ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 910/16563/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 28.07.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.02.2016у справі№ 910/16563/15 Господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"доГромадської організації "Київський дитячий фонд"простягнення 158488,24 грн.за участю представників сторін:

позивача: Лєгостаєв І.В., дов. від 04.03.2016 № 40-Д

відповідача: Гончар О.В., дов. від 13.07.2015 б/н

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Київський дитячий фонд" про стягнення 158488,24 грн., з яких: 110070,04 грн. - основний борг за спожиті комунальні послуги, 34743,82 грн. - інфляційні втрати та 13674,38 грн. - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2015 у справі № 910/16563/15 (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Федорчука Р.В., суддів Лобаня О.І., Майданевича А.Г.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 у справі № 910/16563/15, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначаючи про те, що судами не взято до уваги, що позивач з 2011 по 2014 був єдиним виконавцем житлово-комунальних послуг в Шевченківському районі міста Києва; від імені позивача облік, нарахування та збір платежів від власників (орендарів) нежитлових приміщень здійснювало КП "Керуюча дирекція" Шевченківської районної у м. Києві ради на підставі договору доручення, з яким відповідачем і був укладений договір № 226/1101 від 11.12.2009. Також скаржник вказує на те, що судами не надано належної юридичної оцінки укладеному з відповідачем договору реструктуризації заборгованості № РСТ-103 від 28.12.2012 та частковим оплатам відповідача, що підтверджує надання позивачем комунальних послуг відповідачеві.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Громадської організації "Київський дитячий фонд" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи у суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підставі договору оренди № 38/1 нежилих приміщень від 20.02.2009 Громадській організації "Київський дитячий фонд" як орендарю Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (орендодавцем) було надано у строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення площею 36 кв.м. по вул. Софіївській, 8-а строком з 16.02.2009 по 28.01.2010.

11.12.2009 між Комунальним підприємством "Керуюча дирекція" Шевченківської районної у м. Києві ради (сторона - 1) та Громадською організацією "Київський дитячий фонд" (сторона - 2) було укладено договір № 226/1101 про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників від 11.12.2009, відповідно до умов якого сторона - 1 здійснює нарахування та збір платежів на користь виробників послуг за спожиті стороною - 2 комунальні послуги (теплова енергія, холодне водопостачання, водовідведення, тощо) в обсягах та за тарифами, визначеними в зазначеному договорі при користуванні приміщенням 36 кв. м. за адресою вул. Софіївська, 8а.

Згідно із п. 1.2. Статуту Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 позивач був перейменований з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого 31.10.2001 (ідентифікаційний код 31731838).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між відповідачем, як споживачем, та позивачем, як кредитором, було укладено договір № РСТ-103 про реструктуризацію заборгованості від 28.12.2012, згідно із умовами якого боржник (відповідач) визнав свої зобов'язання перед кредитором (позивачем), що виникли у зв'язку з несвоєчасним розрахунком за спожиті комунальні послуги за період з 01.09.2010 по 28.12.2012 відповідно до підписаного сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 28.12.2012, а також відповідно до умов Договору № 226/1101 у сумі 76997,52 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що у період з 13.09.2010 по 30.04.2014 відповідач фактично споживав комунальні послуги, що підтверджується табуляграмами, наданими виробниками послуг, оплату за які не здійснив, у зв'язку із чим у відповідача існує заборгованість за договором № 226/1101 від 11.12.2009 у розмірі 110070,04 грн.

Невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих комунальних послуг стало підставою звернення позивача із позовом у цій справі про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 226/1101 за період з 13.09.2010 по 30.04.2014 в розмірі 110070,04 грн., а також 34743,82 грн. інфляційних втрат та 13674,38 грн. 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що договір № 226/1101 про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників від 11.12.2009 був укладений відповідачем із Комунальним підприємством "Керуюча дирекція" Шевченківської районної у м. Києві ради, при цьому позивач не є правонаступником вказаної особи і не отримував від неї право вимоги до відповідача за вказаним договором; відсутність доказів переходу до позивача права вимоги за договором № 226/1101 від 11.12.2009 виключає стягнення на користь позивача заборгованості і за договором реструктуризації заборгованості № РСТ-103 від 28.12.2012; позивачем не надано доказів надходження відповідачу платіжних доручень на оплату комунальних послуг відповідно до умов договору, а надані позивачем рахунки за період з жовтня 2010 по квітень 2014 виписані самим позивачем, а не КП "Керуюча дирекція"; строк дії договору № 38/1 оренди нежилих приміщень від 20.02.2009 закінчився 28.01.2010 і доказів його продовження матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із вказаним висновком та виходив з того, що єдиним договором сторонами якого є позивач і відповідач є договір № РСТ-103 про реструктуризацію заборгованості від 28.12.2012, який не містить повних реквізитів відповідача, підписаний невстановленою особою без зазначення її посади, а відбиток печатки не містить повної назви відповідача і його коду ЄДРПОУ; акт звірки взаєморозрахунків до вказаного договору не підписаний з боку відповідача, хоча і містить відбиток печатки, аналогічний відбитку печатки у договорі, тобто підписаний в односторонньому порядку; заява про реструктуризацію заборгованості також містить аналогічний відбиток печатки та підпис особи без зазначення її посади і належності до відповідача; договір № 530878 з ПАТ "Київенерго" на постачання теплової енергії у гарячій воді укладений лише 01.01.2014 та в період за який заявлено вимоги щодо стягнення заборгованості (з 13.09.2010 по 30.04.2014) діяв лише частково, і позивачем не надано доказів оформлення у вказаний період правовідносин з відповідачем щодо споживання теплової енергії згідно вимог діючого законодавства, а інші договори оренди № 38/1 від 20.02.2009 та про нарахування та збір платежів № 226/1101 від 11.12.2009 не стосуються позивача, який не є стороною за даними договорами; матеріали справи не містять доказів переходу до позивача прав вимоги за договором № 226/1101 від 11.12.2009, що виключає стягнення з відповідача заборгованості за договором № РСТ-103 про реструктуризацію заборгованості від 28.12.2012; позивачем не подано суду доказів споживання відповідачем комунальних послуг при користуванні приміщенням 36 кв. м. за адресою вул. Софіївська, 8а в заявленому розмірі позовних вимог, та не доведено наявність порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати спожитих у спірний період комунальних послуг.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у цій справі, виходить з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Громадської організації "Київський дитячий фонд" про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно із частинами 2, 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем (ч. 2 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Зокрема, як визначено п. 2.1 статуту позивача, він створений з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Судами встановлено, що між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" було укладено договір № 530878 від 01.01.2014 на постачання теплової енергії у гарячій воді. Як зазначав позивач, Додатком 6 до договору було визначено будинки (споруди) КП ЦОС Шевченківської районної у м. Києві ради, опалення і гаряче водопостачання яких здійснюється від теплових мереж постачальника - ПАТ "Київенерго", серед яких зазначене і орендоване відповідачем приміщення.

Таким чином, для правильного вирішення спору у цій справі судам належало встановити правовий статус сторін спору у спірних правовідносинах, встановити особу, яка є балансоутримувачем орендованого відповідачем приміщення, визначити суб'єкта, який є виконавцем комунальних послуг, обставини та правові підстави укладання договору № 226/1101 про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників.

Однак судами попередніх інстанцій зазначені обставини в повній мірі не встановлені, що призвело до передчасних висновків про те, що позивач не є стороною спірних правовідносин.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема у постановах від 25.11.2014 у справі № 3-184-гс14 та від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Таким чином, до предмету доказування у цій справі входять обставини фактичного користування відповідачем житлово-комунальними послугами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання послуг централізованого опалення та водопостачання у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

На підтвердження факту надання відповідачеві житлово-комунальних послуг позивачем до матеріалів справи були подані облікові картки (табуляграми), надані виробниками послуг, акти звірки взаєморозрахунків та розрахунок суми боргу, які свідчать про те, що відповідачем здійснювалася часткова оплата наданих послуг, що не було в повній мірі враховано судами попередніх інстанцій.

При цьому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між відповідачем та позивачем було укладено договір № РСТ-103 про реструктуризацію заборгованості від 28.12.2012, згідно із умовами якого боржник (відповідач) визнав свої зобов'язання перед кредитором (позивачем), що виникли у зв'язку з несвоєчасним розрахунком за спожиті комунальні послуги за період з 01.09.2010 по 28.12.2012 відповідно до підписаного сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 28.12.2012, а також відповідно до умов Договору № 226/1101 у сумі 76997,52 грн.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним вказаного договору матеріали справи не містять і відповідачем не заперечується факт укладення вказаного договору, натомість відповідач наполягає на недоведеності факту переходу до позивача прав вимоги на отримання заборгованості договором № 226/1101 від 11.12.2009.

Разом з тим, з'ясування вказаних обставин, як зазначалося вище, є неможливим без визначення правового статусу відповідача та КП "Керуюча дирекція" у спірних правовідносинах, з'ясування факту надання відповідачеві житлово-комунальних послуг, періоду їх надання, обсягу та вартості послуг у спірний період з урахуванням наявності у споживача встановленого законом обов'язку оплачувати отримані послуги і за відсутності укладеного договору, особи, яка надавала такі послуги.

При цьому, з огляду на встановлені обставини справи, судам відповідно до норм ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, слід було також визначити, чи впливає рішення у цій справі на права або обов'язки Комунального підприємства "Керуюча дирекція" Шевченківської районної у м. Києві ради.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшли висновку, що суди попередніх інстанцій, не з'ясували належним чином фактичного обсягу заявлених позовних вимог, допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли помилкових висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43, 101 ГПК України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 у справі № 910/16563/15 скасувати.

Справу № 910/16563/15 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир