ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 922/2724/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Кравчука Г.А., Дроботової Т.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017у справі№922/2724/16 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна"доПриватного підприємства "Азфаутд"простягнення 162240,00 грн.У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Гороховська А.О. (представник за дов. від 02.11.2016);

від відповідача: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" (надалі - ТОВ "КСТ ГРУП Україна", позивач) звернулось до суду з позовною заявою у якій просило стягнути з Приватного підприємства "АЗФАУТД" (надалі - відповідач) заборгованість за надані послуги з експедирування вантажу за кордон України (залізничного тарифу, додаткового збору, інших платежів при перевезенні вантажів по території України та інших держав) в сумі 162 240,00 грн. В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на договір № 163-ЗТЕ від 23.07.2015 року на транспортно - експедиторське обслуговування експортно-імпортних і транзитних вантажів та заявку на перевезення від 23.07.2015.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.10.2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Азфаутд" на користь ТОВ "КСТ Груп Україна" суму основного боргу 8 770,00 грн. за перевезення вантажу по території України. В іншій частині відмовлено у зв'язку з недоведеністю вимог. Суд визнав, що укладений між сторонами договір № 163-ЗТЕ від 23.07.2015 року, є рамковим договором, укладеним з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови надання послуг транспортного експедирування. Оскільки відповідно до умов договору свої зобов'язання за договором експедитор починає виконувати лише після укладення договору на надання послуг експедирування, вказаних у конкретній заявці, виставленій щодо окремого зобов'язання та певної партії вантажу, суд визнав заявку на перевезення від 23.07.2015 окремим договором транспортного експедирування на визначену партію товару. При цьому суд визнав договір надання експедиторських послуг на визначену партію вантажу - заявку № б/н від 17.11.2015 року, неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору у формі та порядку, передбаченому договором транспортного експедирування. При цьому суд задовольнив, як обгрунтовані, вимоги у сумі 8 770,00 грн. за перевезення вантажу по території України на виконання позивачем вказаної заявки від 23.07.2015.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року господарського суду Харківської області від 25.10.2016 залишено без змін з тих же підстав.

ТОВ "КСТ Груп Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скаржник, посилаючись на приписи ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", ст. 929 Цивільного кодексу України, зазначає, що суди не в повному обсязі з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідили докази, що призвело до невідповідності висновків судів дійсним обставинам справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

При розгляді спору суди встановили, що 23.07.2015 року між ТОВ "КСТ Груп Україна" (експедитор - позивач у справі) та ПП "Азфаутд" (замовник - відповідач у справі) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних і транзитних вантажів № 163-ЗТЕ, відповідно до умов якого експедитор зобов'язується за плату виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом.

Пунктом 2.1.1 договору визначено, що Експедитор на підставі письмового запиту (пропозиції) про перевезення вантажу, надісланого "Замовником" за допомогою факсимільного зв'язку (електронною поштою), погоджує із "Замовником" маршрут і умови перевезення вантажу.

Також судами було встановлено і те, що 17.11.2015 року сформовано заявку на перевезення 1 вагону лісоматеріалів, код вантажу по ЕТСНГ 081135 за маршрутом: Голубичи (Україна) - Дашогуз (Туркменістан).

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості наданих останньому послуг з експедирування товару за заявкою від 17.11.2015 до договору № 163-ЗТЕ від 23.07.2015.

Тобто, до кола доведення позовних вимог у цій справі входить встановлення того: чи мала місце угода між сторонами спору щодо організації позивачем послуг з перевезення товару; чи мало місце надання позивачем таких послуг з експедирування відповідачеві; в якій мірі виконана угода сторонами; чи доставлений товар за місцем призначення; яка вартість таких послуг та яка їх частина залишилась несплаченою відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди визнали, що договір надання експедиторських послуг на визначену партію вантажу (заявка № б/н від 17.11.2015 року) є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору у формі та порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, зокрема щодо вартості таких послуг.

При цьому, суди одночасно стягнули з відповідача понесені позивачем у зв'язку з виконанням заявки № б/н від 17.11.2015 року витрати на оплату послуг Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" в сумі 8770,00 грн.

Такі висновки суд касаційної інстанції визнає передчасними та суперечливими.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відтак, дійсно, оплата винагороди експедитора є одним з найосновніших обов'язків клієнта. Сторони договору наділені відносною свободою щодо визначення її розміру, оскільки останній може визначатися законом.

