ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 904/7825/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідача), Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Вега Авто" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.02.2017у справі№904/7825/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік"доПриватного підприємства "Вега Авто"простягнення 67 164, 80 грн.,

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Вега Авто" (далі - відповідач, Підприємство, скаржник) про стягнення з останнього на свою користь 57 164, 80 грн., з яких: основний борг у сумі 56 000, 00 грн., пеня у сумі 1 164, 80 грн. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" просило стягнути з Приватного підприємства "Вега Авто" витрати на правову допомогу у сумі 10 000, 00 грн. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором - дорученням № 31/03/2016-1 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів у автомобільному сполученні від 31.03.2016 року в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року позов задоволено; стягнуто з Приватного підприємства "Вега Авто" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" заборгованість у сумі 56000, 00 грн., пеню у сумі 1 164, 80 грн. У стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. відмовлено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд встановив, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за укладеним між позивачем та відповідачем договором - дорученням № 31/03/2016-1 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів у автомобільному сполученні від 31.03.2016 року на загальну суму 59 500, 00 грн., тоді як відповідач обумовлені договором зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг виконав частково, а саме у сумі 3 500, 00 грн., відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 56 000, 00 грн. Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені місцевий господарський суд задовольнив, врахувавши умови договору про відповідальність винної сторони за прострочення платежу у вигляді пені. Також, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім витрат на правову допомогу, оскільки позивач не надав доказів фактичного понесення ним витрат на оплату послуг адвоката, окрім цього, за наданими позивачем документами правова допомога оцінена у 5 000, 00 грн., проте позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у сумі 10 000, 00 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 вказане рішення господарського суду першої інстанції змінено та викладено перший та другий абзаци резолютивної частини рішення у наступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Вега Авто" (49040, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, кім. 310, ідентифікаційний код 35113099) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" (03680, м. Київ, провул. Радіщева, буд. 6, ідентифікаційний код 39975991) основний борг у сумі 55 800 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп., пеню у сумі 614 (шістсот чотирнадцять) грн. 41 коп., судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 157 (одна тисяча сто п'ятдесят сім) грн. 44 коп." В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року залишено без змін.

Апеляційну інстанція встановила, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за укладеною між сторонами угодою становить 55 800, 00 грн., та, здійснивши відповідний розрахунок, визнала, що розмір правомірно заявленої суми пені, з урахуванням визначеної апеляційним господарським судом суми основного боргу, за період прострочення з 24.08.2016 року по 05.09.2016 року становить 614, 41 грн.

Приватне підприємство "Вега Авто" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаржник посилається на те, що в порушення ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд, як і суд першої інстанції, помилково визнав експрес-накладні Нової пошти належними доказами скерування на адресу відповідача товарно-транспортних накладних, актів надання послуг, рахунків на оплату послуг автоперевезення. На думку відповідача, враховані місцевим господарським судом відповідні експрес-накладні не є належними та допустимими доказами, оскільки не супроводжуються описом вкладення, повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу, розрахунковим документом оператора поштового зв'язку. За таких обставин відповідач вважає, що у нього не виникло зобов'язання щодо перерахування перевізнику (позивачу) належних відповідно до умов заявок грошових сум. Вважає скаржник суперечливими висновки апеляційного суду про те, що послуги згідно ТТН були надані відповідачем, і тому позивач не мав можливості, за їх відсутності, направити оригінали ТТН з відмітками вантажеотримувача. Окрім того, скаржник наголошує, що за наявними в справі ТТН він є перевізником, тобто виконавцем послуг з перевезення та не є замовником вказаних послуг, відтак на думку скаржника судами невірно надано правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судами, 03.06.2014 року Приватне підприємство "Вега Авто" (перевізник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" (замовник) уклали договір № 03/06/14, за умовами п.1.1 якого перевізник зобов'язується доставляти вантажі (товари) замовника в пункти призначення, визначені замовником, та передати їх вантажоодержувачам, а замовник зобов'язується оплатити за перевезення встановлену плату.

За умовами п.1.2 цього договору перевізник може в інтересах замовника виконувати пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції, зокрема, пошук безпосереднього перевізника (у випадку недостатності власних т/з чи виходу їх з ладу).

