ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 916/2263/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Вовка І.В., Могил С.К.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Медікус"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 07.02.17у справі№916/2263/16господарського судуОдеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Медікус"доДержавної установи "Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України" міста Одеситреті особиНаціональна Академія медичних наук України, Головного Управління Державної казначейської служби України в Одеській областіпростягнення суми за участю представників від: позивачаПоцелова А.О. та Цоя Д.С. (дов. від 28.02.17),відповідачане з'явилися, були належно повідомлені,третьої особи-1не з'явилися, були належно повідомлені,третьої особи-2не з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Медікус" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної установи "Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України" про стягнення 1 786 698,78 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 13.09.16 №658 - а.с.65-66 т.1), з яких: 900 002,43 грн. - основний борг; 808 950,93 грн. - індекс інфляції; - 77 745,42 грн. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.11.16 (суддя Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.17 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лавриненко Л.В., судді: Лашин В.В., Богатир К.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові акти мотивовані недоведенням позивачем належними доказами факту не виконання зобов'язань за договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти від 25.06.13 за №83 щодо недооплати вартості поставленої офтальмологічної хірургічної лазерної системи.

Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свої вимоги скаржник обґрунтував винесенням попередніми інстанціями судових актів у супереч вимог ч.2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України. А тому посилання суддів на п.4.1 договору, стосовно ненадходження бюджетних коштів на рахунок відповідача, що є підставою для останнього від обов'язку оплатити товар на користь позивача у повному обсязі, не є аргументованим мотивом для відмови у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 25.06.13 між Державною установою "Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК "Медікус" (постачальник) укладено договір №83, за яким постачальник зобов'язується у 2013 році поставити замовникові товар, зазначений у Специфікації (додаток №1), який обліковується як основні засоби, а замовник - прийняти і оплатити такий товар: устаткування радіологічне, електромедичне та електротерапевтичне ДК 016-2010 26.60.1. (Секція С). Найменування (номенклатура, асортимент) товару, зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною. Ціна цього договору становить 4 990 000 грн., без врахування ПДВ. Постачальник здійснює поставку товару за кінцевим місцем призначення: 65061, м. Одеса, Французький бульвар,49/51 (п.п.1.1., 1.2., 3.1., 5.3. договору - а.с10-16 т.1).

Відповідно п.4.1. договору замовник проводить оплату за товар по факту поставки на підставі видаткових накладних, після надходження бюджетних коштів на рахунок замовника.

Договір діє до 31.12.13, а у частині грошових зобов'язань - до повного виконання (п.10.1).

Сторонами до договору підписано специфікацію (додаток №1) на поставку обладнання на суму 4 990 000грн., на підставі якої позивачем відповідачу за видатковою накладною від 02.09.13 №2374 та товарно-транспортною накладною від 02.09.13 №2374 (а.с.18-19 т.1), яке прийнято уповноваженою особо відповідача на підставі довіреності від 03.09.13 №1123 (а.с.20 т.1).

Платіжними дорученнями від 01.10.13 №2390 на суму 89 997,57 грн., від 09.10.13 №2390 на суму 1 000 000,00 грн., від 15.11.13 №3874 на суму 1 000 000,00 грн., від 25.11.13 №3874 на суму 1 000 000,00 грн., від 25.11.13 №3874 на суму 1 000 000,00 грн., які містять відбитки штампів ГУ ДКСУ про їх оплату, від 31.10.13, від 08.11.13, від 13.12.13, від 23.12.13, від 24.12.13 було здійснено часткову оплату отриманого товару (а.с.121-124 т.1).

Одночасно, подане відповідачем платіжне доручення від 05.09.13 №3874 на суму 900 002,43 грн. проплачено ГУ ДКСУ в Одеській області не було (а.с.125 т.1).

Відповідно до підписаного сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.15 відповідач має заборгованість перед позивачем на суму 900 002,13 грн. (а.с.17, 118 т.1).

Позивачем надіслано відповідачу претензію від 26.05.14 №307 про сплату боргу та індексу інфляції (а.с.23-24 т.1), на яку отримано відповідь від 27.06.14 №01-1058 про можливість провести оплату після надходження бюджетних коштів (а.с.26-27 т.1), оскільки кредиторська заборгованість у відповідача виникла через винесення Постанови КМУ від 22.10.08 №943 "Про економію державних коштів", відповідно до якої при проведенні видатків розпорядників і одержувачів бюджетних коштів органи казначейства у першу чергу за стислі терміни мають забезпечити виконання захищених статей видатків, перелік яких визначено ч.2 ст.55 БК України. Виконання інших незахищених видатків здійснюється у межах наявного фінансового ресурсу на єдиному казначейському рахунку.

Не сплата вказаного боргу, та нараховані на нього штрафні (фінансові) санкції, за невчасне виконання взятих на себе зобов'язань, стали підставою для звернення ТОВ "МК "Медікус" із відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди обох інстанцій мотивували свою позицію тим, що відповідно п.4.1. договору від 25.06.13 №83 замовник проводить оплату за товар по факту поставки на підставі видаткових накладних, після надходження бюджетних коштів на рахунок замовника. Зважаючи, що кошти виділені у 2013 році не надходили на рахунок Інституту, а обліковувалися у казначействі на єдиному казначейському рахунку та були спрямовані казначейством на покриття видатків по захищених статтях бюджету, у відповідача немає обов'язку їх сплачувати, з огляду на що позовні вимоги про стягнення 900 002,43 грн. заборгованості задоволенню судом не підлягають.

