ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 року Справа № 918/1176/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Швеця В.О.за участю представників сторінпозивачане з'явився (про час і місце слухання справи повідомлено належним чином)відповідачаБазака С.Г. (дов. від 14.11.2016 №01/14-245) Сергійчук Н.А. (дов. від 11.07.2016 №01/14-154)розглянувши матеріали касаційної скаргиРегіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській областіна постановуРівненського апеляційного господарського суду від 22.02.2017у справі№918/1176/16 Господарського суду Рівненської областіза позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області доОрендного підприємства санаторій "Червона калина" простягнення збитків як недоотриманої орендної плати по договору оренди в сумі 812 409,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Орендного підприємства санаторій "Червона калина" збитків як недоотриманої орендної плати по договору оренди в сумі 812 409,19 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.12.2016 (суддя Торчинюк В.Г.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 (головуючий суддя Мамченко Ю.А., судді Саврій В.А., Павлюк І.Ю.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги і доводи тим, що судами було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття невірних судових рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 24.05.2017 представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 20.05.1994 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (надалі - Відділення) та організацією орендарів санаторію "Червона калина", правонаступником якого є орендне підприємство "Санаторій "Червона калина" (надалі - Санаторій), був укладений договір оренди з правом викупу, за умовами якого з метою підвищення ефективності використання державного майна і досягнення найбільших результатів господарської діяльності позивач передав орендарю в оренду майно санаторію "Червона калина".

Відповідно до пункту 1.3 зазначеного договору після підписання цієї угоди та прийому майна орендар засновує підприємство/господарське товариство тощо, яке іменується "Санаторій "Червона калина", і стає правонаступником майнових прав і обов'язків підприємства/організації, майно якого передано в оренду.

Вступ орендаря у строкове володіння майном настає одночасно з підписанням сторонами договору (пункт 1.4 зазначеного правочину).

За пунктом 7.1 договору останній діє з 20.05.1994 до 20.05.1999.

У той же час пунктом 7.4 договору сторони передбачили, що після закінчення строку її дії орендар має переважне право на її продовження. При відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які було передбачено договором. При продовженні строку дії договору його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Вищевказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору його сторонами було складено та підписано відповідний акт прийому-передачі орендованого майна (а.с. 20).

З огляду на матеріали справи, сторонами були внесені зміни до договору оренди майна, зокрема, додатковою угодою від 20.05.2004 № 5 передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (із змінами та доповненнями), і становить без ПДВ 6 390,00 грн. з урахуванням щорічного індексу інфляції.

Додатковими угодами від 20.08.2004 №6, №6-А, від 20.05.2005 року №7 договір було пролонговано до 01.03.2005, до 01.05.2005 та до 01.11.2005.

Додатковою угодою від 01.11.2005 №8 визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить за базовий місяць (жовтень 2005 року) 7 534,70 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Додатковою угодою від 07.03.2007 №9 передбачено проведення перерахунку орендної плати з 01.01.2007 та зазначено, що орендна плата визначена на підставі змін і доповнень, внесених до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995. Розмір орендної плати за базовий місяць - січень 2007 року становить 12 946,61 грн. без ПДВ.

Додатковою угодою від 14.05.2007 договір пролонговано до 30.04.2008.

Додатковою угодою від 30.11.2007 погоджено, що у зв'язку зі збільшенням вартості орендованого майна було визначено новий розмір орендної плати, яка за жовтень 2007 року становить 15 755,70 грн.

Додатковою угодою від 16.04.2009 договір пролонговано до моменту прийняття компетентним органом рішення про приватизацію або до укладення нового договору оренди.

Додатковими угодами від 05.05.2009 №13 та від 01.04.2010 року №14 договір пролонговано до моменту прийняття компетентним органом рішення про приватизацію або до укладення нового договору оренди, але не пізніше, як, відповідно до 01.04.2010 та до 31.07.2010.

07.05.2014 між сторонами було укладено договір №1, яким внесено зміни до договору оренди державного майна від 20.05.1994 №1, викладено пункт 3.1 у новій редакції, згідно якої орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 із змінами і доповненнями. Розмір орендної плати за базовий місяць - серпень 2011 року становить 51 317,54 грн. без ПДВ. Перерахунок орендної плати здійснити з 20.09.2011.

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначений додатковий договір був підписаний організацією орендарів орендного підприємства санаторію "Червона калина" з протоколом розбіжностей, який не був у встановленому порядку погоджений Відділенням.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Так, відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.10.2014 у справі №918/1232/14 за позовом Відділення до організації орендарів орендного підприємства санаторію "Червона калина" про внесення змін до договору оренди державного майна вимоги позивача задоволено. Внесено зміни до укладеного між даними сторонами договору оренди, виклавши його пункт 3.1 в наступній редакції: Орендна плата визначається на підставі "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції розділу", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 із змінами та доповненнями. Розмір орендної плати за базовий місяць - серпень 2011 року становить без ПДВ - 51 317,54 грн.

Вказане судове рішення у встановленому законом порядку не було скасовано, а відтак набрало законної сили.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача збитків по даній справі, Відділення посилється на те, що рішення Господарського суду Рівненської області від 06.10.2014 у справі №918/1232/14 набрало законної сили 21.10.2014, а отже нарахування орендної плати відповідачу здійснюється за новою ставкою з 21.10.2014.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що в оренду було передано майно державної власності, на дані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства (стаття 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Згідно статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є, зокрема: предмет оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), відновлення орендованого майна та умови його повернення: виконання зобов`язань, орендна плата (з урахуванням її індексації), яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати, страхування орендарем взятого ним в оренду майна тощо.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Як було зазначено вище, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 №961 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10.09.1995 №629 і від 04.10.1995 №786" змінено орендні ставки за використання нерухомого державного майна.

За умовами спірного договору оренди (з урахуванням додаткової угоди до договору від 01.11.2005 № 8) розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

У той же час відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового оборогу (стаття 654 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

За частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, зважаючи на вищенаведені імперативні законодавчі приписи та положення договору, суди попередніх інстанцій дійшли до правомірно висновку про те, що зміна розміру орендної ставки в односторонньому порядку суперечить вимогам закону. Разом з тим, за змістом вищенаведеного договору оренди ініціатива зміни розміру орендної плати шляхом, зокрема, надіслання відповідної пропозиції іншій стороні угоди, є правом такої сторони, а не її обов'язком.

У той же час нормативне встановлення нового фіксованого розміру (ставки) орендної плати щодо певного кола орендарів не свідчить про автоматичну зміну умов відповідних договорів оренди, чинних на момент встановлення таких нових розмірів орендної плати.

З огляду на матеріали справи, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області не було доведено належними і допустимими доказами факту порушення відповідачем його зобов'язань з огляду на те, що обов'язок направлення відділенню вимог чи пропозицій щодо перегляду розміру орендної плати при зміні, зокрема, Методики її розрахунку, прямо не був передбачений відповідним договором оренди.

Судами попередніх інстанцій правомірно зауважено і на тому, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.10.2014 у справі № 918/1232/14 було встановлено, що відповідно до пункту 3 наказу Фонду державного майна України від 06.09.2010 № 1291 "Щодо орендного підприємства санаторію "Червона калина", Відділенню було заборонено вчиняти будь-які дії щодо оренди або приватизації орендного підприємства санаторію "Червона калина", матеріали стосовно оренди та приватизації ЦМК передані до центрального апарату Фонду державного майна України.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з положеннями статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.

Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що позивачем не доведено факту наявності вини Орендного підприємства "Санаторій "Червона калина" в завданні заявлених до стягнення з нього збитків, суди попередніх інстанцій правомірного зауважили, що наведені обставини виключають можливість покладення на останнього обов'язку по відшкодуванню цих збитків.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні заяви Орендного підприємства "Санаторій "Червона калина" про застосування строку позовної давності з огляду на те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 918/1176/16 Господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В.Корсак

В.Швець