Відповідно до п. 3.2.1. зазначеного договору перевізник зобов'язується організувати та виконати перевезення/експедирування вантажу у відповідності з діючим законодавством України, для чого укладати від свого імені та за рахунок замовника правочини (угоди), направлені на забезпечення виконання перевезення, при необхідності та за погодженням з замовником залучати до перевезення учасників перевізного процесу, які мають відповідні права на надання послуг з перевезення.

Для здійснення перевезення/експедирування перевізник зобов'язується залучати третіх осіб (безпосередніх перевізників), забезпечивши укладення відповідного договору перевезення з діючим страхуванням відповідальності такого перевізника на користь замовника обсягом відповідальності перевізника, що забезпечує повне та своєчасне покриття можливих збитків замовника у випадку пошкодження та/або знищення вантажу замовника (п. 3.2.13. договору).

Судами встановлено і те, що 31.03.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" (довіритель - позивач у справі) та Приватне підприємство "Вега Авто" (повірений - відповідач у справі) уклали спірний Договір - доручення № 31/03/2016-1 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору довіритель (перевізник або його довірена особа) доручає повіреному за винагороду здійснювати пошук та підбір вантажовласників (замовників або їх довірених осіб) з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами автотранспортних засобів (перевізника) для здійснення перевезень в міжнародному автомобільному сполученні.

Повірений, діючи за дорученням довірителя, в межах даного Договору-доручення надає послуги з пошуку та підбору вантажовласників або їх довірених осіб (п. 1.2. Договору).

Пунктом 1.4. Договору передбачено, що в розділах 2-6 даного Договору довіритель іменується перевізником, а повірений іменується експедитором.

За умовами п. 2.1. Договору за дорученням перевізника та на підставі даного Договору експедитор надає одну або декілька послуг, визначених даним пунктом та на умовах передбачених цією угодою.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що конкретні умови по кожному замовленню зазначаються в транспортній заявці, яка направляється вантажовласником експедитору. На підставі транспортних заявок вантажовласників експедитор формує транспортну заявку перевізнику. Допускається отримання транспортної заявки факсимільним зв'язком або електронною поштою.

За положеннями п. 3.1. Договору перевізник зобов'язується, зокрема, забезпечити подачу вантажовласнику (замовнику) під завантаження автотранспортний засіб, придатний та повністю готовий до здійснення міжнародних перевезень, та у строки у відповідності з вимогами транспортної заявки (підпункт 3.1.2.); своєчасно (перед початком завантаження) надати необхідні супровідні документи (TIR, CMR, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, код ЄДРПОУ перевізника, копію паспорту водія, довідку перевізника про транспортні витрати від (до) кордону України та ін.) за погодженням сторін (підпункт 3.1.3.); при навантаженні/розвантаженні звірити кількість та стан вантажу, завантаженого на транспортний засіб, з кількістю та станом вантажу, зазначеними у товарно-транспортній накладній (CMR) (підпункт 3.1.4.).

У свою чергу, експедитор зобов'язується (п. 3.2), зокрема, своєчасно отримувати від вантажовласника (замовника) платежі за надані послуги; перераховувати суми, отримані від вантажовласника (замовника) перевізнику в строки, встановлені даним договором, чи обумовлені сторонами в кожному окремому випадку у транспортній заявці.

Розмір винагороди експедитора визначається у вигляді різниці між ціною фрахту, погодженою з вантажовласником, та ціною фрахту, погодженою з перевізником, передбаченою в заявці (п. 4.1.2 Договору).

Згідно п. 4.5. Договору експедитор перераховує перевізнику належну згідно заявки суму на його розрахунковий рахунок в строк, оговорений в заявці, але не пізніше 10 банківських днів після надання перевізником оригіналів рахунків та CMR з відміткою одержувача вантажу, акту виконаних робіт, податкової накладної.

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2016 року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1. Договору). Умови Договору доручення погоджені сторонами у добровільному порядку. Даний договір підписаний сторонами без заперечень, зміни у Договір не вносилися.

Відтак, суди при розгляді даного спору, законно виходили з того, що спірний Договір є договором доручення, правовідносини щодо якого регулюються Главою 68 ЦК України.

Судами встановлено, що до зобов'язань позивача за цим Договором належав і обов'язок здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом у відповідності з транспортним замовленням експедитора (відповідача), а останній, у свою чергу, зобов'язався здійснювати усі розрахунки з перевізником у повному обсязі та у строки, передбачені умовами Договору.