Також, на думку колегій суддів попередніх інстанцій не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 808 950,93 грн. індексу інфляції та 77 745,42 грн. 3% річних, оскільки вони є похідними від позовної вимоги про стягнення основного боргу, у задоволенні якої судом відмовлено.

Суд касаційної інстанції вважає висновки попередніх інстанцій передчасними, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи, що термін (строк) виконання боржником обов'язку не встановлений умовами договору, наявні обгрунтовані підстави для заявлення позову, щодо виконання взятого зобов'язання по оплаті медобладнання, зважаючи на положення с.530 ЦК України.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Проте, відповідач належним чином не обґрунтував, яким чином наявні у матеріалах справи його пропозиції для складання проекту державного бюджету по загальному фонду на 2015 рік, витяг з проектно-кошторисної документації до пропозиції для складання проекту державного бюджету по загальному фонду на 2015 рік, пропозиції для складання проекту державного бюджету на 2016 рік по капітальних видатках, витяг з проектно-кошторисної документації до пропозиції для складання проекту державного бюджету по загальному фонду на 2016 рік, звіт про заборгованість за бюджетними коштами на 01.01.16 може свідчити про вжиття заходів щодо планування видатків з погашення заборгованості перед позивачем на суму 900 002,43 грн.

У свою чергу, судами також не проаналізовано належним чином, чи дійсно вказані заходи свідчать про реальні дії по виконанню взятих на себе зобов'язань, та чи стимулюють вони боржника до подальшого виконання залишку по основному боргу.

Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до ст.617 ЦК України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, в розумінні ст.617 ЦК України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (бюджетні установи, державні та комунальні підприємства) чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Зокрема, це стосується посилань судів в обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргів бюджетних організацій на користь підприємств приватного сектору економіки.

Більше того, слід зазначити, що відповідно до ст.42 та абз.5 ст.44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

З огляду на це, колегія не виключає наявність підстав вважати, що наведені боржником обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли у силу якихось об'єктивних та незалежних від боржника обставин.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 ЦК України).

Колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними мотиви судових актів про відмову у задоволенні вимог про стягнення основного боргу, з підстав внесення змін до кошторису та плану використання бюджетних коштів відповідачем на 2014 рік, затверджених віце-президентом НАМН України, на підставі Постанови КМУ від 01.03.14 "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету" №65, оскільки відповідач не позбавлений можливості вживати всіх законних заходів для захисту своїх прав кредитора, у тому числі шляхом за рахунок власних коштів, оскільки отримання замовником бюджетних коштів не є подією, яка неминуче має настати, і відповідно до ч.2 ст.617 ЦК України та ч.2 ст.218 ГК України, а також рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.05 та "Бакалов проти України" від 30.11.04.

Касаційна інстанція також вважає, що суди не врахували матеріальні інтереси позивача, фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави, зокрема, те, що позивач, внаслідок цих процесів зазнає значних збитків з огляду на несвоєчасні розрахунки відповідача за поставку вказаного медичного обладнання.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у клініки обов'язку оплачувати решту вартості поставленого позивачем медичного устаткування за договором від 25.06.13 за №83 про закупівлю робіт за державні кошти без наявності відповідного бюджетного асигнування та безпосередньо розмір залишку основного боргу, який попередніми інстанціями не досліджувався, є передчасними, зважаючи на вищевикладене.

Крім основної суми боргу позивач просив стягнути з відповідача 808 950,93 грн. індексу інфляції та 77 745,42 грн. 3 % річних, які за своєю правовою природою є складовою частиною боргу.

Положеннями частини другої ст.625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, інфляційні та річні нараховуються, виходячи саме із суми заборгованості. Проте, зважаючи, що судами достеменно не встановлена наявність основної заборгованості та її розмір, висновки про стягнення 3% річних та інфляційних та їх розмір також не можна визнати обґрунтованими.

Оскільки суд касаційної інстанції не вдається до арифметичного перерахунку розміру фінансових нарахувань, оскільки це суперечило б ст.1117 ГПК України, за змістом якої, суд касаційної інстанції не переоцінює ні докази, ні обставини справи, ні арифметичну вірність розрахунків; він лише здійснює перевірку правильності застосування норм права, колегія суддів вважає, що судами положення вимог ст.625 ЦК України про стягнення індексу інфляції та 3% річних та їх розмір мають бути розглянуті після вирішення питання по основному зобов'язанню.

У зв'язку з наведеним, судові акти попередніх судових інстанцій прийняті за неповним встановленням обставин справи та за неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до передчасного висновку про обґрунтованість позову, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до місцевого господарського суду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Медікус" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.17 та рішення господарського суду Одеської області від 03.11.16 у справі №916/2263/16 скасувати.

Справу повернути на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. В. Вовк

С.К. Могил