовтня 2013 року по квітень 2015 року, судом зроблено перерахунок вартості теплової енергії, яку було витрачено на обігрів транзитних стояків та визначено її у сумі 1490,22 грн. Відтак судом здійснено перерахунок і нарахованих на основну суму боргу інфляційних та річних.

Окрім того, у зв'язку з тим, що борг відповідача у сумі 1490,22 грн. не є за своєю природою спожитою комунальною послугою, суд відмовив у стягненні пені заявленої на підставі ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2017 перевірене рішення місцевого суду залишено без змін з тих же підстав.

Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ч.3 ст.82 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вказує на те, що належним та допустимим доказом відключення від системи централізованого опалення є акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, який в матеріалах справи відсутній, а самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати таких послуг. Також скаржник посилається на те, що висновок судів попередніх інстанції про відсутність між теплопостачальною організацією та споживачем договірних відносин є хибним. При цьому вказує на преюдиційність фактів за рішеннями судів у справах №№ 16/265, 17/266, 27/192/2011, 913/2697/13, за якими розглядались вимоги про стягнення боргу за теплову енергію за попередні періоди, а також правову позицію Верховного Суду України у справах № 6-1192цс15 та 6-1706цс15.

У письмових поясненнях на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Калита" просить відмовити позивачу в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі, а рішення господарського суду Луганської області та постанову Донецького апеляційного господарського суду по справі №913/843/15 залишити в силі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

При розгляді даного спору суди встановили, що 15.10.2008 між Державним підприємством "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" (далі - енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Калита" (далі - споживач) було укладено договір №252 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - договір).

За умовами п.1 договору енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п.п. 10.1, 10.2 договору він набув чинності з 15.10.2008 та діяв до 15.10.2009. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.

Предметом даного позову є стягнення з відповідача боргу за договором №252 від 15.10.2008 за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року, а також пені, 3% річних та інфляційних.

Згідно зі ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 5 ч.3 ст.20 названого Закону визначений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.ч.5, 6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Розглядаючи даний спір суди встановили, що в матеріалах справи наявний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Калита" №9 від 07.08.2014 про розірвання договору №252 від 15.10.2008 в порядку п.10.2 вказаної угоди. Відтак суди підставно визнали, що в опалювальний період 2014р.-2015р. сторони не знаходились у договірних відносинах.

Посилання касаційної скарги в цій частині визнаються судом неспроможними, позаяк, хоч за формою вказана заява відповідача і не відповідає умовам пункту 10.2 договору, яким, зокрема, передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін, проте, за своїм змістовим навантаженням, лист №9 від 07.08.2014 свідчить про чітке волевиявлення відповідача, як сторони за договором, про його намір закінчити договірні відносини з позивачем, в тому числі і шляхом відмови від пролонгації дії договору на новий строк.

Разом з тим, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Поряд з цим, судами встановлено, що у 2010 році директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Калита" без дозволу відповідної комісії при виконкомі Сєвєродонецької міської ради демонтовано радіатори опалення у приміщенні, яке є об'єктом споживання теплової енергії за укладеним сторонами договором №252 від 15.10.2008 року.

Так, 31.07.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Калита" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОДАУ" було укладено договір №15 від 31.07.2010 на виконання робіт по демонтуванню системи опалення та складено акт їх приймання-передачі №29 від 20.08.2010.

Актом від 20.08.2010 року зафіксовано відсутність централізованого опалення у спірному приміщенні, з яким ознайомлений керівник Управління Сєвєродонецьких теплових мереж - ОСОБА_7

З матеріалів справи слідує, що протоколом №27 від 08.12.2011 директора відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за самостійне демонтування обладнання.

За ініціативою споживача 03.12.2013 складено акт про відсутність факту централізованого опалення у приміщенні за адресою: пр. Гвардійський, б.35/33.

У 2015 році розроблено робочий проект розрахунку теплового потоку через поверхню ізольованих трубопроводів (сертифікат інженера №002943 від 31.08.2012).

В подальшому Комунальним підприємством "Сєвєродонецькі теплові мережі" 27.11.2015 складено акт про відключення з 2010 року приміщення від системи централізованого опалення та знаходження у ньому 3 ізольованих стояків загального користування, відсутність приладів опалення.

За приписами ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

З огляду на встановлені судами обставини, судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у спірний період (жовтень 2013р. - квітень 2015р.) на об'єкті споживання були відсутні прилади опалення, що виключає можливість фактичного отримання теплової енергії в розумінні ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" та належного виконання договору по поставці теплової енергії у розумінні її споживання як житлово-комунальної послуги.

Звідси посилання заявника касаційної скарги на правову позицію Верховного Суду України про те, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати таких, послуг колегі вважає неспроможною, оскільки в даному випадку належного виконання договору по поставці теплової енергії у розумінні її споживання, як житлово-комунальної послуги, у спірний період не відбувалось.

Окрім того, господарським судом Луганської області у даній справі була призначена судова будівельно-технічної експертиза за висновками якої, дійсна максимальна середньорічна розрахункова величина витрат тепла у спірному приміщенні, виходячи з фактичного стану стояків опалення та наявної теплоізоляції, склала 0,5711 Гкал за опалювальний період.

Враховуючи вищевстановлені обставини та результати проведеної експертизи, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, апеляційна інстанція підставно визнала, що загальна сума боргу відповідає вартості теплової енергії, яку було витрачено на обігрів транзитних стояків у заявлені опалювальні періоди, та визначено її вартість у розмірі 1490,22грн.

Виходячи з встановленої судами заборгованості за фактичний обігрів транзитних стояків, судами правомірно, з урахуванням положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум та задовольнили вимоги позивача в частині 3% річних в розмірі 54,14грн. та інфляційних - в розмірі 856,98грн.

З огляду на те, що борг відповідача у сумі 1490,22 грн. не є за своєю природою спожитою комунальною послугою, суди законно визначились, що пеня не підлягає стягненню на підставі ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", як було заявлено позивачем.

Посилання касаційної скарги на преюдиціальність фактів, встановлених у господарських справах №№ 16/265, 17/266, 27/192/2011, 913/2697/13, не впливають на законність прийнятих у справі судових актів, оскільки у вказаних справах мали місце інші обставини, зокрема сторони перебували у договірних правовідносинах.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, в тому числі в їх мотивувальних частинах, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій судом у іншій справі.

Зважаючи на викладене, колегія не вбачає порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, та вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені касаційної скарги відмовити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №913/843/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А. Кравчук

Т.Б. Дроботова