ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 914/2530/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі№914/2530/15 Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Юта"за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛІРО" за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаПриватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Новосад Ольги Петрівни прозвернення стягнення на предмет іпотеки за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Юта" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛІРО" провизнання недійсними договорів іпотекив судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Толкачов О.І., дов. б/н від 22.03.2017

- відповідача: Клименко І.В., дов. б/н від 11.04.2017

- третьої особи 1: не з'явилися

- третьої особи 2: не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Юта", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Новосад Ольга Петрівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІРО", про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також, до Господарського суду Львівської області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Юта" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІРО" про визнання недійсними договорів іпотеки у справі № 914/2530/15.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі № 914/2530/15 (суддя Петрашко М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 (у складі головуючого судді Юрченка Я.О., суддів Зварич О.В., Хабіб М.І.), у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні первісного позову, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 37 Закону України "Про іпотеку", зазначаючи, що такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності не суперечить положенням законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі № 914/2530/15 в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в судовому порядку не допускається, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.11.2011 між ПАТ "Астра Банк" (далі - кредитор) та ТОР "ЛІРО" (далі - позичальник) укладено кредитний договір №699000031818009, відповідно до п. 1.1 якого кредитор відкриває позичальнику відновлювану кредитну лінію та встановлює позичальнику кредитний ліміт в розмірі 1 100 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені цим договором. Кожне надання суми кредиту в межах кредитної лінії супроводжується клопотанням про її надання в рамках цього договору.

Згідно з п. 1.5. кредитного договору, призначення кредиту: придбання непродовольчих товарів, побутової хімії та проведення іншої операційної діяльності.

Пунктом 1.6. кредитного договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти за користування кредитом - щомісячно, із розрахунку 17% річних. Договором № 3 від 27.03.2013 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №699000031818009 від 29.11.2011 сторони дійшли згоди, що починаючи з 27.03.2013 проценти за користування кредитом сплачуються позичальником із розрахунку 21% річних.

У пункті 1.8. кредитного договору зазначено, що у якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, у день укладення цього договору укладаються наступні договори забезпечення: нежитлові приміщення-адміністративної триповерхової будівлі загальною площею 500,9 кв.м, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Молочна, буд.№15-а та належить ТОВ "Компанія-ЮТА" із заставною вартістю 2 500 000,00 грн.

Договором № 2 від 12.10.2012 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №699000031818009 від 29.11.2011 сторони дійшли згоди, що у якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, позичальник у день укладення цього договору укладає: договір іпотеки складських приміщень літ. "Б-2", - двоповерхової будівлі та підвалу загальною площею: 2110,60 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Молочна, буд.№15-а та належить ТОВ "Компанія-ЮТА".

Сторонами було укладено ряд додаткових договорів, якими за взаємною згодою сторін частково змінювались умови кредитного договору. Зокрема, договором №5 від 15.11.2013 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №699000031818009 від 29.11.2011 сторони погодили, що починаючи з 15.11.2013 позичальнику встановлюється кредитний ліміт в розмірі 3 500 000, 00 грн. Вказаним договором про внесення змін до основного договору сторони також узгодили графік погашення кредиту.

Пунктом 6.1. кредитного договору передбачено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з п.7.2. кредитного договору в разі неможливості повернення заборгованості за цим договором та відсутності грошових коштів на рахунках позичальника, повернення заборгованості кредитору здійснюється шляхом звернення стягнення на предмет застави в порядку, установленому діючим законодавством України та укладеними договорами забезпечення.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29.11.2011 та 12.10.2012 ПАТ "Астра Банк" (далі - іпотекодержатель) та ТОВ "Компанія-Юта" (далі - іпотекодавець) укладено договори іпотеки.

Відповідно до 1.1. іпотечних договорів, ці договори забезпечує виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №699000031818009 від 29.11.2011 з будь-якими змінами та доповненнями до нього, що укладені та можуть бути укладені в подальшому.

Згідно з іпотечним договором від 29.11.2011 іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку належний йому на праві власності об'єкт нерухомості, а саме: адміністративний корпус літ."А-2", загальною площею 500,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Молочна, буд.№15-а.

За іпотечним договором від 12.10.2012 іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку належний йому на праві власності об'єкт нерухомості, а саме: складські приміщення літ."Б-2", загальною площею 2 110,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Молочна, буд.№15-а.

Відповідно до п.2.12. договорів іпотеки, іпотекодержатель набуває право стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки у випадках, встановлених Законом України "Про іпотеку" та/або неналежного виконання позичальником кредитного договору, якщо кредит не буде погашений у термін, визначений кредитним договором, не сплачені в термін проценти та комісії (або її частина), штрафні санкції і витрати, пов'язані з його виконанням.

Згідно з пунктами 2.15. договорів іпотеки, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, іпотекодержатель має право перевести на себе право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за кредитним договором або від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому розділом V Закону України "Про іпотеку". У такому випадку, у разі відсутності домовленості між іпотекодержателем та іпотекодавцем щодо вартості предмета іпотеки, його оцінка визначається на дату укладення договору купівлі-продажу оцінщиком, якого самостійно обирає іпотекодержатель, при цьому витрати по здійсненню оцінки покладаються на іпотекодавця або задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Якщо сума одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна іпотекодавця (та/або позичальника).

Пунктом 5.1. договорів іпотеки передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, якщо на момент настання терміну виконання основного зобов'язання воно не буде виконано повністю, у випадку порушення графіку погашення суми кредиту (частини кредиту) та/або у разі несплати процентів (частини процентів), комісій (частини комісій) відповідно до умов кредитного договору. При цьому іпотекодержатель має право звернути стягнення на весь предмет іпотеки, за своїм розсудом, та задовольнити за рахунок предмету іпотеки у повному обсязі усі вимоги, передбачені кредитним договором.

Відповідно до п.5.3. договорів іпотеки, у випадку невиконання (неналежного виконання) позичальником умов кредитного договору або у разі невиконання іпотекодавцем цього договору, іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки в порядку, визначеному Законом України "Про іпотеку" та іншими нормами чинного законодавства України.

Згідно з п.5.4. договорів іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки також у разі невиконання або неналежного виконання позичальником в строк, встановлений кредитним договором обов'язку достроково повернути кредит та виконати інші зобов'язання за кредитним договором згідно з умовами та в порядку, передбаченому вказаним кредитним договором.

Пунктом 5.7. договорів іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки в разі набуття іпотекодержателем права на таке звернення за вибором іптекодержателя відбувається:

- за згодою сторін договору;

- за виконавчим написом нотаріуса, який вчинюється за рахунок іпотекодавця;

- за рішенням суду;

- за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно з умовами договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом:

1) переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель письмово повідомляє іптекодавця, з дотриманням вимог, установлених ст.37 Закону України "Про іпотеку". Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності;

2) продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст.38 Закону України "Про іпотеку".

До вищевказаних договорів іпотеки між іпотекодавцем та іпотекодержателем було укладено договори про внесення змін до договорів іпотеки.

Пунктом 2.10. договорів іпотеки встановлено, що іпотекодержатель може відступити права за цими договорами третій особі без отримання згоди іпотекодавця. Іпотекодержатель у такому випадку зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити іпотекодавця про відступлення прав за цими договорами і права вимоги за основним зобовязанням.

Надалі, 02.12.2013 між ПАТ "Астра Банк" (далі - продавець) та ПАТ "Дельта Банк" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого продавець продав (відступив) права вимоги та передав їх покупцю, а покупець купив права вимоги ПАТ "Астра Банк" за кредитним договором №699000031818009 від 29.11.2011 та договорам забезпечення.

Так, згідно п.1.1. договору купівлі-продажу прав вимоги, "права вимоги" означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю щодо виконання позичальником та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Згідно з ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Факт надання ПАТ "Астра Банк" ТОВ "ЛІРО" кредитних коштів підтверджується наступними меморіальними ордерами: №143888 від 30.11.2011 на суму 1 100 000, 00 грн, №74339 від 12.10.2012 на суму 2 000 000,00 грн, №85071 від 16.08.2012 на суму 400 000,00 грн, №82183 від 15.11.2013 на суму 700 000,00 грн.

Судами встановлено, що ТОВ "ЛІРО" свої обов'язки з погашення кредиту не виконувало належним чином, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед банком.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судами встановлено, що розмір заборгованості ТОВ "ЛІРО" за кредитним договором №699000031818009 від 29.11.2011 становить 5 770 630,37 грн, в тому числі: сума заборгованості за кредитом - 3 500 000,00 грн, сума заборгованості по процентам - 1 415 307,42 грн, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 644 095,89 грн, розмір пені за несвоєчасне повернення процентів - 146 890,50 грн, 3% річних від простроченого кредиту - 52 643,84 грн, 3% річних від суми прострочених процентів - 11 692,72 грн.

Відповідачем та третьою особою не спростовано наявність у позичальника вказаної заборгованості, докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Отже, позивач, який набув право вимоги до відповідача, просить в рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмети іпотеки по іпотечним договорам шляхом визнання за ним права власності на майно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 16, 335, 376, 392, 572, 574, 575 ЦК України, ст.ст. 1, 9, 33, 36, 37, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", умовами кредитного договору та договорів іпотеки, дійшов висновку, що враховуючи підстави позову та умови договору, такий спосіб захисту як звернення стягнення за іпотечним договором шляхом визнання права власності на предмет іпотеки не відповідає положенням законодавства, оскільки, при передачі нерухомого майна в іпотеку, право власності у іпотекодержателя на іпотечне майно не виникає, і іпотечне майно залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, який лише обмежений у праві розпоряджатися майном, а відтак підстави для визнання права власності на іпотечне майно за рішенням суду відсутні.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанції передчасними, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням ст.37-39 Закону України "Про іпотеку" (постанова від від 14.09.2016 у справі №6-1219цс16).

Разом з тим, у даній справі, судами першої та апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не з'ясовано чи звертався банк, на підставі п. 5.2 договорів іпотеки, з вимогою до іпотекодавця, оформленою відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Також, судами не встановлено, чи надсилалося банком іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодаржателя в якому б зазначалося який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

Окрім того, відмовляючи у задоволенні позову, судами не надана належна правова оцінка щодо наявності застереження викладеному в іпотечному договорі чи окремому договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, яким би було передбачено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 36 Закону України "Про іпотеку".

Колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що рішення в даній справі слід було приймати з урахуванням наведених вище норм законодавства і всіх фактичних обставин справи. Разом з тим деякі з таких обставин не були відображені в оскаржених судових актах. Проте виключно на підставі їх комплексного дослідження можна дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків.

Натомість, встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів в частині первісного позову, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо зустрічного позову про визнання недійсними договорів іпотеки з підстав укладення даних договорів директором ТОВ "Компанія-Юта" з перевищенням повноважень наданих статутом товариства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для його задоволення.

Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення договорів іпотеки, директор ТОВ "Компанія-Юта" Першина О.В. діяв в межах повноважень, наданих йому рішеннями зборів учасників товариства та статутом. Вказані рішення учасників ТОВ "Компанія-Юта" на момент укладення договорів іпотеки були чинними та не визнані недійсними у судовому порядку, а тому директор в силу п. 6.12.8. статуту товариства виконував рішення загальних зборів, які були чинними на день укладення та підписання договорів іпотеки. Також судами встановлено, що статутом ТОВ "Компанія-Юта" право на укладення директором договорів не обмежено, зокрема, і щодо суми.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, на підставі ст.ст. 203, 204, ч. 1 ст. 215 ЦК України, ст.ст. 41, 59 Закону України "Про господарські товариства", положень статуту товариства, дійшли обґрунтованого висновку, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, тому скасування рішенням господарського суду рішень загальних зборів, предметом розгляду якого був корпоративний спір між учасником і товариством, не може бути підставою для визнання недійсним цивільного договору укладеного з банком, який не є суб'єктом корпоративних відносин, відтак банк не знав і не міг знати на момент укладення договору про порушення під час скликання та проведення загальних зборів, і позивачем за зустрічним позовом іншого не доведено.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів касаційної інстанції вважає рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду законними та обґрунтованими в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними договорів іпотеки, проте вважає передчасним висновок судів про відмову в задоволенні первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі № 914/2530/15 в частині позовних вимог за первісним позовом, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі № 914/2530/15 скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову, справу передати в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі № 914/2530/15 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова