ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 927/467/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,перевіривши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АПБ-Цегла"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Руденко М.А., Дідиченко М.А.)у справі№ 927/467/16 господарського суду Чернігівської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач"дотовариства з обмеженою відповідальністю "АПБ-Цегла"простягнення 533890,02 грн.,за участю представниківпозивачаАтаманюк В.О.,відповідачаУстинова І.П.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 13.06.2016 у справі №927/467/16 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "АПБ-Цегла" на користь ТОВ "Газпромпостач" 408612,36 грн. боргу, 7575,01 грн. 3% річних та 26105,58 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 рішення господарського суду Чернігівської області від 13.06.2016 скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення пені та змінено в частині стягнення сум відсотків річних та інфляційних втрат. Стягнуто з ТОВ "АПБ-Цегла" на користь ТОВ "Газпромпостач" 408612,36 грн. основного боргу, 89512,97 грн. пені, 7643,82 грн. 3% річних та 26373,44 грн. інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 530, 610, 612, 625, 653 ЦК України, ст.ст. 216, 218 ГК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином чи є правові підстави для застосування такої міри відповідальності як пеня.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, ТОВ "Газпромпостач" (за договором - постачальник) та ТОВ "АПБ-Цегла" (за договором - покупець) 14.09.2015 уклали договір постачання природного газу № 55-2015г, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ (українській видобуток) на умовах договору в 2015 році в об'ємі до 65 тис. куб. м +/-5% на вибір покупця.

Постачальник виконав свої зобов'язання за договором, а саме поставив покупцю у вересні 2015 року природний газ в обсязі 54029 тис. куб. м на загальну суму 418612,36 грн., що підтверджується актом приймання-передачі об'ємів природного газу від 30.09.2015.

Відповідач частково оплатив вартість природного газу в розмірі 10000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунка.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцю повну ціну переданого товару.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що розрахунок за поставку природного газу здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів в гривнях на розрахунковий рахунок постачальника на умовах оплати:

- 30% вартості обсягу природного газу до 5-го числа звітного місяця;

- 30% вартості обсягу природного газу до 15-го числа звітного місяця;

- 40% вартості обсягу природного газу до 25-го числа звітного місяця.

Разом з тим виконати грошове зобов'язання з оплати вартості природного газу у передбачені вказаним пунктом договору строки неможливо, оскільки точний обсяг газу, який мав бути поставлений не визначено договором.

Отже з огляду на невстановлення у договорі точного обсягу газу (так, у п. 1.1 вказані приблизні дані - до 65 тис. куб. м +/-5%) неможливо визначити суму, що належить сплатити станом на кожну з визначених вище дат.

Так, вказані дати передували поставці, визначались у відсотках від обсягу поставки, який на той час чітко не визначено.

Актом приймання-передачі об'ємів природного газу від 30.09.2015, який підтверджує обставини отримання відповідачем природного газу на суму 418612, 36 грн., визначено обсяг вказаного газу (54029 тис. куб. м).

З огляду на викладене та враховуючи неможливість здійснення оплат за отриманий газ у передбачені пунктом 4.2 договору строки, колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанції про необхідність виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором на підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, враховуючи встановлення спеціальною нормою права умови щодо строку оплати товару, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Враховуючи положення ст. 692 ЦК України та акт приймання-передачі природного газу, відповідач повинен був розрахуватись за отриманий від постачальника товар після його прийняття, тобто 30.09.2015.

Таким чином господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 408612, 36 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 91144,90 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з приписами ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до ст. 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 5.3 договору у випадку прострочення оплати покупцем об'ємів поставленого природного газу відповідно до п. 4.2. цього договору останній, крім суми заборгованості, сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що оскільки відповідач мав оплатити вартість отриманого природного газу 30.09.2015, то з наступного дня, а саме з 01.10.2015 розпочалось прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання. Отже апеляційною інстанцією здійснено перерахунок пені та встановлено, що дана вимога підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню підлягає 89512,97 грн. пені.

Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача 3% річних - 7759,32 грн. та інфляційних втрат - 26373,44 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначено вище, відповідач мав здійснити розрахунок за отриманий природний газ згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, тобто 30.09.2015, отже з наступного дня, а саме з 01.10.2015 почалось прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання.

Апеляційним господарським судом здійснено вірний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в розмірі 7643,82 грн., а вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 26373,44 грн.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачаєтьсяКеруючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АПБ-Цегла" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у справі № 927/467/16 - без змін.

Головуючий суддяО.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова