ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 904/7714/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого: суддів:Студенця В.І., Бондар С.В., Васищака І.М.за участю представників сторінпозивача - Григоріва О.Ю., відповідача - Діденко В.А., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"на постанову від Дніпропетровського апеляційного господарського суду 30.01.2017у справі№ 904/7714/16за позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"доПублічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"простягнення заборгованості в сумі 207 290,04 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг") про стягнення 207 290,04 грн. плати за зберігання вантажу.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2016 порушено провадження у справі №904/7714/16 за позовом ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення 207290,04 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Мельниченко І.Ф.) від 25.10.2016 позов задоволено повністю; стягнуто з ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" 207290,04 грн. плати за зберігання вантажу та 3109,35 грн. судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Білецька Л.М. - головуючий суддя, судді Парусніков Ю.Б., Коваль Л.А.) від 30.01.2017 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2016 скасовано і прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2017, ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2016 з даної справи залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 137 Статуту залізниць України, ст.ст. 253, 256, 261 ЦК України та норми процесуального права - ст. 51 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.03.2017 касаційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.04.2017.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.01.2008 року між ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії Придніпровська залізниця ПАТ "Українська залізниця" (залізниця) та ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" (вантажовласник) було укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги № ПР/ДН-2-07/138/1808/НЮп, відповідно до умов якого залізниця надає вантажовласнику послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, а вантажовласник проводить розрахунки за ці послуги.

Згідно з п.2.1, п.2.2 договору вантажовласник зобов'язується пред'являти залізниці у визначені терміни місячні плани перевезень у електронному вигляді, при цьому оригінали заявок, оформлені на бланках ГУ-12 (ГУ-12К) та заявки на подачу вагонів (контейнерів) надавати згідно Правил перевезень вантажів. Здійснювати навантаження (вивантаження) вантажів, що відправляються ним або прибувають на його адресу. Залізниця зобов'язується приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками та надавати вантажовласнику додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, в тому числі за вільними тарифами, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.

В п.2.3 договору сторони погодили, що для проведення розрахунків і обліку сплачених грошових коштів залізниця відкриває для вантажовласника особовий рахунок з присвоєнням коду платника № 7848688 і коду вантажовідправника (вантажоодержувача) № 3437.

У міру виконання перевезень та надання послуг залізниця списує відповідні суми грошових коштів (провізну плату, додаткові збори, плату за користування вагонами і контейнерами, штрафи), крім спірних, з особового рахунку вантажовласника на підставі оформлених установленим порядком перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) та ін. (п. 3.2 договору).

На виконання умов договору, на адресу ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" (в перевізних документах станцією призначення було вказано станцію Кривий Ріг - Головний Придніпровської залізниці) прибули поїзди, а саме:

- 25.02.2016 року - поїзд у складі 50-ти вагонів з вантажем "вапняк для флюсування";

- 26.02.2016 року - поїзд у складі 56-ти порожніх вагонів, що перевозяться, як вантаж на своїх осях;

- 28.02.2016 року - поїзд у складі 51-го вагону з вантажем "вапняк для флюсування";

- 29.02.2016 року - поїзд у складі 34-х вагонів з вантажем "вапняк для флюсування";

- 29.02.2016 року - поїзд у складі 51-го вагону з різним вантажем;

- 01.03.2016 року - поїзд у складі 55-ти вагонів з вантажем "кокс доменний".

У зв"язку з тим, що у цей час колії станції призначення Кривий Ріг-Головний були зайняті іншими поїздами, що прибули на адресу ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" і простоювали в очікуванні прийняття їх відповідачем на свою під"їздну колію, залізницею були видані накази про затримку спірних вагонів на підходах до станції призначення, а саме:

- 25.02.2016 року о 13 год 30 хв. було видано наказ № 351 на станції Кривий ріг-Західний Придніпровської залізниці;

- 26.02.2016 року о 2 год. 10 хв. - наказ № 353 на станції Мудрьона Придніпровської залізниці;

- 28.02.2016 року о 6 год. 36 хв. - наказ № 371 на станції Красний Шахтар Придніпровської залізниці;

- 29.02.2016 року о 10 год. 30 хв. - наказ № 375 на станції Кривий Ріг-Західний Придніпровської залізниці;

- 29.02.2016 року о 11 год 33 хв - наказ № 376 на станції Чортомлик Придніпровської залізниці;

- 01.03.2016 року о 9 год. 22 хв. - наказ № 382 на станції Нікополь Придніпровської залізниці.

На виконання зазначених вище наказів на станціях було складено відповідні акти про затримку вагонів та передано повідомлення про затримку вагонів на станцію призначення та до інформаційно-обчислювального центру залізниці.

В свою чергу станція призначення Кривий Ріг-Головний проінформувала відповідача про затримку вагонів з його вини, передавши йому повідомлення, яке прийняв диспетчер по вагонам магістрального транспорту ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг": 25.02.16 о 13:50 та 29.02.16 о 11:20 та 12:20 - ОСОБА_7, 26.02.16 о 2:25 та 28.02.16 о 7:05 -ОСОБА_8; 01.03.16 о 10:40 - ОСОБА_9

Про затримку спірних вагонів на підходах до станції призначення з вини відповідача, станціями затримки були складені акти загальної форми № 25 від 25.02.16; № 265 від 26.02.16; № 271 від 28.02.16, №24 від 28.02.16, № 28 від 29.02.16., №№ 113, 114, 115, 116, 117 від 29.02.16, № 21 від 01.03.16.

На підставі складених актів загальної форми, в яких зазначено тривалість затримки вагонів на підходах до станції призначення з вини відповідача, позивачем відповідно до п.8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 було нараховано відповідачу збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) на загальну суму 207290,04 грн., який було включено до накопичувальних карток №№ 02039101, 02039107, 02039102 від 01.03.2016, № 03039104 від 03.03.2016, № 04039106, №04039105 від 04.03.2016.

Несплата відповідачем нарахованого позивачем на підставі актів загальної форми збору за зберігання вантажів у зв'язку із затримкою вагонів стало підставою для подання даного позову предметом якого є матеріально-правова вимога ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення 207 290,04 грн. збору за зберігання вантажу.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги повністю, місцевий господарський суд виходив з їх обгрунтованості і того, що позивачем не було пропущено позовну давність по цим вимогам, з огляду на те, що перебіг позовної давності, строк якого становить 6 місяців, слід відраховувати від дат накопичувальних карток - 01.03.2016, 03.03.2016, 04.03.2016, а позов був поданий позивачем - 31.08.2016.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та приймаючи нове рішення про їх відмову, виходив з того, що позивачем пропущено позовну давність по вимогам про стягнення з відповідача збору за зберігання вантажу, оскільки перебіг позовної давності слід обраховувати від дати складання актів загальної форми ГУ-23, адже саме вони є підставою для нарахування збору за зберігання вантажу заявленого позивачем до стягнення у даній справі, і шестимісячний строк по останньому акту загальної форми від 01.03.2016 закінчився 01.09.2016, а позов було подано до суду 05.09.2016, тобто зі спливом позовної давності і відповідачем подано заяву про застосування наслідків такого спливу.

Відповідно до ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Статтею 119 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 передбачено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Відповідно до п. 46 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.

Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.

За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Відповідно до п. 3 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року № 113, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.031999 року за № 165/3458, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

Згідно із п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Відповідно до п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.

Відповідно до п.2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 864/5085 усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За змістом ст. 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням зазначених норм, враховуючи, що подією, яка стала підставою для подання позову є саме затримка вагонів на станції призначення з вини вантажоодержувача, що засвідчено актами загальної форми № 25 від 25.02.16; № 265 від 26.02.16; № 271 від 28.02.16, №24 від 28.02.16, № 28 від 29.02.16, №№ 113, 114, 115, 116, 117 від 29.02.16, № 21 від 01.03.16, в яких зазначено початок та кінець затримки вагонів із зазначенням номерів їх вагонів і на підставі цих актів загальної форми було нараховану відповідачу збір за зберігання вантажу у розмірі 207290,04 грн, який пред'явлений до стягнення у даній справі, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що перебіг спеціальної позовної давності по заявленим позовним вимогам слід обраховувати саме від дати складання актів загальної форми ГУ-23, а не від накопичувальних карток, як зазначив місцевий господарський суд.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.3-5 ст. 267 ЦК України).

У підпункті 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог повністю з підстав пропуску позивачем позовної давності, суд апеляційної інстанції вищевикладеного не врахував, не встановив наявності чи відсутності поважних причин пропуску позовної давності по заявленим вимогам, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав спливу позовної давності по всім актам загальної форми необгрунтованими та передчасними.

Крім того, колегія суддів не може погодитись і з висновком суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем позовної давності про стягнення збору за зберігання вантажу по останньому акту загальної форми від 01.03.2016, з огляду на наступне.

Спеціальна позовна давність (6 місяців) за актом загальної форми від 01.03.2016, враховуючи загальні правила обчислення строків, а саме ст.ст.254, 261 ЦК України спливає 01.09.2016.

Відповідно до ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

За приписами ч.4 ст. 51 ГПК України процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

В п.4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Зазначених вимог суд апеляційної інстанції не врахував, не звернув уваги на те, що позовну заяву у даній справі позивачем надіслано через засоби поштового зв'язку, а отже датою подачі позову до суду відповідно до поштового штемпелю є 31.08.2016, а не 05.09.2016, як зазначив суд апеляційної інстанції, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає необгрунтованим висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем шестимісячного строку позовної давності по остатньому акту загальної форми від 01.03.2016 та про відмову у задоволенні позову в частині стягнення збору за зберігання вантажу, нарахованого на підставі цього акту за спливом позовної давності.

Колегія суддів також звертає увагу, що поза увагою судів попередніх інстанцій у даній справі, предметом якого є стягнення збору за зберігання вантажу, залишилось питання обгрунтованості та правомірності розміру збору, нарахованого позивачем за зберігання вантажу на підставі актів загальної форми та пред'явленого до стягнення з відповідача в судовому порядку.

Згідно із ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, перевірити обгрунтованість нарахування збору за зберігання вантажу по кожному акту загальної форми, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2016 у справі № 904/7714/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Бондар С.В.

Васищак І.М.