ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 915/454/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників: позивача Снігір Є.О. дов. від 05.10.2016 відповідача Білань Л.В. дов. від 04.01.2016 №6 перевіривши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ОМО"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016у справі№915/454/16 Господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ОМО"доДочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"простягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №1 від 03.05.2013 в сумі 409734,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМО" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №1 від 03.05.2013 у розмірі 409734,50 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 31.05.2016 (суддя Корицька В.О.) позовні вимоги задоволено. З ДП "Миколаївський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ТОВ "ОМО" стягнуто заборгованість за договором купівлі-продажу №1 від 03.05.2013 в сумі 409734,50 грн.

Суд першої інстанції, з посиланням на приписи частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статті 655, 629, 530, 525, 526 Цивільного кодексу України дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 409 734,50 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, місцевим господарським судом відхилено посилання відповідача на те, що з наданих позивачем видаткових накладних вбачається, що вони підписані невстановленою особою, відсутні дані щодо посади, прізвища, даних щодо довіреності на отримання товару від імені відповідача, а тому неможливо ідентифікувати особу, що брала участь у господарській операції, у зв'язку із чим надані видаткові накладні не можуть бути прийняті судом як належний та допустимий доказ, та зазначено, що дійсно видаткові накладні містять лише підписи отримувача, проте, за твердженням суду здійснення господарських операцій по отримання ПММ підтверджується й іншими доказами у справі, зокрема долученими товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, які оформлялись позивачем та підписувались водіями для транспортування вантажу. При цьому, суд зазначив, що дані документи містять ПІБ та посади осіб, які їх відпустили/прийняли, довіреність на отримання ПММ.

Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що реалізація договору відбулась частковим виконанням відповідачем зобов'язання, оскільки 14.01.2016 та 08.02.2016 були здізйснені проплати на виконання договору, а як вбачається з розпоряджень, які наявні в матеріалах справи, на територію позивача 05.01.2016 та 13.01.2016 було дозволено проїзд транспорту з водієм ОСОБА_6, який працює у ДП "Миколаївоблавтодор", що підтверджується відомостями за 2015-2016 роки, що також, на думку суду, підтверджує виконання сторонами умов договору в частині поставки товару.

Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами відбулось реальне виконання умов договору, товар був поставлений, а грошові кошти за нього сплачені частково, а відсутність даних щодо посади, прізвища, даних щодо довіреності на отримання товару від імені відповідача на видаткових накладних, тобто правильність оформлення первинних бухгалтерських документів, не може ставитись в залежність від виконання зобов'язань за договором в частині оплати поставленого товару.

За апеляційною скаргою ДП "Миколаївський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 (колегія у складі суддів: головуючий суддя Аленін О.Ю., судді Жеков В.І., Пироговський В.Т.) скасоване, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМО" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016, а рішення господарського суду Миколаївської області від 31.05.2016 у даній справі залишити в силі.

Скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Також заявник зазначає про неправильне та неповне дослідження доказів, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.10.2016. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.10.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

У зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А. протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016 було визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМО" у своєму відзиві на касаційну скаргу просить залишити постанову без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 23.11.2016 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.05.2013 між TOB "ОМО" (продавець) та ДП "Миколаївський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №1, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити на умовах цього договору продукцію (товар) паливно-мастильні матеріали (далі - ПММ) у кількості та асортименті згідно товарних накладних.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 договору поставка товару здійснюється в день надходження на розрахунковий рахунок продавця 100% передоплати вартості відповідної партії товару. Датою поставки товару вважається дата на товарній накладній разом з рахунком та на податковій накладній. У випадку перевищення кількості фактично поставленого товару над кількістю попередньо сплаченого, Покупець здійснює доплату шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом трьох банківських днів з моменту відвантаження товару.

Ціна за поставлений товар визначається в національній валюті України, є договірною та визначається у товарній накладній (пункт 3.1 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що якість, маркування, пакування, хімічний склад товару, повинні відповідати ГОСТам та ТУ для даного виду товару та підтверджуватись сертифікатом якості, який виданий заводом - виробником.

Розділом 5 договору сторони передбачили умови приймання-передачі товару. Так, товар вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем за якість - у відповідності до сертифікату якості заводу - виробника. Приймання товару покупцем за кількістю та якістю здійснюється в порядку передбаченому Інструкціями Госарбітражу П-6 та П-7. У випадку якщо якість товару не відповідає вимогам даного договору продавець здійснює заміну такого товару або повертає його вартість за умови надання покупцем підтверджуючих документів, які видані компетентною лабораторією. Право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання всіх оформлених документів, вказаних в пункті 2.3 даного договору.

Відповідно до пункту 6.1 договору у випадку порушення зобов'язань, які випливають з умов даного договору, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 7.1 договору усі спори, що виникають в процесі виконання умов даного договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. При не досягненні сторонами згоди спір вирішується у судовому порядку, згідно діючого в Україні законодавства.

У відповідності до пунктів 8.1, 8.2 договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2014. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про припинення дії договору за два місяця до закінчення строку дії договору, він вважатиметься продовженим на той самий термін.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що ним на підставі договору було відвантажено ДП "Миколаївський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" товар - ПММ, що підтверджується видатковими накладними № 2 від 05.01.2016 на суму 80429,50 грн., № 3 від 06.01.2016 на суму 92680,50 грн., № 4 від 12.01.2016 на суму 97695,00 грн., № 6 від 13.01.2016 на суму 81567,00 грн., № 7 від 14.01.2016 на суму 170182,50 грн., а також товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів та актом звірки взаєморозрахунків станом на 24.02.2016, проте оплату за отриманий товар відповідач здійснив частково, а саме: 14.01.2016 в сумі 2820,00 грн., 08.02.2016 в сумі 110000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та актом звірки взаєморозрахунків станом на 24.02.2016.

04.03.2016 позивач, з метою досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості в сумі 409734,50 грн., яка була залишена відповідачем без відповіді, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд, виходив із доведеності матеріалами справи факту передачі товару ПММ відповідачеві, зокрема, накладними, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, які оформлялись позивачем та підписувались водіями для транспортування вантажу.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем ПММ та його прийняття відповідачем, а доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог відповідачем не надано, суд першої інстанції, керуючись приписами статті 526 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 409734,50 грн.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із приписів статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України та визнав неналежними доказами отримання відповідачем товару за договором надані позивачем ТТН, оскільки вони не містять, зокрема, даних про довіреність вантажоодержувача, яким зазначено ДП "Миколаївський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", даних про подорожній лист автотранспортного підприємства, даних про дату і час виїзду з підприємства - вантажовідправника.

Також апеляційний суд зазначив про відсутність довіреності, яка б видавалась ДП "Миколаївський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на ім'я ОСОБА_6 або іншій особі, підпис якої наявний в графі "Прийняв водій" суду не було надано.

Надані позивачем докази на підтвердження поставки та отримання відповідачем товару 12.01.2016 та 14.01.2016 акти виконаних робіт, підписані між ТОВ "ОМО" та ТОВ "Владимакс", колегія суддів апеляційного суду відхилила з огляду на те, що відповідно до рахунку-фактури № СФ-000002, акт здачі приймання №ОУ-0000002 від 12.01.2016 - "автотранспортні послуги Октібр. - Ю.Украинск", 300 км. 2820,00 грн., а відповідно до ТТН №12.01.2016-1 від 12.01.2016 - пунктом розвантаження визначено Миколаївський ДЕУ. Згідно з рахунком-фактурою №СФ-000006 від 14.01.2016, акт №ОУ-000006 від 27.01.2016 - "автотранспортні послуги Октібр. - Ю.Украинск", 300 км. 3780,00 грн., однак, відповідно до ТТН № 14.01.2016-1 від 14.01.2016 пунктом розвантаження вказано Миколаївський ДЕУ.

Крім того, апеляційний суд зазначив про помилковість висновків місцевого суду, що на територію позивача 05.01.2016 та 13.01.2016 було дозволено проїзд транспорту з водієм ОСОБА_6, який працює у "ДП "Миколаївоблавтодор", що на думку суду підтверджує виконання сторонами умов договору в частині поставки товару, з огляду на те, що Інструкцією передбачено, що ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про надання ДП "Миколаївський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" довіреності ОСОБА_6 на отримання від позивача будь-яких товарів за договором купівлі-продажу №1 від 03.05.2013.

До того ж, судова колегія вказала, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні №2 від 05.01.2016, №2 від 06.01.2016, №4 від 12.01.2016, №6 від 13.01.2016, №7 від 14.01.2016 мають усі реквізити з боку постачальника (позивача), в них зазначено прізвище постачальника, міститься підпис останнього та печатка підприємства. Разом з тим у вказаних накладних від отримувача міститься лише підпис невідомої особи, оскільки ані прізвища, ані номеру та дату довіреності отримувача дані накладні не містять, відсутня у накладній й печатка підприємства отримувача, тобто відповідача.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного судів, покладені в основу прийнятих у справі судових рішень, передчасними, непереконливими та такими, які не можна вважати прийнятими за повного встановлення та оцінки усіх істотних обставин справи в їх сукупності, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; відповідно до частин 1, 2 статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Відповідно до підпункту 7.5.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N 805/15496, нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання. Згідно з підпунктами 7.5.6, 7.5.7, 7.5.8, 7.5.10 цієї Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вже зазначалось вище, згідно з наявними у справі документами первинного бухгалтерського обліку (видаткова накладна) у відповідні строки та кількості послідовно визнавались відповідачем, що підтверджується змістом акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 24.02.2016, проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним доказам.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до статей 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів, та мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Дїї сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Між тим, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що місцевий суд, приймаючи рішення у справі не з'ясував хто був перевізником, оскільки всі заперечення та обґрунтування касаційної скарги стосуються Товариства з обмеженою відповідальністю "Владимакс", яке скаржник просив залучити в якості третьої особи та яке "нібито" є перевізником у спірних правовідносинах.

Вказані заперечення не були досліджені і апеляційним господарським судом.

З наведеного вище слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не перевірили ґрунтовність юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права.

Враховуючи, що в силу статті1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМО" дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 та рішення господарського суду Миколаївської області від 03.08.2016 скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМО" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 у справі № 915/454/16 та рішення господарського суду Миколаївської області від 31.05.2016 у даній справі скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді О. Сибіга

В. Швець