Тобто, за своїм змістом укладений між сторонами Договір відповідає ознакам і іншого господарського договору, а саме договору перевезення.

При цьому, погоджені сторонами інші умови договору, надали йому ознак договору транспортного експедирування.

Так за умовами Договору відповідач взяв на себе зобов'язання передати перевізнику (позивачу) транспортне замовлення, тобто відповідач не від імені клієнта, а саме від свого імені, не будучи вантажовідправником вантажу, уклав з позивачем договір, предметом якого фактично є виконання послуг з перевезення вантажу. Отже, відповідач, виконуючи доручення іншої сторони - вантажовідправника, уклав з позивачем від свого імені договір, яким по суті відповідач замінив клієнта (вантажовідправника) у відносинах з перевізником (позивачем).

Та обставина, що укладений між сторонами Договір має ознаки різних господарських угод, не позбавляє його юридичної сили, позаяк за приписами статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК України).

Розглядаючи даний спір, суди встановили, що матеріали справи містять адресовані відповідачем позивачу транспортні заявки, у яких зазначено дату та час завантаження, номер автопоїзду, водія, маршрут перевезення, місце навантаження вантажу, місце розвантаження вантажу, рід вантажу, його кількість, масу брутто, строк доставки вантажу, фрахтову суму за замовленням, форму оплати, у окремих заявках - строк оплати.

Судами встановлено і те, що товарно-транспортними накладними підтверджується доставка позивачем вантажоодержувачам вантажу згідно вищевказаних транспортних заявок і ці товарно-транспортні накладні містять відмітки вантажоодержувача про отримання вантажу.

Також, позивачем щодо кожного перевезення за кожною транспортною заявкою складено акти надання послуг, які не підписані відповідачем та виставлено відповідачу рахунки на оплату.

Судами встановлено, що в підтвердження обставин направлення на адресу відповідача товарно-транспортних накладних, актів надання послуг, рахунків на оплату послуг автоперевезення позивач надав експрес-накладні Нової пошти, а також щодо направлення актів надання послуг та рахунків на оплату - опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек від 29.07.2016 року.

Відповідно до статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Згідно зі статтею 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 916 ЦК України).

Відповідно до п. 3.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, з подальшими змінами і доповненнями договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів (п. 3.2. Правил).

За положеннями п. 14.1. Правил форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів (п. 3.1. Договору).

Остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних (п. 14.4. Правил).

Враховуючи встановлені обставини справи, умови п. 4.5.Договору, строк оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу за спірними товарно-транспортними накладними на підставі вищенаведених заявок, суди законно визнали, що позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості послуг з перевезення, строк сплати якої настав.

При цьому апеляційний суд перевірив заявлені позивачем вимоги і визнав їх доведеними на суму 55 800, 00 грн., а тому підставно змінив рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основного боргу у зв'язку з неправильним визначенням розміру основної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до пункту 6.3. Договору у випадку прострочення платежу винна сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Апеляційним судом здійснена перевірка заявленої до стягнення пені за період прострочення з 24.08.2016 року по 05.09.2016 року та визнано її обґрунтованою у розмірі 614, 41 грн. Тому в цій частині апеляційний суд також законно змінив рішення місцевого господарського суду.

Поряд з цим, суди мотивовано визначились щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката у сумі 10 000, 00 грн., оскільки позивачем не надано свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю в підтвердження статусу адвоката ОСОБА_4; не надано доказів фактичного понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у сумі 10 000, 00 грн. - фактичної оплати цих послуг; не надано доказів надання адвокатом послуг на заявлену суму 10 000, 00 грн. - в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі виконаних робіт лише на суму 5 000, 00 грн.

Доводам скаржника про те, що надані позивачем експрес-накладні Нової пошти в підтвердження направлення відповідачу оригіналів документів, які є підставою для оплати наданих послуг, є неналежними доказами для підтвердження відповідних обставин, надавалась оцінка апеляційний судом і вони мотивовано були відхилені через те, що відповідач не спростовував отримання документів за вказаними експрес-накладними.

Враховуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд дійшов підставного висновку, що відповідач був обізнаний про здійснення перевезень позивачем у визначені в транспортних заявках дати. При цьому судами також встановлено і те, що відповідачем здійснена часткова оплата наданих послуг у сумі 3 500, 00 грн.

Переоцінка доказової бази у справі знаходиться поза межами компетенції суду касаційною інстанції, позаяк відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційний суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Окрім того, апеляційний судом враховано і те, що з матеріалів справи вбачається, що 12.07.2016 року ТОВ "Дієса" зверталось до відповідача з претензією відносно втрати частини вантажу за ТТН № ТР-046587 від 29.06.2016 року. Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року порушено провадження у справі № 910/15595/16 за позовом Приватного підприємства "Вега Авто" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" про відшкодування шкоди, спричиненої втратою вантажу за вказаними ТТН № ТР-046587 від 29.06.2016 року. Враховано судом і те, що в матеріалах справи наявні копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписані між відповідачем та ТОВ "Дієса", якими підтверджується надання останньому відповідачем транспортно-експедиційних послуг, у тому числі і за спірними ТТН, заборгованість за якими заявлена у даній справі.

Як встановлено судами, за умовами спірного Договору позивач доручив відповідачу здійснювати пошук вантажовласників з метою забезпечення вантажами автомобільних засобів позивача для здійснення перевезень. Пунктом 2.2. Договору визначено, що відповідач, як експедитор, виступає від імені позивача, як перевізника, та може укладати відповідні угоди з третіми особами - вантажовласниками для виконання умов Договору.

При цьому, до обов'язків відповідача за даним Договором не віднесено безпосереднього здійснення перевезення вантажів чи оренди (фрахту) автотранспортних засобів позивача для здійснення таких перевезень. Найменування в умовах Договору-доручення та транспортних заявках оплати за договором, як фрахту, не наділяє відповідними ознаками та не змінює правової природи такого платежу та правовідносин між сторонами.

Фактичні відносини, які склалися між сторонами у даній справі, та обов'язки відповідача, які встановлені розділами 2 та 3 Договору-доручення, кореспондуються з обов'язками експедитора, встановленими у ст. 929 ЦК України, ст.ст. 8, 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та умовами договору № 03/06/14, укладеного відповідачем з ТОВ "Дієса".

Зазначення у спірних товарно-транспортних накладних перевізником відповідача відповідає як умовам Договору-доручення № 31/03/2016-1 (п. 2.2.), укладеного з позивачем, так і умовам договору № 03/06/14 (п. 1.2, 2.10, 3.2.1, 3.2.13), укладеного з ТОВ "Дієса".

Як встановлено судами, перевезення вантажу були здійснені позивачем на підставі наданих відповідачем замовлень, який, у свою чергу, зобов'язався сплатити витрати за перевезення вантажу. При цьому перевізник (позивач) не має договірних відносин з перевезення спірного вантажу з жодним підприємством, крім експедитора (відповідача). Договірні відносини щодо перевезення наявні між відповідачем та ТОВ "Дієса", однак таких відносин між позивачем та ТОВ "Дієса" немає.

Як встановлено судами з матеріалів справи, за заявками відповідача транспортними засобами та водіями позивача здійснювалося перевезення вантажу ТОВ "Дієса"; умовами п. 4.5. Договору-доручення передбачена плата, яка належить позивачу за перевезення, винагорода експедитора визначається як різниця між платою, яку оплачує ТОВ "Дієса" за надані послуги перевезення, та платою, яка належить позивачу, за послуги перевезення згідно заявки (п. 4.1.2. Договору).

З огляду на вищевикладене судами мотивовано відхилені доводи відповідача, що особою, яка має оплачувати послуги відповідача за Договором є позивач, а також доводи відповідача про те, що позивачем відповідачу послуги не надавалися.

Також, апеляційний господарський суд підставно відхилив доводи відповідача щодо відсутності у рахунках та актах надання послуг посилання на конкретний договір, укладений між позивачем та відповідачем, оскільки представником відповідача у судовому засіданні 09.02.2017 року підтверджено, що інших договірних відносин між сторонами, окрім спірного договору, не існує.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що судами надана вірна кваліфікація правовідносин, що склались між сторонами, встановлено всі обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, надана їм оцінка та зроблено висновки, які доводами касаційною скарги не спростовані, а порушень норм матеріального чи процесуального права касаційною інстанцією не виявлено - підстави для скасування чи зміни законної постанови у справі та задоволення касаційною скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 у справі №904/7825/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В.Алєєва

Т.Б.Дроботова