ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 905/1552/16 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Ходаківської І.П., Яценко О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016у справі № 905/1552/16 Господарського суду Донецької областіза позовомВолноваської місцевої прокуратури Волноваського району Донецької областідо відповідачів:1. Волноваської міської ради Волноваського району Донецької області, 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4;провизнання незаконним рішення, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та звільнення земельної ділянки,за участю представників

від прокуратури: прокурор відділу ГПУ Клюге Л.М.;

від відповідача-1: Ландар Н.В.;

від відповідача-2: ОСОБА_4;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.07.2016 у справі № 905/1552/16 (головуючий суддя - Бокова Ю.В., судді: Сковородіна О.М., Мальцев М.Ю.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016 (головуючий суддя - Склярук О.І., судді: Геза Т.Д., Ушенко Л.В.), позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 29.12.2014 між Волноваською міською радою та ФОП ОСОБА_4. Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 13.05.2016 між Волноваською міською радою та ФОП ОСОБА_4. Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 та повернути її Волноваській міській раді. В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.07.2016 частині задоволення позову, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договорів про встановлення земельного сервітуту та звільнення земельної ділянки.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: частини 2 статті 19, частини 1 статті 144 Конституції України, статей 210, 235 Цивільного кодексу України, статті 47 Господарського суду України, статей 98 - 100, 134 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про оренду землі", пунктів 2.1 - 2.3, 2.12, 2.13, 2.27 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, статті 8 Закону України "Про судовий збір", статей 57, 63, 89 Господарського процесуального кодексу України.

18.04.2017 до Вищого господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Волноваська міська рада Волноваського району Донецької області просила задовольнити касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 у повному обсязі.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з відпусткою судді Бакуліної С.В. справу № 905/1552/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Поляк О.I., судді: Ходаківська І.П., Яценко О.В.

25.04.2017 до Вищого господарського суду від відповідача-1 надійшов додатковий відзив на касаційну скаргу, в якому Волноваська міська рада Волноваського району Донецької області наголошувала на правомірності встановлення земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд, оскільки відсутність такого виду цільового призначення земельної ділянки як оренда для розміщення тимчасових споруд унеможливлює надання земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди на інших, ніж сервітут умовах.

У призначене судове засідання з'явилися представники прокуратури та відповідачів.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідачів, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.12.2014 Волноваською міською радою було прийнято рішення № 6/47-1283 "Про надання дозволу на розміщення нового торгового об'єкту на території міста Волноваха", відповідно до п. 1.1 якого надано згоду на розміщення на території АДРЕСА_1 в районі автовокзалу нового торгового об'єкту - тимчасової споруди (павільйону) для ведення підприємницької діяльності.

29.12.2014 між Волноваською міською радою (власник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (сервітуарій) було укладено договір про встановлення земельного сервітуту, відповідно до п. 1 якого земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 54 кв.м, цільове призначення - розміщення тимчасової споруди (торгівельний павільон 4,0х7,0 м) із земель житлової та громадської забудови Волноваської міської ради, яка розташована за адресою: в районі автовокзалу по АДРЕСА_1.

Згідно з п. 2.1 договору земельний сервітут встановлюється строком до 5 років, з моменту видачі паспорту прив'язки на тимчасову споруду 29.12.2014 та до 29.12.2019.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами (п. 11.2 договору).

13.05.2016 між Волноваською міською радою (власник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (сервітуарій) було укладено договір про встановлення земельного сервітуту, з п. 1 якого вбачається, що відповідно до рішення Волноваської міської ради від 13.05.2016 № 6/71-1678 власником встановлюється земельний сервітут відносно земельної ділянки площею 1,219 га, кадастровий номер НОМЕР_1, із земель житлової та громадської забудови Волноваської міської ради, яка розташована за адресою: в АДРЕСА_1 в інтересах сервітуарія, згідно з кадастровим планом земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту (додаток до договору, який є невід'ємною частиною цього договору). Площа земельного сервітуту складає 0,0054 га. Вид земельного сервітуту - право на розміщення тимчасової споруди (малих архітектурних форм).

