ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 908/2671/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року за скаргою на бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області у справі № 908/2671/13 за позовом приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" до державного підприємства "Науково-експериментальна база "Еліта" Запорізької сільськогосподарської дослідної станції Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України", про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ПП "Бізон-Тех 2006" звернулося до господарського суду Запорізької області з скаргою на бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та просило визнати незаконною бездіяльність зазначеного відділу державної виконавчої служби у виконавчому провадженні № 49773121, що полягала в невиконанні цим відділом вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і в не передачі виконавчого документа у вказаному виконавчому провадженні до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його виконання за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; зобов'язати Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів документи та відомості, необхідні для перерахування ПП "Бізон-Тех 2006" коштів, стягуваних за рішенням господарського суду Запорізької області від 27.05.2014 року.

В обґрунтування скарги стягувач посилається на те, що з дати відкриття провадження вже минуло більше 6 місяців, втім державним виконавцем рішення до цього часу не виконано, та в порушення вимог ч. 3 ст. 4 Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" разом із необхідними документами не передано керівником Відділу до органів Держказначейства для його виконання в порядку, передбаченому цим Законом.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 року (суддя Кутіщева-Арнет Н.С.) скаргу стягувача залишено без задоволення.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року (судді: Дучал Н.М., Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.) зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі стягувач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними ухвалу та постанову скасувати та скаргу задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу державний виконавець вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника стягувача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням господарського суду Запорізької області від 27.05.2014 року у справі № 908/2671/13, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.11.2015 року, стягнуто з ДП "Науково-експериментальна база "Еліта" Запорізької сільськогосподарської дослідної станції Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України" на користь ПП "Бізон-Тех 2006" 98 480 грн. основного боргу, 29 544 грн. штрафу, 39 392 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3348,32 грн. витрат зі сплати судового збору, 3 525,12 грн. витрат зі сплати судової технічної експертизи документів.

25.11.2015 року на виконання зазначеного судового рішення господарським судом Запорізької області видано відповідний наказ про примусове виконання рішення.

13.01.2016 року Комунарським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49773121 з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 25.11.2015 року № 908/2671/13.

20.01.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

З метою перевірки майнового стану боржника, державним виконавцем було зроблено запити до відповідних органів, зокрема Державної податкової служби України, АІС "Автомобіль", Держінспекції сільського господарства у Запорізькій області, Дерземагенство, Управління статистики, тощо, на які отримані відповіді.

28.01.2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.

23.02.2016 року державним виконавцем винесено постанову про об'єднання виконавчого провадження № 50162479 з виконавчим провадженням № 49773121 у зведене виконавче провадження № 51838284, яке веде Комунарський відділ ДВС м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, до якого постановами від 23.02.2016 року були приєднані ще 13 виконавчих проваджень.

Постанова про приєднання останнього виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження винесена 24.05.2016 року.

03.08.2016 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 51838284 було винесено постанову про арешт коштів боржника.

Предметом даного судового розгляду є вимоги стягувача про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця, яка полягає у невиконанні цим відділом вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо передачі виконавчого документа до органу Держказначейства для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; і зобов'язання державного виконавця подати до вказаного органу документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, стягуваних за рішенням суду.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні скарги стягувача на бездіяльність державного виконавця, виходив із передчасності звернення з цією скаргою, оскільки шестимісячний строк передачі виконавчого документу починає відраховуватись з дня винесення постанови про відкриття зведеного провадження щодо боржника (23.02.2016 року) та спливає через шість місяців (23.08.2016 року), тоді як скаргу на бездіяльність державного виконавця подано 22.07.2016 року.

В свою чергу суд апеляційної інстанції, підтримавши висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні скарги стягувача, виходив з того, що у органу ДВС відсутні підстави для виконання вимог ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", оскільки передбачений цією нормою обов'язок органу ДВС пов'язується із встановленням підстав, визначених у п.п. 2- 4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачеві, наявність яких на час звернення стягувача з цією скаргою до суду не доведена.

Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 115, ст. 116 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Водночас, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.02.2016 року виконавче провадження № 49773121 та виконавче провадження № 50162479 щодо боржника було об'єднано в зведене виконавче провадження № 51838284, тобто на момент звернення скаржника із скаргою до суду шестимісячний строк для виконання рішення в справі № 908/2671/13 не сплив.

Крім того, за ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Разом з тим, згідно з п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними ;

стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", що виключає обов'язок державного виконавця вчинити дії згідно з ч. 3 ст. 4 Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно оцінивши подані сторонами докази і дослідивши фактичні обставини справи, дійшли обґрунтованих висновків про відсутність в даному випадку підстав для задоволення скарги стягувача.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко