ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2016 року Справа № 918/153/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківської І.П.суддівФролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В.за участю представників:позивачаЛосік О.С., керівниквідповідачаХарчук В.І., дов. від 11.01.16третіх осібне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна агенція "Експертиза та оцінка+"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 28.10.15у справі№918/153/15 господарського суду Рівненської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Приватна агенція "Експертиза та оцінка+"доГоловного управління юстиції в Рівненській областітреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1.Головне управління державної казначейської служби України в Рівненській області, 2.Державна виконавча служба Сарненського районного управління юстиції, 3.Державна виконавча служба Кузнєцовського районного управління юстиції, 4. Державна виконавча служба Володмирецького районного управління юстиції, 5. Державна виконавча служба Дубровицького районного управління юстиції, 6. Державна виконавча служба Березнівського районного управління юстиції, 7. Державна виконавча служба Гощанського районного управління юстиції, 8. Державна виконавча служба Костопільського районного управління юстиції, 9. Державна виконавча служба Рівненського міського управління юстиції, 10. Державна виконавча служба Острозького районного управління юстиції, 11. Державна виконавча служба Зарічненського районного управління юстиції, 12. Державна виконавча служба Рокинтівського районного управління юстиціїпростягнення заборгованості в сумі 256 517,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Секретаря другої судової палати від 20.01.2016 для розгляду касаційної скарги у справі №918/153/15 господарського суду Рівненської області сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді -Фролова Г.М. (доповідач), Яценко О.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватна агенція "Експертиза та оцінка+" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Головного Управління юстиції у Рівненській області про стягнення в сумі 256517,60 грн. відповідно до договору про проведення незалежної оцінки майна від 10.01.2013 року. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про проведення незалежної оцінки майна щодо здійснення розрахунків за отримані послуги.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.03.2015 у справі №918/153/15 (суддя Марач В.В.) позов задоволено. Стягнуто з Головного управління юстиції в Рівненській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна агенція "Експертиза та оцінка+" 256517,60 грн. основного боргу та 5130,35 грн. судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що факт надання позивачем послуг з проведення незалежної оцінки майна підтверджено матеріалами справи, натомість доказів погашення заборгованості відповідачем не надано.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 (судді: Крейбух О.Г. - головуючий, Юрчук М.І., Демидюк О.О.) рішення господарського суду Рівненської області від 30.03.2015 у справі № 918/153/15 скасовано. Прийнято нове рішення. У позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що реєстрація бюджетних фінансових зобов'язань по договору про проведення незалежної оцінки майна від 10.01.2013 не проводилася, договір укладено за відсутності відповідних бюджетних асигнувань, а отже правовідносини, що виникли на підставі вказаного договору не вважаються бюджетними зобов'язаннями в розумінні Бюджетного кодексу України, а тому не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Постанова суду обґрунтована приписами статей 526, 530, 628 Цивільного кодексу України, статей 2, 48 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про виконавче провадження".

Не погоджуючись з постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватна агенція "Експертиза та оцінка+" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 48 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про державну виконавчу службу". Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на те, що надання послуг з оцінки майна на виконання обов'язкового припису є підставою для виникнення обов'язку здійснити у встановленому порядку оплату за рахунок коштів виконавчого провадження; відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати наданих позивачем послуг.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.01.2013 між Головним управлінням юстиції у Рівненській області (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Приватна агенція "Експертиза та оцінка+" (оцінювач) укладено договір про проведення незалежної оцінки майна, відповідно до умов якого, оцінювач за договором, укладеним з органом державної виконавчої служби проводить незалежну оцінку майна, описаного та арештованого в процесі примусового виконання рішень, на виконання постанови державного виконавця про призначення оцінювача та оцінку майна боржника. Відповідно до пункту 2.1.4 договору, оцінювач зобов'язаний укладати письмові договори щодо оцінки конкретного об'єкта оцінки безпосередньо з структурним підрозділом Державної виконавчої служби. Відповідно до пункту 3.1.1 договору, замовник зобов'язаний прийняти та оплатити проведену незалежну оцінку майна. Договір набирає чинності з 10.01.2013 та діє до 31.12.2014.

Також установлено, що на виконання пункту 2.1.4 договору, в період з 10.01.2013 по 10.09.2014, ТОВ "Приватна агенція "Експертиза та оцінка+" було укладено письмові договори щодо оцінки конкретних об'єктів оцінки, виконання яких підтверджується актами виконаних робіт, підписаними оцінювачем та структурним підрозділом Державної виконавчої служби.

05.09.2014 між сторонами було складено акт звірки взаєморозрахунків, яким підтверджено розмір заборгованості у сумі 256 517,60 грн.

Установлено судами і те, що позивачем направлено відповідача претензію від 10.09.2014 з вимогою сплатити заборгованість за договором про проведення незалежної оцінки майна б/н від 10.01.2013 року у розмірі 256 517,60 грн. Однак, листом від 08.10.2014 відповідач повідомив, що для оплати послуг згідно з договором від 10.01.2013 та актом від 05.09.2014, станом на 01.10.2014 коштів немає.

Задовольняючи позов у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що факт надання позивачем послуг з проведення незалежної оцінки майна підтверджено матеріалами справи, натомість доказів погашення заборгованості відповідачем не надано. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд зазначив, що реєстрація бюджетних фінансових зобов'язань по договору про проведення незалежної оцінки майна від 10.01.2013 не проводилася, договір укладено за відсутності відповідних бюджетних асигнувань, а отже правовідносини, що виникли на підставі вказаного договору не вважаються бюджетними зобов'язаннями в розумінні Бюджетного кодексу України.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо.

Відповідно до статті 105 Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені, серед іншого, підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження"виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За приписами частин 1, 4 статті 2 Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Згідно з приписами частини 4 статті 13 Закону експерт, спеціаліст і суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги. Розмір винагороди визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Винагорода та інші витрати, зумовлені проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання належать до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

За змістом статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які складаються з авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, інших надходжень, що не суперечать чинному законодавству. Частиною 1 статті 18 Закону України "Про державну виконавчу службу" також передбачено, що фінансове і матеріальне забезпечення діяльності працівників органів державної виконавчої служби та фінансування витрат на проведення та організацію виконавчих дій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, порядок формування яких встановлюється Законом України "Про виконавче провадження".

За статтею 43 Закону України "Про виконавче провадження" за результатами розподілу стягнутих з боржника сум повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій, компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, задовольняються вимоги стягувача, стягується виконавчий збір та накладені державним виконавцем штрафи.

Статтею 58 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Відповідно до статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

За приписами статті 11 цього Закону договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Під час укладання багатостороннього договору крім замовника оцінки стороною договору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності здійснює інша особа, а не замовник. У цьому випадку на платника як сторону договору поширюються обмеження, зазначені в статті 8 цього Закону. Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: зазначення майна, що підлягає оцінці; мета, з якою проводиться оцінка; вид вартості майна, що підлягає визначенню; дата оцінки; строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов'язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів. Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови.

Розмір і порядок оплати робіт з оцінки майна визначаються за домовленістю сторін або у випадках відбору суб'єкта оціночної діяльності на конкурсних засадах - за результатами конкурсу. Не допускається встановлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці. Права, обов'язки та відповідальність оцінювача (суб'єкта оціночної діяльності), який проводить експертизу на підставі ухвали (постанови) суду про її призначення, визначаються законодавством України про судову експертизу та цим Законом.

Таким чином, судова колегія зазначає, що при визначенні правової природи спірних правовідносин судом не враховано наведені вище положення законодавства, а також приписи Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" про оціночну діяльність суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність, та зміст правовідносин, опосередкованих договором на проведення оцінки майна, як правовідносин з надання послуг. Отже, судам слід урахувати, що до предмету дослідження у даній справі, серед іншого, входить достеменне встановлення факту надання послуг, об'єму наданих послуг, аналіз документів, поданих на підтвердження надання цих послуг, підстави та порядок оплати таких послуг з урахуванням правової природи спірних правовідносин.

Крім того, за приписами статті 85 Господарського процесуального кодексу України прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи.

З протоколу судового засідання вбачається, що 30.03.2015 господарським судом Рівненської області в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Однак, всупереч вимогам процесуального закону вступна та резолютивна частини рішення господарського суду Рівненської області від 30.03.2015 до матеріалів справи додано не було.

За таких обставин, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна агенція "Експертиза та оцінка+" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.10.15 у справі №918/153/15 господарського суду Рівненської області та рішення господарського суду Рівненської області від 30.03.2015 року у даній справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Головуючий І.Ходаківська

Судді Г.Фролова

О.Яценко