Постанова ВГСУ від 25.04.2017 року у справі №904/1954/16

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 904/1954/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Демидової А.М.,

Шевчук С. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженої відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2017 року

у справі № 904/1954/16

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортех15"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача 1. ОСОБА_4

2. Публічне акціонерне товариство "СКТБ Елемент"

3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та застосування наслідків його недійсності

за участю представників

позивача - Таболін О.С.

відповідачів- 1. не з'явився

2. не з'явився

третіх осіб - 1. не з'явився

2. не з'явився

3. Музичук Л.С

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року у справі №904/1954/16 (суддя Петрова В.І.) публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 09 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ"Дельта Банк" і товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" та про зобов'язання ТОВ"Фінансова компанія "Сіагал" повернути банку оригінали договорів, переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 09 грудня 2014 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2017 року (судді Кузнецова І.Л., Джихур О.В., Чимбар Л.О.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" задоволено, визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 09 грудня 2014 року, укладений між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал". Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" повернути публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" оригінал кредитного договору №62/15-Ф від 29 січня 2008 року, укладеного між закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест", ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством "СКТБ "Елемент", оригінал іпотечного договору від 29 січня 2008 року, укладеного між закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" та відкритим акціонерним товариством "СКТБ"Елемент", посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрованого в реєстрі за №131 та оригінал договору застави акцій №63/15-Ф/ЗМ-1 від 14 лютого 2008 року, укладеного між закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" та ОСОБА_4, посвідченого нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О.Б., зареєстрованого в реєстрі за №412. У позові до товариства з обмеженою відповідальністю "Фортех 15" відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2017 року та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2008 року закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" (банк) та ОСОБА_4 (особою 1 на стороні позичальника), а також відкритим акціонерним товариством "СКТБ"Елемент" (особою 2 на стороні позичальника) укладено кредитний договір №62/15-Ф, на підставі якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію, надав позичальнику кредит в доларах США, а позичальник зобов'язався повернути кошти кредиту у строки, визначені графіком встановлення та зменшення ліміту заборгованості за цією кредитною лінією.

Згідно з п.1.2 договору загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією складає 4500000 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 29 січня 2008 року ЗАТ "Сведбанк Інвест" (іпотекодержатель) та ВАТ "СКТБ "Елемент" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрований в реєстрі за №131, а також 14 лютого 2008 року ОСОБА_4 (заставодавець) та ЗАТ "Сведбанк Інвест" (заставодержатель) договір застави акцій №63/15-Ф/ЗМ-1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О.Б., зареєстрований в реєстрі за №412.

18 червня 2013 року ПАТ "Омега банк" (продавцем), який є правонаступником ЗАТ "Сведбанк Інвест" та ПАТ "Дельта банк" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги №1, за умовами якого продавець відступив, а покупець прийняв право вимоги за кредитним договором №62/15-Ф від 29 січня 2008 року, іпотечним договором від 29 січня 2008 року та договором застави акцій №63/15-Ф/ЗМ-1 від 14 лютого 2008 року.

Загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором на день укладення договору купівлі-продажу прав вимоги складає 60545115,05 грн. (основна непогашена сума кредиту 35960507 грн. , сума нарахованих але не сплачених відсотків 23813839,60 грн. та комісія - 770770,45 грн.)

Ціна за договором купівлі-продажу прав вимоги №1 від 18 червня 2013 року складає 237738грн.76коп. (т. 1, ар.51)

09 грудня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" (первісним кредитором) та ТОВ"Фінансова компанія "Сіагал"(новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги належного виконання зобов'язань ОСОБА_4 (боржника 1) та ВАТ "СКТБ "Елемент" (боржника 2) за кредитним договором №62/15-Ф від 29 січня 2008 року.

Загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором на день укладення договору відступлення права вимоги складає 8408458,88 доларів США та комісія - 770770.45 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 09 грудня 2014 року складає 131318064грн.57коп..

На підставі п.1.2 договору разом з правом вимоги виконання зобов'язань до нового кредитора перейшли права за іпотечним договором від 29 січня 2008 року та за договором застави акцій №63/15-Ф/ЗМ-1 від 14 лютого 2008 року.

Ціна відступлення права вимоги узгоджена сторонами в п.1.4 договору складає 13500000грн. та була сплачена банку 10 грудня 2014 року у відповідності до 1.5 договору про що свідчить копія платіжного доручення № 5 від 08 грудня 2014 року (т. 1, ар. 52).

На підставі акту від 10 грудня 2014 року ПАТ"Дельта Банк" передало, а ТОВ "Фінансова компанія "Сіагал" прийняло документи, якими підтверджується дійсність та наявність прав грошових вимог до боржників, а саме: кредитний договір №62/15-Ф від 29 січня 2008 року та договори забезпечення.

Постановою правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 ПАТ"Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2015 року №51 розпочата процедура виведення ПАТ"Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці до 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.

У подальшому рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 08 квітня та 03 серпня 2015 року № 71, № 147 строки тимчасової адміністрації були продовжені відповідно до 02 вересня та 02 жовтня 2015 року.

22 вересня 2015 року комісією з перевірки правочинів за кредитними операціями прийнято рішення, оформлене протоколом №51, затвердженим уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ "Дельта Банк" щодо затвердження результатів перевірки та віднесення до нікчемних в розумінні п.п.1, 2, 3, 4, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договору про відступлення права вимоги від 09 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ"Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Сіагал".

Рішення комісії мотивовано посиланням на те, що внаслідок укладення майже безоплатного правочину відступлення майнових прав за кредитним договором, банк:

- відмовився від власних майнових вимог (п.1 ч.3 ст.38 названого вище Закону);

- втратив права на отримання грошових надходжень від позичальників, що не могло не вплинути на його фінансовий стан і на можливість виконувати власні зобов'язання (п.2 ч.3 ст.38 Закону);

- здійснив відчуження майна за ціною, значно нижчою від звичайної (п.3 ч.3 ст.38 Закону);

- прийняв на себе зобов'язання з забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону про банки і виконання грошових зобов'язань банку перед іншими кредиторами стало частково неможливим (п.4 ч.3 ст.38 Закону);

- окремому кредитору передав майно банку, через що ним отримано переваги, не встановлені законодавством (п.7 ч.3 ст.38 Закону).

Викладені обставини стали визначальними для звернення ПАТ "Дельта Банк" з позовом до господарського суду про визнання недійним договору відступлення права вимоги від 09 грудня 2014 року та про зобов'язання ТОВ "Фінансова компанія "Сіагал" повернути банку оригінали договорів, переданих на виконання договору відступлення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд послався на те, що позивач не надав доказів, які б підтверджували факт невідповідності договору про відступлення права вимоги нормам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги зазначив, що на підставі договору відступлення права вимоги від 09 грудня 2014 року відчужено майно (право вимоги за кредитним договором) за ціною, яка більш ніж на 20 відсотків нижча від звичайної ціни на вказаний вид майна відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості права вимоги за кредитним договором №62/15-ф від 29 січня 2008 року станом на 09 грудня 2014 року, складеним суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю "Некос".

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Частиною 1 статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що НБУ зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) не приведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Частиною 1 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено підстави ліквідації банку, зокрема зазначено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією ФГВФО. Так, НБУ має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення №51 про запровадження з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03 серпня 2015 року продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації у АТ "ДЕЛЬТА БАНК" до 02 жовтня 2015 року включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "ДЕЛЬТА БАНК" Кадирова Владислава Володимировича до 02 жовтня 2015 року включно.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Пунктом 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Уповноваженою особою ФГВО на тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта Банк" було прийнято рішення про визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги від 09 грудня 2014 року.

Своє рішення уповноважена особа обґрунтувала тим, що ніби - то внаслідок укладення оспорюваного договору Банк здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, значно нижчою від звичайної ціни та що внаслідок укладення зазначеного договору Банк взяв на себе зобов'язання, наслідком яких його було визнано неплатоспроможним.

Доводи позивача про відчуження майна (майнових прав) за ціною, значно нижчою від звичайної ціни ґрунтуються на тому, що станом на дату укладення оспорюваного правочину сума заборгованості третьої особи 1 та 2 за кредитним договором перед Банком була більшою за ціну відступлення права вимоги за оспрюваним правочином

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного.

Позивач ототожнює поняття номінального розміру заборгованості за кредитним договором та ринкової вартості ціни права вимоги.

Оцінка майна, майнових прав (надалі оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, визначеними в статті 9 Закону України "Про оцінку майна майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності (ст.3 Закону).

У свою чергу висновки про вартість майна та майнових прав викладаються у звіті про оцінку майна, під яким слід розуміти документ, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюються підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Отже, виключно на підставі звіту про оцінку майнових прав можна стверджувати про відповідність та/або не відповідність ринковим цінам ціни відступлення права вимоги, визначеної сторонами у відповідному договорі.

Визначаючи ринкову вартість прав вимоги за кредитними договорами, які були відступлені безумовно підлягають врахуванню такі фактори як стан обслуговування боргу, платоспроможність позичальника, наявність застави, її належне оформлення, процес стягнення боргу або звернення стягнення на заставлене майно.

У даному випадку, позивачем до суду першої інстанції не було надано вищезазначеного звіту, який підтверджував або спростовував обґрунтованість позовних вимог.

Натомість, позивач надав до суду апеляційної інстанції Звіт про незалежну оцінку складений суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю "Некос" від 02 грудня 2016 року, який було здійснено на виконання вимог договору б/н на проведення незалежної оцінки майна з рецензуванням від 23 листопада 2016 року, тобто після прийняття рішення судом першої інстанції 11 серпня 2016 року.

Єдиною підставою для скасування рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначив Звіт про незалежну оцінку складений 02 грудня 2016 року, однак судом апеляційної інстанції не обґрунтовано прийняття зазначеного Звіту в якості належного, нового доказу, який не був предметом розгляду суду першої інстанції та не зазначено обґрунтування неможливості надання цього доказу позивачем до суду першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вийшов за межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції не обґрунтувавши прийняття нового доказу у справі та не встановив причини неможливості їх подання позивачем до суду першої інстанції.

Місцевим господарським судом були розглянуті та вірно відхилені доводи Позивача, викладені у позовній заяві стосовно того, що договір про відступлення права вимоги не передбачав безоплатної передачі прав вимоги, оскільки за зазначеним договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" сплатило на користь позивача 13500000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 08 грудня 2014 року.

Крім того, Позивач посилаючись на те, що Договір про відступлення прав вимоги від 09 грудня 2014 року передбачає пільги (переваги) під час дії тимчасової адміністрації в порушення п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не наводить жодних конкретних положень договору, які передбачали б надання зазначених переваг (пільг).

Доводи Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про те, що укладання оспорюваного правочину стало однією із причин його неплатоспроможності, також вірно відхилені судом, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України, які б підтвердили наявність причинно-наслідкового зв'язку між укладенням договору про відступлення права вимоги між позивачем та відповідачем-1 та визнання позивача неплатоспроможним.

На підтвердження зазначених доводів позивач зазначив лише ту обставину, що розрахунок за зазначеним договором відбувся за рахунок грошових коштів відповідача-1, що обліковувалися на рахунку, відкритому у позивача, водночас відсутні посилання на нормативно-правові акти, які б підтверджували незаконність або неможливість проведення розрахунків за рахунок таких грошових коштів.

Посилання на Постанову НБУ №692, якою відповідача-1 віднесено до категорії проблемних, як обґрунтування власних доводів та заперечень, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки зазначена постанова жодним чином не обмежувала банк у праві укладення договорів про відступлення права вимоги, або у можливості використання коштів клієнтів, розміщених на рахунках у банку під час взаємного розрахунку. Зазначеною постановою банк було обмежено у погашенні заборгованості за рахунок заставного майна, вивільненні майна з-під обтяжень застави та обмежено банк у праві передавати власне майно у заставу третім особам. Жодне з обмежень, встановлених НБУ, не було порушено внаслідок укладення оспорюваного правочину.

Судом першої інстанції також правомірно зазначено, що укладення Договору про відступлення прав вимоги від 09 грудня 2014 року мало наслідком отримання банком прибутку без прийняття на себе жодних грошових зобов'язань, оскільки останній набув статус кредитора, а не боржника, а тому посилання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на п.2 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є необґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що під час укладення Договору про відступлення права вимоги від 09 грудня 2014 року було дотримано усіх вимог, встановлених чинним законодавством України, та жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за цим договором не настала, у зв'язку з чим доводи Позивача не приймаються до уваги.

Крім того, слід зазначити, що спірне право вимоги за кредитним договором № 62/15-Ф від 29 січня 2008 року було придбане позивачем лише за 237738 грн.76 коп. У той же час, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" перепродало дану вимогу за 13500000 грн., тобто за ціною, що значно перевищує його витрати на придбання даної вимоги. Отже, у позивача відсутні підстави стверджувати, що банк поніс фінансові збитки, що виникли в результаті укладення спірного правочину. Посилання позивача на можливість отримання більшої суми ніж ціна відступлення права вимоги відповідачу 1 ґрунтується лише на припущені та не є належним доказом обґрунтування позовних вимог.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов ((п. 6) ст. 1119 ГПК України).

Отже, у даному випадку, оскаржувана постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2017 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року - залишенню в силі.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-