ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 911/4649/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Мачульського Г.М., Костенко Т.Ф.перевіривши матеріали касаційної скаргисільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Жоравське"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016у справігосподарського суду Київської областіза позовомсільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Жоравське" доЖоравської сільської радиза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41,ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_76, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_57, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_75, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68провизнання недійсним рішенняв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Гаврилюк С.В. -дов. №1 від 27.02.2015;від відповідача:Лісовий А.В. - договір про надання првової допомоги б/н від 25.11.2015; Сидоренко Н.С. - дов. б/н від 14.06.2016;від третіх осіб на стороні відповідача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 26.11.2015 господарського суду Київської області (суддя: Шевчук Н.Г.) у задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що чинним на час прийняття спірного рішення та на теперішній час законодавством можливість набуття права користування земельною ділянкою у порядку правонаступництва не передбачена, тому відсутнє порушення прав позивача при прийнятті рішення Жоравської сільської ради №80-ХІ-ХХІІІ від 19.04.2000 "Про припинення права постійного користування землею КСП "Жоравське".

Постановою від 17.02.2016 Київського апеляційного господарського суду (судді: Тищенко О.В. - головуючий, Куксов В.В., Тарасенко К.В.) рішення від 26.11.2015 господарського суду Київської області залишено без змін, з підстав застосування пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, сільськогосподарське ТОВ "Жоравське" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. Скаржник зазначає, що апеляційним судом залишено в силі рішення та застосовано строки позовної давності, що є порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.37 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 261, 267 Цивільного кодексу України, ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Інші учасники судового процесу не скористалися правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 27.05.2016 у даній справі визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.. Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.05.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вказаному вище складі.

Відповідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 14.06.2016, у зв'язку з відпусткою судді Сибіги О.М. визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді Мачульськй Г.М., Костенко Т.Ф.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що рішенням Жоравської сільської ради Яготинського району від 01.12.1995 КСП "Жоравське" передано у постійне користування для сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею 249, 9 га.

На підставі вказаного вище рішення КСП "Жоравське" видано Державний акт на право постійного користування землею І-КВ №001567 від 26.12.1995.

Рішенням загальних зборів членів КСП "Жоравське" від 25.02.2000 ухвалено заснувати СТОВ "Жоравське" шляхом зміни організаційно-правової форми КСП "Жоравське" з повним правонаступництвом і передачею усіх майнових (у тому числі прав на землю) прав та обов'язків СТОВ "Жоравське". Загальними зборами також затверджено статут та установчий договір сільськогосподарського ТОВ "Жоравське".

Відповідно установчого договору про створення та діяльність СТОВ "Жоравське", зареєстрованого РДА Яготинського району Київської області №93 від 28.02.2000 за реєстраційним №497, СТОВ створене в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства "Жоравське" (далі - КПС "Жоравське"). Майно та майнові права СТОВ складаються з: основних і оборотних фондів та майнових прав КСП, що передаються СТОВ в результаті реорганізації КСП в порядку правонаступництва з майна та майнових прав КСП; продукції, що виготовлена СТОВ у результаті його господарської діяльності; отриманих доходів та прибутку; іншого майна та майнових прав, що були надбані ТОВ на законних підставах.

Відповідно передавального акту від 28.02.2000, на підставі рішення загальних зборів від 25.02.2000, створеному у порядку правонаступництва шляхом зміни організаційно-правової форми СТОВ "Жоравське" від КПС "Жоравське" передано для продовження діяльності усі майнові права та обов'язки, зокрема:

- об'єкти соціальної сфери, що підлягають у подальшому передачі на баланс сільської ради - ФАП, клуб, газова котельня, ритуальна площадка, артскважина;

- лісополоси, трансформатори, високовольтні електролінії, лізингове майно (ЮМЗ - 2 шт., європак. 99р., бурячний комплекс,німець);

- майно під покриття кредиторської заборгованості - 711 тис.грн.;

- об'єкти під покриття реструктуризованих боргів - навіс для техніки, сіносховище, кормоцех, склад міндобрив, сарай чотирьохрядний;

- майно під покриття збитків минулих років - 1412000грн.;

- пайовий фонд - актив 7667 тис.грн, пасив - 6680 тис.грн.

Рішенням Жоравської сільської ради №80-ХІ-ХХІІІ від 19.04.2000, у зв'язку з реорганізацією КСП "Жоравське", припинення його діяльності та створення на його основі - СТОВ "Жоравське", яке засновано на приватній власності на землю і право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 249,9 га в т.ч. припинено, відповідно статей 27, 29 Земельного кодексу України.

Предметом позову у даній справі є вимога сільськогосподарського ТОВ "Жоравське" до Жоравської сільської ради про визнання недійсним рішення Жоравської сільської ради № 80-ХІ-ХХІІІ від 19.04.2000 "Про припинення права постійного користування землею КСП "Жоравське".

Відповідно ст.4 Цивільного кодексу Української РСР, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

За ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції від 31.10.1996), земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Статтею 3 Земельного кодексу України 1991 року (в редакції на час прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Відповідно ч.1 ст.27 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття оспорюваного рішення) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2)закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача (позивачів) у справі.

Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачав, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою набуте сільськогосподарським ТОВ "Жоравське" в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 26.09.2011 зі справі № 6-14цс11.

Як встановлено апеляційним господарським судом в процесі судового розгляду даної справи до прийняття рішення господарськими судами, Жоравська сільська рада подала заяву про застосування терміну позовної давності. В заяві відповідач вказує, що з моменту прийняття рішення Жоравської сільської ради "Про припинення права постійного користування землею КСП "Жоравське" до дати подання позовної заяви СТОВ "Жоравське" минуло 15 років, у зв'язку з чим пропущено строк позовної давності, передбачений ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до прийняття рішення у справі, є підставою для відмови у позові у відповідності п.4 ст. ст.267 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно ст.ст.71 та 76 Цивільного кодексу Української РСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно приписів ст. 261 Цивільного кодексу України, за якими перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено апеляційним господарським судом відповідно протоколу одинадцятої сесії двадцять третього скликання Жоравської сільської ради від 19.04.2000 до порядку денного були включені питання про затвердження схеми поділу земель колективної власності КСП "Жоравське" на земельні частки паї, про припинення права постійного користування землею КСП "Жоравське", про соціально-економічний розвиток села на 2000 рік та прийнято рішення №80 "Про припинення права постійного користування землею КСП "Жоравське".

Також, відповідно протоколу одинадцятої сесії двадцять третього скликання від 19.04.2000 голова сільськогосподарського ТОВ "Жоравське" ОСОБА_74 був присутній при прийнятті рішення про припинення права постійного користування землею КСП "Жоравське" та виступав на даній сесії, що підтверджує його обізнаність про прийняття оскаржуваного рішення.

Пропуск позовної давності є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, враховуючи обізнаність позивача стосовно прийняття оскаржуваного рішення Жоравською сільською радою, саме 19.04.2000, то апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанцій дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 17.02.2016 Київського апеляційного господарського суду зі справи №911/4649/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Г.М. Мачульський

Т.Ф. Костенко