ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 904/9157/16 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Бондар С.В., Студенця В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Лара" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року у справі № 904/9157/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове підприємство ТД" до приватного підприємства "Лара", товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Будкомплект" про стягнення 272 892 грн 41 коп.,

УСТАНОВИВ: У жовтні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове підприємство ТД" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до приватного підприємства "Лара", товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Будкомплект" про стягнення з приватного підприємства "Лара" суми боргу у розмірі 248 892 грн 52 коп. і 21 991 грн 98 коп. річних з підстав неналежного виконання умов договору від 29 березня 2011 року № 4ПО-11 на поставку гранітної продукції, а також з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Будкомплект" 2 000 грн заборгованості за договором поруки від 29 березня 2011 року.

Приватне підприємство "Лара" проти позову заперечило та подало заяву про застосування позовної даності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2016 року (суддя І. Мельниченко) у позові відмовлено з мотивів пропуску позовної давності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року (судді О. Іванов, Л. Широбокова, Е. Орєшкіна) рішення скасовано та позов задоволено в частині стягнення 246 900 грн 52 коп. основного боргу і 21 971 грн 44 коп. річних з приватного підприємства "Лара" і 2 000 грн боргу з товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-транспортне підприємство "Будкомплект"; у решті позову відмовлено.

Приватне підприємство "Лара" просить постанову скасувати з підстав порушення апеляційним господарським судом статей 257 264 267 625 Цивільного кодексу України, статей 43, 47 Господарського процесуального кодексу України та передати справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове підприємство ТД" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте їхні представники у судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що 29 березня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове підприємство ТД" (постачальник) і приватним підприємством "Лара" (покупець) було укладено договір № 4ПО-11 на поставку гранітної продукції (далі - договір поставки).

Умовами договору поставки сторони погодили, що номенклатура товару, його кількість та ціна встановлюються на підставі погодженої специфікації та зазначаються в розрахункових рахунках-фактурах чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних); загальна ціна договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем упродовж всього строку дії договору; вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах (пункти 1.2, 3.1 договору).

29 березня 2011 року товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове підприємство ТД" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Будкомплект" (поручитель) укладено договір поруки (далі - договір поруки), на умовах якого поручитель зобов'язався солідарно нести відповідальність перед кредитором на суму не більше 2 000 грн за виконання зобов'язань приватного підприємства "Лара" (боржник) щодо оплати вартості поставленого товару в межах договору поставки.

На підтвердження поставки позивачем надані підписані сторонами видаткові накладні від 21 травня 2011 року № РН-0000165 на суму 14 585 грн; від 26 травня 2011 року № РН-0000166 на суму 14 062 грн 20 коп.; від 27 січня 2012 року № РН-0000001 на суму 55 999 грн 93 коп.; від 27 січня 2012 року № РН-0000002 на суму 56 778 грн 64 коп.; від 28 січня 2012 року № РН-0000003 на суму 73 642 грн 84 коп.; від 28 січня 2012 року № РН-0000004 на суму 18 623 грн 39 коп.; від 29 січня 2012 року № РН-0000005 на суму 45 388 грн 62 коп.; від 30 січня 2012 року № РН-0000006 на суму 36 310 грн 90 коп.; від 31 січня 2012 року № РН-0000007 на суму 99 695 грн 04 коп.; від 31 січня 2012 року № РН-0000008 на суму 79 457 грн 41 коп.; від 31 січня 2012 року № РН-0000009 на суму 79 176 грн 74 коп.; від 29 березня 2012 року № РН-0000036 на суму 18 107 грн 72 коп.; від 3 квітня 2012 року № РН-0000037 на суму 75 600 грн; від 7 квітня 2012 року № РН-0000045 на суму 212 962 грн 96 коп.; від 12 квітня 2012 року № РН-0000048 на суму 36 229 грн 84 коп.; усього на загальну суму - 916 631 грн 23 коп.

Проте приватне підприємство "Лара" розрахувалось частково на суму 667 730 грн 71 коп. і борг становить 248 900 грн 52 коп., що й спричинило спір.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що на момент подання позову спливла позовна давність, про застосування якої заявив відповідач.

Апеляційний господарський суд з таким висновком правомірно не погодився.

Згідно з приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Згідно з приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом статей 525, 526 і 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До 12 квітня 2012 року постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 916 631 грн 23 коп. і станом на 30 квітня ц.р. заборгованість становила 252 900 грн 52 коп.

Позивач стверджує, що не отримав грошові кошти за видатковими накладними від 7 квітня 2012 року № 45 на суму 212 962 грн 96 коп. і від 12 квітня 2012 року № 48 на суму 36 229 грн 84 коп., що боржником не заперечується.

За правилами статей 256 і 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За змістом пункту 3.2. договору поставки розрахунки за кожною партію товару здійснюються упродовж 30 календарних днів на поточний рахунок постачальника. Апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що оплата зазначених накладних мала бути проведена 7 і 12 травня 2012 року відповідно та саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності.

Згідно платіжного доручення від 1 листопада 2013 року № 232 приватне підприємство "Лара" здійснило часткову оплату заборгованості за договором поставки на суму 4 000 грн із призначенням платежу "плата за щебеневу прод. та ж.д. тариф згідно договору № 4 ПО-2011 від 29 березня 2011 року в т.ч. ПДВ 666, 67 грн".

Такі дії боржника перервали перебіг позовної давності, який відповідно до правила частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України після переривання починається заново.

Ураховуючи дату подання товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове підприємство ТД" позову до господарського суду - 13 жовтня 2016 року - апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

За обставин невиконання приватним підприємством "Лара" грошових зобов'язань, апеляційний господарський суд, застосувавши до спірних правовідносин правила статті 193 Господарського кодексу України, статей 525 і 526 Цивільного кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

Отже апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення 21 991 грн 98 коп. річних, нарахованих на суму боргу.

Апеляційний господарський суд дійшов також обґрунтованого висновку про звернення позивача з вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Будкомплект" (поручитель) в межах позовної давності, оскільки відповідно до пункту 4.1. договір поруки діє до 31 грудня 2016 року.

За правилами частин 1 і 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором (частини 1 і 2 статті 554 Цивільного кодексу України).

Договором поруки сторони погодили інший обсяг відповідальності товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-транспортне підприємство "Будкомплект", а саме поручитель відповідає солідарно за зобов'язаннями боржника перед кредитором на суму, що не перевищує 2 000 грн (пункт 1.1 договору поруки). Відповідно до пункту 2.2. договору поруки кредитор має право вимагати від поручителя виконання обов'язків боржника в частині оплати суми основного боргу , що виник на підставі основного договору на суму, яка не перевищує 2 000 грн.

Отже за виконання зобов'язань боржником перед кредитором, що витікають з основного договору, поручитель відповідає солідарно разом з боржником, проте лише в межах розміру забезпечуваного зобов'язання - 2 000 грн.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що сума грошового зобов'язання приватного підприємства "Лара" повинна бути зменшена на суму 2 000 грн, яка підлягає стягненню з поручителя.

Таким чином, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року у справі № 904/9157/16 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Лара" без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя С. В. Бондар Суддя В. І. Студенець