Згідно з п. 2.1 договору земельний сервітут встановлюється на строк дії паспорту прив'язки тимчасової споруди - до 29 грудня 2019 року.

Відповідно до п. 12.2 договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та державної реєстрації.

Як встановлено господарськими судами, вказаний договір було підписано представниками обох сторін, скріплено відбитком печаток та зареєстровано 13.05.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Предметом спору у справі, що переглядається є три вимоги:

визнання незаконним та скасування рішення Волноваської міської ради № 6/47-1283 від 19.12.2014 "Про надання дозволу на розміщення нового торгового об'єкту на території міста Волноваха";

визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 29.12.2014, укладеного між Волноваською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4;

зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 біля автовокзалу, площею 54 кв.м. вартістю 27 491,4 грн.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Волноваської міської ради № 6/47-1283 від 19.12.2014 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відповідність цього рішення вимогам статей 98 Земельного кодексу України, статті 401 Цивільного кодексу України, а також визначеній статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" компетенції міської ради та з дотриманням положень Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 (далі-Порядок).

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими в цій частині.

Так, за приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Пунктом 38 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.

Відповідно до пункту 2.2. Порядку замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС, додаючи до заяви перелічені у пункті 2.3 Порядку документи.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 16.12.2014 до Волноваської міської ради надійшла заява від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про надання згоди на розміщення нового торгового об'єкту, за результатами розгляду якого було прийнято оскаржуване рішення. Водночас, у згаданому рішенні відсутня інформація щодо того, яким чином та на підставі якого договору заявнику слід оформити право користування земельною ділянкою, на території якої надано дозвіл на встановлення тимчасової споруди.

Отже, встановлена судами відповідність оскаржуваного прокурором рішення міської ради вимогам чинного на момент його прийняття законодавства, унеможливлює задоволення вимоги прокурора про визнання цього рішення незаконним.

Розглядаючи вимогу про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 29.12.2014, укладеного між Волноваською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, суди дійшли висновку, що він не відповідає законодавчому визначенню даного поняття, в зв'язку з чим є правомірними доводи прокурора про те, що сторони насправді уклали інший договір, ніж встановлення сервітуту. Зокрема, досліджуючи умови цього договору, суди зауважили на укладенні сторонами договору оренди земельної ділянки.

При цьому, встановлення судами невідповідності умов договору вимогам статей 122, 124 Земельного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі", а також відсутність технічної документації із землеустрою слугували підставою для задоволення вимог прокурора та визнання оскаржуваного договору від 29.12.2014 недійсним.

З цих же підстав, судами, у порядку частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, визнано недійсним укладений між відповідачами договір про встановлення земельного сервітуту від 13.05.2016.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для визнання недійсними договору від 29.12.2014 та від 13.05.2016 у зв'язку з наступним.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; також розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст за пунктом "а" частини першої статті 12 Земельного кодексу України.

За статтею 116 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою набувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону; статтею 122 цього Кодексу визначено порядок надання земельних ділянок у користування після виокремлення зазначеної земельної ділянки в натурі та з передачею землекористувачу права користування як складової права власності.

Натомість сервітут за своєю правовою природою обмежує власника речі у вчиненні перешкод для її використання іншою особою, без зміни речових прав власника щодо самої речі.

Так, за змістом статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими та здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено поняття права користування чужим майном (сервітут), який може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Разом з тим, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, метою, з якою надавалась земельна ділянка, є розміщення тимчасової споруди. Реалізація такої мети фізичною особою користувачем безпосередньо впливає на обсяг речових прав власника земельної ділянки, що суперечить природі правовідносин за договором сервітуту.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відтак, при вирішенні позову щодо визнання недійсними спірних правочинів суди вірно застосували норми, що регулюють відносини оренди землі.