У тих випадках, коли розмір плати не встановлюється у договорі, клієнт сплачує експедитору розумну плату. При цьому розумний розмір плати має встановлюватися з урахуванням вимог ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України, за якою ціна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги в момент укладення договору, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена з його умов. Тобто доказом "розумності" розміру винагороди експедитора можуть виступати інші аналогічні положення договорів транспортного експедирування, в яких встановлено розмір оплати.

За змістом ч. 2 ст. 316 Господарського кодексу України плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу, тобто, до загального порядку ціноутворення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Стаття 9 зазначеного Закону визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Поряд з цим, касаційна інстанція зазначає, що правове регулювання спірних правовідносин унормовується також і міжнародним правом, як то параграфами 1, 2. статті 7 Розділу II Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів до Протоколу від 3 червня 1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року, до якого приєднана України відповідно до Закону України від 16.11.2005 року N 3091-IV і який набрав чинності для України 01.11.2007 року, за змістом яких згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевезти вантаж за плату до місця призначення і видати його одержувачу. Договір перевезення повинен бути підтверджений накладною, складеною згідно з єдиним зразком. Проте відсутність, неправильність або втрата накладної не впливає на існування та дійсність договору, який залишається під дією Єдиних правил.

Параграф 1 статті 12 названих Правил визначає, що накладна є доказом укладення і умов договору перевезення, а також приймання вантажу перевізником, доки не доведено протилежне.

Стаття 8 цього ж Розділу Правил визначає, що відправник відповідає за всі витрати і збитки, заподіяні через: a) його невірні, неточні, неповні або зазначені в непризначеному для них місці дані в накладній; b) невнесення ним відомостей, що вимагаються РІД. Якщо на прохання відправника перевізник записує в накладній відомості, то він вважається таким, що діє від імені відправника доки не буде доведене протилежне.

За змістом Параграфа 1 статті 10 цього ж Розділу Правил якщо між відправником і перевізником не існувало іншої домовленості, витрати (вартість перевезення, додаткові видатки, мита та інші витрати, що виникають за період від прийому вантажу до перевезення до його видачі) сплачуються відправником.

Отже, в даному випадку, якщо судом встановлено надання спірних послуг з експедирування товару, проте наявні сумніви щодо визначення їх вартості, суду не слід відмовляти у позові, а потрібно визначити "звичайну" ціну таких послуг, оскільки недоліки в складанні первинної документації не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з посиланням на недоведеність фактів надання таких послуг згідно з умовами договору.

Відтак суди передчасно визнали договір надання експедиторських послуг на визначену партію вантажу у формі заявки № б/н від 17.11.2015 року неукладеним, позаяк визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Отже, встановлення того, чи відбулось виконання позивачем заявки від 17.11.2015 року шляхом експедирування товару до місця призначення вантажу має вирішальне значення для вирішення спору щодо стягнення з замовника на користь експедитора вартості виконаних робіт.

Відтак колегія суддів Вищого господарського суду України визнає, що судами неповно досліджено всі обставини даної справи, зокрема не дано належної правової оцінки твердженням позивача, який упродовж всього розгляду даного спору наголошував на тому, що виконав в повному обсязі заявку № б/н від 17.11.2015 року і здійснив експедирування товару в пункт призначення вантажу, що, як стверджує позивач, підтверджується рахунком-фактурою.

Отже, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. ст. 47, 43, 84, 105 ГПК України, не спростували і не відхилили наведених доводів позивача та не дали відповідної оцінки наданим позивачем доказам.

При цьому, поза увагою апеляційної інстанції залишились і те, що встановлений місцевим судом текс пунктів 2.1.4-2.1.6, 2.2.8, та 3.1 договору №163-ЗТЕ від 23.07.2015 не відповідає дійсно погодженому сторонами тексту пунктів вказаної угоди.

Слід також зазначити, що за результатами перегляду справи апеляційним господарським судом було залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року без врахування наявної в матеріалах справи ухвали місцевого господарського суду від 31.10.2016 про виправлення описки в даті прийнятого судом першої інстанції рішення на 27.10.2016, що з урахуванням вищенаведеного та з огляду на приписи ч. 2 ст. 1117 ГПК України дає підстави для скасування оскаржуваної постанови із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого необхідно виправити допущені помилки (описки), встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року у справі №922/2724/16 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А. Кравчук

Т.Б. Дроботова