ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 917/1552/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Вовк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 та рішення господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1552/16 господарського суду Полтавської області за позовомприватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" простягнення 9 472, 46 грн.,за участю представників

позивача: Самойленка П.М.,

відповідача: Супруна В.П.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" про стягнення 9 472, 46 грн. страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.11.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (страховиком) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (страхувальником) 26.02.2015 укладено поліс № 174а5юб до Генерального договору добровільного страхування наземного транспорту № 03/12/2014 від 03.12.2014, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме - автомобілем НОМЕР_1.

Позивач стверджує, що 25.09.2015 у м. Львові по вул. Пластовій 7, на території відділення № 2 відповідача, працівниками відповідача штабелером було пошкоджено застрахований транспортний засіб автомобіль НОМЕР_1.

Згідно з рахунком-фактурою № ТОВ0000182 від 02.10.2015 вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_1, становить 9 472, 46 грн.

Вказаний випадок позивач визнав страховим, про що складено страховий акт від 09.10.2015.

Позивач перерахував суму страхового відшкодування в розмірі 9 472, 46 грн. на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Р.К." для здійснення ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля НОМЕР_1, що підтверджується платіжним дорученням № 200666 від 12.10.2015.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування страхової виплати, яка залишена відповідачем без виконання, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено хто є суб'єктом заподіяння шкоди, а також вини відповідача у пошкодженні автомобіля. При цьому висновок дільничного інспектора Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС України від 09.10.2015, на який в обґрунтування позовних вимог посилався позивач і за результатами розгляду якого позивач визнав пошкодження автомобіля страховим випадком, суди обох інстанцій не визнали належним доказом, на підставі якого можна дійти висновку, що пошкодження сталось з вини працівника відповідача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 993, ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача у межах фактичних витрат переходить право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідальною особою за завдані збитки позивач вважає відповідача, працівниками якого було пошкоджено застрахований транспортний засіб, і на підтвердження цього позивач подав суду висновок дільничного інспектора Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС України від 09.10.2015.

Водночас, за оцінкою судів попередніх інстанцій, зазначений висновок інспектора не є належним доказом в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження обставин завдання шкоди транспортному засобу 25.09.2015, оскільки такий висновок складений лише 09.10.2015 на підставі наданої гр. ОСОБА_6 письмової заяви за відсутності виходу на місце події, без належного фіксування обставин її виникнення. Крім того висновок дільничного інспектора не містить відомостей про джерело заподіяння шкоди (віднесення його до джерела підвищеної небезпеки), його власника, фізичної особи, якій на відповідній правовій підставі його було ввірено та в наслідок дій якої заподіяно шкоду застрахованому транспортному засобу, пов'язаність вказаної особи з відповідачем трудовими правовідносинами.

Також матеріали справи не містять ні судового рішення у кримінальній справі, яке набрало законної сили, ні постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, якими було в встановлено винну особу у заподіянні шкоди транспортному засобу "Renault", д.н. НОМЕР_2, 25.09.2015 у м. Львові по вул. Пластовій 7, на території відділення № 2 відповідача.

Відповідач, в свою чергу, не підтверджує обставин пошкодження транспортного засобу "Renault", д.н. НОМЕР_3, 25.09.2015 у м. Львові по вул. Пластовій 7, на території його відділення № 2.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів обставини щодо суб'єкта заподіяння шкоди, а також вини відповідача у завданні збитків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача виплаченої позивачем суми страхового відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Грек Б.М. Вовк І.В.