Порядок надання земельних ділянок державної чи комунальної власності в оренду врегульований статтею 124 Земельного кодексу України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

В силу приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суди попередніх інстанцій достовірно з'ясували, що як договір від 29.12.2014, так і договір від 13.05.2016 укладені відповідачами за відсутності відповідного рішення про надання земельної ділянки, без урахування вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі", що, як обґрунтовано зауважено судами, є підставою для визнання їх недійсними у встановленому законом порядку.

Судами також задоволено позовну вимогу прокурора про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 біля автовокзалу, площею 54 кв.м. вартістю 27 491,4 грн., з чим колегія суддів Вищого господарського суду України погодитися не може, у зв'язку з наступним.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, предметами договорів від 29.12.2014, від 13.05.2016 є встановлення земельного сервітуту відносно земельної ділянки площею 54 кв.м.

Рішенням Волноваської міської ради від 19.12.2014 № 6/47-1283 "Про надання дозволу на розміщення нового торгового об'єкту на території міста Волноваха" надано згоду на розміщення на території АДРЕСА_1 в районі автовокзалу нового торгового об'єкту - тимчасової споруди (павільйону) для ведення підприємницької діяльності.

Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244.

Пунктом 2.1 Порядку унормовано, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, належний відповідачу-2 павільйон розміщено на спірній земельній ділянці на підставі паспорту прив'язки.

Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку.

Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень.

Встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки (пункт 2.20 Порядку).

Як встановлено пунктом 2.27 Порядку, дія паспорта прив'язки ТС анулюється за таких умов: недотримання вимог паспорта прив'язки при її встановленні; невстановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив'язки; надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку, під час підготовки паспорта прив'язки ТС.

Відповідно до пункту 2.30 Порядку, у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.

Розглядаючи заявлену прокурором позовну вимогу про звільнення земельної ділянки, судами не встановлено чи закінчився строк дії паспорту прив'язки, чи було анульовано паспорт прив'язки органом, який його видавав, чи було розміщено належний відповідачу-2 павільйон самовільно, тобто без дотримання вимог Порядку.

За наявності чинного рішення ради про надання дозволу на розміщення малої архітектурної форми та не встановленого факту анулювання паспорту прив'язки, у суду були відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача-2 звільнити спірну земельну ділянку від належного йому МАФу.

Посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки Київського апеляційного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 30.07.2012 у справі № 2а-3088/12/2670 про те , що відсутність документів на право землекористування тягне за собою анулювання паспорта прив'язки, а тому і безпідставні твердження відповідача 1 у даній справі, що підставою для розміщення тимчасової споруди у відповідності до п. 2.1 Порядку є саме паспорт прив'язки, суперечать принципу правової визначеності, як складової верховенства права, який передбачає, що правова норма має бути доступною, чітко сформульованою та передбачуваною у своєму застосуванні. Крім того, посилання суду на правовий наслідок як-то анулювання паспорту прив'язки, який невідомо настане чи ні (абстрактний висновок), оскільки суд не може підміняти собою орган, на якого покладені державою здійснення відповідних функцій, є припущенням та не може бути покладено в основу рішення про звільнення земельної ділянки.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновки судів про задоволення позовної вимоги прокурора про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 біля автовокзалу, площею 54 кв.м. вартістю 27 491,4 грн. передчасними. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій в цій частині не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору та не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки.

В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення в частині задоволення вимоги прокурора про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 біля автовокзалу, площею 54 кв.м. вартістю 27 491,4 грн. з направленням справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти законне, обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі №905/1552/16 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.07.2016 у справі №905/1552/16 в частині задоволення позову про звільнення та повернення земельної ділянки по АДРЕСА_1) біля автовокзалу, площею 54 кв.м. у м. Волноваха Донецької області скасувати. В цій частині справу направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

В решті - постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.07.2016 у справі №905/1552/16 залишити в силі.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді І.П. Ходаківська

О.В. Яценко