ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 909/57/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016за скаргоюСлужби автомобільних доріг в Івано-Франківській областіна діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниу справі № 909/57/15 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПриватного підприємства "ПМК-7"доСлужби автомобільних доріг в Івано-Франківській областіпростягнення 24 413 239 грн,

за участю представників

від стягувача (позивача): не з'явились;

від боржника (відповідача): Федорів В.І.;

від ДВС: Негода О.О.;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 31.05.2016 у справі № 909/57/15 (суддя - Максимів Т.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 (головуючий суддя - Марко Р.І., судді: Желік М.Б., Малех І.Б.), задоволено скаргу Служби автомобільних доріг у Івано-Франківській області на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 01-ю-08/131 від 15.04.2016. Визнано дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження від 28.03.2016, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.03.2016, про арешт коштів боржника від 08.04.2016, про арешт коштів боржника від 19.04.2016 у виконавчому провадженні № 50615124 незаконними. Визнано недійсною постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.03.2016 у виконавчому провадженні № 50615124. Визнано недійсною постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.03.2016 у виконавчому провадженні № 50615124. Визнано недійсною постанову про арешт коштів боржника від 08.04.2016 у виконавчому провадженні № 50615124. Визнано недійсною постанову про арешт коштів боржника від 19.04.2016 у виконавчому провадженні № 50615124.

Не погоджуючись із зазначеними ухвалою та постановою, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 у справі № 909/57/15 та постановити нове рішення, яким в задоволенні скарги Служби автомобільних доріг у Івано-Франківській області на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 01-ю-08/131 від 15.04.2016 відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст.ст. 1, 3 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 1, 3, 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку із відпусткою судді Ходаківської І.П. справу № 909/57/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: Поляк О.I. - головуючий, Бакуліна С.В., Яценко О.В.

У призначене судове засідання з'явилися представники боржника та Державної виконавчої служби. Представник стягувача не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників боржника та ДВС, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 у справі № 909/57/15 задоволено позов ПП "ПМК-7" до Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області про стягнення 24 413 239 грн заборгованості. Стягнуто з Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області на користь ПП "ПМК-7" заборгованість в сумі 24 413 239 грн.

На виконання вказаного рішення видано наказ № 267 від 23.03.2015.

28.03.2016 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу № 267 від 23.03.2015, яку Службою автомобільних доріг в Івано-Франківській області отримано 08.04.2016. Також, 28.03.2016 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

08.04.2016 та 19.04.2016 ВДВС винесено постанови про арешт коштів боржника.

У зв'язку з тим, що вищевказані постанови ВДВС винесені з порушенням приписів Законів України "Про виконавче провадження", "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області зі скаргою на дії ДВС в якій просила визнати незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження від 28.03.2016, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.03.2016, про арешт коштів боржника від 08.04.2016, від 19.04.2016; та визнати недійсними зазначені постанови.

Скарга була обгрунтована тим, що рішення суду у даній справі повинно виконуватися в порядку ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", а саме органами Державного казначейства України.

Задовольняючи вказану скаргу, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що у державного виконавця не було підстав для прийняття виконавчого документа до виконання, оскільки Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області є державною організацією, а відтак виконавчий документ повинен виконуватися виключно органами Казначейства у Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. У зв'язку з цим головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з яким державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, зокрема, у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження. Враховуючи, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 28.03.2016 винесена неправомірно, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.03.2016 та про арешт коштів боржника від 08.04.2016, від 19.04.2016 у виконавчому провадженні № 50615124 також підлягають визнанню недійсними.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення скарги на дії ДВС у даній справі, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 (який був чинним на момент винесення спірних постанов) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлено Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (ст. 1 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами, які відповідно до закону мають право приймати такі рішення встановлено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011.

Відповідно до п. 1 Порядку він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку (у редакції, що була чинною на момент винесення спірних постанов) боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Згідно з п. 3 Порядку (у редакції, що була чинною на момент винесення спірних постанов) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 24 Порядку (у редакції, що була чинною на момент винесення спірних постанов) встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Таким чином, державні виконавці не мають законних підстав проводити будь-яке списання коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів. У випадку, якщо боржником є державний орган або виконання рішення повинно відбуватися шляхом списання коштів з державного та місцевих бюджетів стягувачам необхідно подавати виконавчі документи безпосередньо до органів Казначейства.

У разі отримання такого документа державний виконавець повинен відмовити у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" (у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження). Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.07.2015 у справі № 916/2543/14.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Положення про Службу автомобільних доріг в Івано-Франківській області, служба є неприбутковою організацією, що входить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України та одержувачем бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток мережі автомобільних доріг загального користування.

Згідно з довідкою Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області № 07.1-12/4-85 від 06.01.2016, Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області рахується за кодом ЄДРПОУ 25825434 з 29.05.2008 в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, отримує фінансування з Державного/місцевих бюджетів та знаходиться на обслуговуванні в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами господарських судів попередніх інстанцій про те, що Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області є неприбутковою державною організацією, яка отримує фінансування з Державного/місцевих бюджетів та знаходиться на обслуговуванні в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, а відтак виконавчий документ повинен виконуватися виключно органами Казначейства. Враховуючи, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 28.03.2016 винесена неправомірно, місцевий господарський суду обгрунтовано визнав недійсними постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.03.2016, про арешт коштів боржника від 08.04.2016 та від 19.04.2016 у виконавчому провадженні № 50615124.

З огляду на викладене, висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення скарги Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області на дії ДВС щодо визнання незаконними дії державного виконавця та визнання недійсними постанов про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також про арешт коштів боржника, відповідають вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують та зводяться до необхідності переоцінки обставин справи, яки була надана правова оцінка господарськими судами попередніх інстанцій.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 у справі № 909/57/15 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 у справі № 909/57/15 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 у справі № 909/57/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко