ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 922/6038/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк С.Могил, М.Малетича, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" на постановувід 15.03.2016Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 922/6038/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" доКомунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" простягнення 73 784, 04 грн,у судове засідання прибули представники:позивачаШпіньова О.М. (дов. від 12.03.2016), заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія" звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" про стягнення 72712,06 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 1071,98 грн 3% річних, з посиланням на неналежне виконання відповідачем договору про надання послуг від 05.03.2012.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.01.2016 (суддя Н. Кухар) позовні вимоги задоволені частково шляхом присудження до стягнення 54800,00 грн основного боргу, 8763,77 грн інфляційних втрат та 995,41 грн 3% річних.

Судове рішення мотивовані наступним.

05.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" (позивачем) та Комунальним підприємством "Благоустрій міста Ізюма" (відповідачем) укладений Договір б/н на надання послуг (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого позивач (виконавець) зобов'язався надати послуги по здійсненню складування, розрівняння та ущільнення побутових відходів на полігоні твердих побутових відходів, що знаходяться на території Малокамишувахської сільської ради Ізюмського району Харківської області, як частину робіт із захоронення твердих побутових відходів.

Відповідно до п. 2.2 Договору, замовник зобов'язаний прийняти послуги виконавця у визначений сторонами час дії Договору та здійснити оплату послуг виконавця в порядку і в строки, передбачені цим Договором.

Згідно з Додатковою угодою від 07.08.2012 до Договору, вартість послуг на рік не може перевищувати 59800,00 грн.

За твердженням позивача, у 2012 році послуги за Договором оплачені відповідачем у повному обсязі.

Відповідно до п. 6.1 Договору, даний Договір укладений з 05.03.2012 по 31.12.2012. Після закінчення строку дії Договору при відсутності заперечень сторін договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах.

Оскільки жодна із сторін не заявила заперечень, правовідносини за Договором були продовжені на 2013 рік на тих же саме умовах, відповідно до п. 6.1 Договору.

У пункті 4.2 Договору сторони визначили, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг за результатами виконання цього Договору, згідно з виставленим виконавцем рахунком або без нього.

Для оплати послуг, наданих відповідачу (замовнику) у 2013 році, 02.12.2013 позивачем (виконавцем) виставлений рахунок-фактура за № 1202/01 на загальну суму 59800,00 грн, з урахуванням ПДВ.

Разом з тим, відповідно до п. 4.1 Договору вартість послуг виконавця є договірною та визначається щомісячно згідно із калькуляцією, яка направляється виконавцем замовнику.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідні калькуляції щомісячно позивачем відповідачу не надсилались. Проте, вартість наданих у 2013 році послуг визначена позивачем у рахунку-фактурі № 1202/01 від 02.12.2013 та не перевищувала суми, яка була визначена сторонами за домовленістю, згідно Додаткової угоди від 07.08.2012 до Договору.

Також позивачем направлено відповідачу для підписання Акт № 1202/01 здачі-прийняття робіт, що проведені по рахунку № 1202/01 від 02.12.2013.

З пояснень відповідача вбачається, що Акт здачі-прийняття робіт № 1202/01 від 02.12.2013 не підписаний КП "Благоустрій міста Ізюм", у зв'язку з неякісним виконанням позивачем наданих послуг.

Відповідач зазначає, що про неякісне виконання зобов'язань по Договору позивача було повідомлено належним чином, на підтвердження чого відповідач надав суду копію вимоги-повідомлення від 15.10.2013 вих. № 559.

Отримання вищевказаної вимоги-повідомлення позивачем заперечується; доказів направлення її на адресу позивача відповідачем господарському суду першої інстанції не надано, у зв'язку з чим дана вимога-повідомлення у якості доказу належного повідомлення виконавця щодо неякісного надання послуг не приймається.

Факт надання позивачем послуг, визначених Договором у 2013 році підтверджується Договором № 090303у від 02.09.2012, укладеним позивачем, як замовником, з ТОВ "Проксі Плюс", як виконавцем, щодо надання послуг з благоустрою на полігоні твердих побутових відходів, що знаходиться на території Малокамишувахської сільської ради Ізюмського району Харківської області, який діяв протягом 2013 року; наказом № 12-19/1 від 19.12.2012; відповідними нарядами на роботу, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням № 644 від 18.12.2013 відповідачем перераховано на рахунок позивача 5000,00 грн за послуги згідно рахунку № 1202/01 від 02.12.2013.

Враховуючи вказане, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині основного боргу.

Водночас, щодо заявлених позивачем інфляційний та 3 % річних судом зазначено наступне.

11.02.2015 позивачем надіслано на адресу відповідача вимогу від 10.02.2015 щодо підписання Акту № 1202/01 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 02.12.2013 та оплати послуг у сумі 54800,00 грн. У своїй вимозі позивач попередив відповідача про те, що у разі невиконання зобов'язання з оплати послуг протягом 7 днів з дня її отримання ТОВ "Вікторія" буде вимушено звернутися до суду про стягнення боргу. Вимогу позивача отримано відповідачем 17.03.2015.

На підставі вищевказаної статті позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за період з березня по жовтень 2015 року в розмірі 17912,06 грн, а також 3% річних за цей же період у розмірі 73784,04 грн.

З розрахунку інфляційних втрат, здійсненого позивачем, вбачається, що позивачем помилково було визначено у якості початку періоду прострочення заборгованості - березень 2015 року, оскільки, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, обов'язок з оплати наданих послуг у відповідача виник 24.03.2015, тобто через 7 днів після отримання вимоги від позивача (вимога отримана 17.03.2015р.). Тобто, початком періоду індексування заборгованості, яка мала бути сплаченою 24.03.2015 є квітень 2015 року.

Перерахувавши інфляційні втрати за період з квітня 2015 року по жовтень 2015 року включно, слід дійти висновку, що їх розмір становить 8763,77 грн.

Водночас, позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних необґрунтовано враховано у період прострочення заборгованості усі дні березня 2015 року, не зважаючи на те, що обов'язок по сплаті боргу, згідно з отриманою 17.03.2015 вимогою, виник у відповідача лише 24.03.2015.

Тобто, у даному випадку початком періоду нарахування процентів річних слід вважати - 25.03.2015, з огляду на що до стягнення підлягає 995,41 грн 3 % річних.

З посиланням на вказане вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про присудження до стягнення 54800,00 грн основного боргу, 8763,77 грн інфляційних втрат та 995,41 грн 3% річних.

Водночас, щодо заяви позивача про відшкодування витрат на адвоката у розмірі 10 000 грн судом зазначено наступне.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав копію Договору про надання правової допомоги № 9-11/15 від 12.11.2015; копію свідоцтва про право Шпіньової Олени Михайлівни на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1; витяг з Реєстру платіжних документів Адвокатського об'єднання "ЛєдаПраво" за період з 27.11.2015 по 30.11.2015, який свідчить про сплату за надання правової допомоги згідно Договору № 9-11/15 від 12.11.2015 у сумі 10000,00 грн.

Відповідно до п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку вартості наданих послуг.

Крім того, місцезнаходженням Адвокатське об'єднання "ЛєдаПраво" є м. Харків, у зв'язку з чим прибуття адвоката Шпіньової О.М. до господарського суду Харківської області для прийняття участі у судових засіданнях не потребувало витрат на службові відрядження.

З посиланням на вказане, врахувавши те, що ціна заявленого позову становить 73784,04 грн та те, що в частині позовних вимог судом відмовлено через невірний розрахунок позивачем штрафних санкцій, місцевий господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн, а у решті відмовив у зв'язку з неспіврозмірністю з позовними вимогами.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів: В. Сіверін, О. Терещенко, Н. Пелипенко) рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2016 залишене без зміни.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками наведеними у рішення місцевого господарського суду, а також зазначив наступне.

Відповідачем разом з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного господарського суду надано копії вимоги-повідомлення від 15.10.2013 вих. № 559 та копії фіскального чеку № 8097, який, за твердженням відповідача підтверджує направлення вимоги-повідомлення позивача.

Однак, по-перше, копія фіскального чеку № 8097 не може бути доказом направлення відповідачем на адресу позивача саме вимоги-повідомлення від 15.10.2013 вих. № 559, оскільки опису вкладення до листа відповідачем не надано. При цьому, слід звернути увагу і на те, що в матеріалах справи відсутні повідомлення про отримання цього поштового відправлення позивачем, та взагалі інформація, про подальший рух такого поштового відправлення.

По-друге, подані відповідачем до суду апеляційної інстанції копія фіскального чеку № 8097 відповідачем господарському суду першої інстанції не надавалась, пояснень щодо неможливості подання таких документів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього відповідач не надав.

Таким чином копія фіскального чеку № 8097, а також інші документи, подані відповідачем разом з апеляційною скаргою, враховуючи положення частини 1 статті 101 Господарського процесуального апеляційним судом не приймаються.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором на надання послуг, замовник посилається на направлення ним на адресу позивача вимоги-повідомлення про неякісне виконання зобов'язань від 15.10.2013 № 559 та на невиконання позивачем обов'язку щодо надсилання калькуляцій вартості послуг щомісяця (п. 4.1 Договору).

Місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені з посиланням на відсутність доказів направлення вимоги-повідомлення від 15.10.2013 № 559 та на те, що ненаправлення калькуляцій не може бути підставою для відмови у позові з огляду на визначення сторонами у Договорі ціни послуг за календарний рік (п. 4.1 Договору).

Апеляційний господарський суд щодо наданої на стадії апеляційного провадження відповідачем копії фіскального чеку, якою, за твердженням відповідача, підтверджується направлення вимоги-повідомлення 15.10.2013 № 559, зазначив що копія фіскального чеку, за відсутності опису вкладення до нього, не може бути доказом відповідного відправлення, а також те, що відповідач не обґрунтував неможливість подання такої копії до місцевого господарського суду.

Отже, враховуючи те, що відповідачем не спростований факт надання послуг, не доведений факт висловлення заперечень щодо їх якості, як і не доведений факт оплати послуг, а також з огляду на те, що сторонами у Договорі визначена ціна послуг за календарний рік і розмір заявленої суми основного боргу відповідає такій ціні, задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог є обґрунтованим.

Водночас, обґрунтованим є і здійснений судами перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, що не заперечується сторонами у справі.

Враховуючи вказане, оскаржені судові рішення слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 922/6038/15 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

С. Могил

М. Малетич