ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 910/6740/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Коробенко Г.П.за участю представників:від позивача:директор Бориско Д.С. - наказ від 16.12.03р. Фомічов К.С. - дов. б/н від 01.10.16р.від відповідача:Шишов М.Ю. - дов. №06.03/29 від 29.12.16р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного сільськогосподарського підприємства "Агро-Трейдінг"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.11.2016р.у справі господарського суду№910/6740/16 Кіровоградської областіза позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "Агро-Трейдінг"до Національного авіаційного університету України, від імені якого діє Відокремлений структурний підрозділ Національного авіаційного університету "Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету"простягнення 560 122,00грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 15.08.2016р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.11.2016р. у справі №910/6740/16, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, Приватне сільськогосподарське підприємство "Агро-Трейдінг", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.04.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 20.04.2017р. №08.03-04/1510 у зв'язку з відпусткою судді Рогач Л.І., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/6740/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Дроботова Т.Б., Коробенко Г.П.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши викладені в касаційній скарзі доводи з цього приводу, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Агро-Трейдінг".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 04.06.2016р. між Приватним сільськогосподарським підприємством "Агро-Трейдінг" та Кіровоградською льотною академією Національного авіаційного університету укладено договір про спільне вирощування врожаю №91/14 (далі договір).

Відповідно до п.1.1 договору сторони мають на меті спільне вирощування врожаю в сфері вирощування сільськогосподарської продукції на земельних ділянках загальною площею 516 га, яка належить Державній льотній академії України, правонаступником якої є Національний авіаційний університет в особі Відокремленого структурного підрозділу "Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету", на праві постійного користування, розташованих на території Ульянівської та Червонокамянської сільських рад Олександрійського району Кіровоградської області.

Згідно з п.п.3.2.7, 3.2.8 договору Приватне сільськогосподарське підприємство "Агро - Трейдінг" зобов'язується забезпечити проведення повного циклу вирощування с/г культур та провести збір врожаю відповідно.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що вирощений врожай розподіляється між сторонами пропорційно витратам кожної із сторін на підставі кошторису видатків. Підбиття підсумків спільної діяльності та розподілу прибутку між сторонами здійснюється на підставі окремого звіту, який складає ПСП "Агро-Трейдінг" щорічно.

Відповідно до п.7.1 договору Договір діє з 04.06.2014р. по 31.12.2014р.

Додатковою угодою №1 від 24.12.2014р. сторони дійшли згоди про доручення Приватному сільськогосподарському підприємству "Агро-Трейдінг" реалізувати насіння соняшнику та кукурудзи, яке належить ВСП НАУ "Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету" (соняшник у кількості 33,27 тонн та кукурудзи 10,82 тон) за ринковими цінами. Отримані кошти від реалізації насіння соняшнику та кукурудзи перерахувати на р/рахунок ВСП НАУ "Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету".

Договір та додаткова угода до нього підписана представниками сторін та скріплена печатками.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на думку позивача, відповідач, зібравши вирощений врожай 2015 року без участі позивача, самостійно розпорядився прибутком з врожаю в своїх інтересах, не розподіливши прибуток в порядку, передбаченому п.4.1 договору, чим заподіяв збитки Приватному сільськогосподарському підприємству "Агро-Трейдінг" в загальній сумі 560122,00грн.

Вказані збитки виникли у зв'язку з виконанням позивачем умов договору в період з 08.10.2014р. по 20.11.2014р., а саме проведення осінньо-польових сільськогосподарських робіт на площі 478 га., які включають в себе вартість використаного дизельного пального і внесених міндобрив.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Агро-Трейдінг" надіслало на адресу Національного авіаційного університету України претензію з вимогою про відшкодування понесених збитків у розмірі 560122,00грн.

Листом від 03.02.2016р. №06-03/228 зазначена претензія відповідачем залишена без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися (від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 2 ст. 1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно з ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Статтею 1137 ЦК України встановлено, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.

Відповідно до ст. 1139 ЦК України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору відповідач зобов'язався надати в користування сільськогосподарську техніку та обладнання, а позивач зобов'язався виконати роботи у відповідності до агротехнічних норм, забезпечити добривами, паливно-мастильними матеріалами, забезпечити проведення повного циклу вирощування сільськогосподарських культу та провести збір врожаю сільськогосподарський культур.

За результатами спільної діяльності у 2014 році було вирощено та зібрано врожай соняшнику в кількості 304,93 тонн та кукурудзи в кількості 99,17 тонн, який розподілено між учасниками спільної діяльності, враховуючи витрати кожного них: 1437462,26грн. або 89,09% - витрати та частка позивача та 176080,66грн. або 10,91% - витрати та частка відповідача.

Згідно додаткової угоди №1 від 24.12.2014р. до договору частина належного відповідачу врожаю 2014 року була реалізована позивачем, а отримані кошти в розмірі 2452639,34грн. перераховані на поточний рахунок відповідача.

Також, судами встановлено, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів того, що укладаючи договір про спільне вирощування врожаю №91/14 від 04.06.2014р. сторони мали на меті вирощування врожаю у 2015 році.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 224 ГК України під збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення (а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011р. у справі №2/121-30/118.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і заподіянням шкоди.

За таких підстав, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки суди в порядку ст.ст.43, 47, 33, 34, 35, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

В силу приписів ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.11.2016р. у справі №910/6740/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.11.2016р. у справі №910/6740/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Агро-Трейдінг" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Г.П. Коробенко